Аввакум Петров

Подорож Аввакума Сибіром. Художник С. Милорадович, 1898

Авваку́м Петро́в (протопоп Аввакум; рос. Аввакум Петров, протопоп Аввакум; 25.11.1620, Григорове, тепер село Большемурашкинського району Нижньогородської обл., РФ — 24.04.1682, м. Пустозерськ, тепер не існує, територія Архангельської обл., РФ) — православний священник і богослов, засновник російського старообрядництва, письменник, автор першої російської автобіографії.

Аввакум Петров

Народження 1620
Місце народження Григорове
Смерть 1682
Місце смерті Архангельська область
Напрями діяльності релігія, богослов'я, літературна творчість
Традиція/школа старообрядництво

Життєпис

Народився у сім’ї священнослужителя, був висвячений у диякони 1642; 1644 став священиком.

Вирізнявся аскетизмом, надзвичайною вимогливістю до своєї пастви, не визнавав жодних нововведень.

1651–1652 у м. Москві брав участь у створеній патріархом Йосифом комісії з виправлення церковних книг.

Після того як патріарх Никон, наступник Йосифа, 1653 розпочав церковну реформу, Аввакум Петров став її рішучим опонентом, за що був кинутий до підвалу Андроникового монастиря і зазнав тортур. Протягом 1653–1663 перебував на засланні у Сибіру.

1663 повернувся до Москви, де його чекало багато прихильників, однак 1664 знову був засланий.

На Великому Московському церковному соборі (1666) Аввакума Петрова було позбавлено сану й піддано анафемі.

Від 1667 до смерті був ув’язнений у м. Пустозерську, однак не полишав проповідувати, ставши, фактично, лідером російського старообрядництва (розкольництва).

Його послання поширювалися серед численних шанувальників по всій Росії. Після відвертого листа до московського царя Федора Олексійовича, у якому Аввакум Петров гостро критикував царську сім’ю та патріарха Іоакима, за монаршим наказом був заживо спалений разом з прихильниками.

Канонізований Російською старообрядною церквою як священномученик.

Найповніше джерело інформації про Аввакума Петрова — його автобіографічний твір «Житіє протопопа Аввакума, ним самим написане» («Житие протопопа Аввакума, им самим написанное»).

Послуговувався церковнослов’янською мовою з вкрапленнями живої російської мови. Твору властиві новаторство стилю, відхід від традиційної форми житія, полемічний пафос, зображення побуту. Мова Аввакума Петрова вирізняється незвичною для 17 ст. образністю та мовними зворотами, великою кількістю прислів’їв, приказок. Певною мірою на стилі писань Аввакума Петрова позначилися полемічні твори українських авторів С. Зизанія та І. Вишенського, що входили до культової для старообрядців «Кирилової книги».

З ідеями Аввакума Петрова полемізували вихованці Київської академії, письменники й богослови. Зокрема, Д. Туптало (Дмитро Ростовський) у «Розслідуванні про розкольницьку Бринську віру» («Розыск о расколнической Брынской вѣрѣ»; 1745; Бринська віра — від назви Бринських лісів на території сучасної Калузької обл. РФ, де було багато розкольницьких скитів) дуже жорстко критикував погляди протопопа. Натомість Феофілакт (Лопатинський) у «Викритті неправди розкольницької» («Обличение неправды расколническая»; 1745) вважав його діяльність значно меншим злом у порівнянні з наступниками — старообрядськими авторами Виговської пустині.

Твори

  • Житие протопопа Аввакума, им самим написанное, и др. его сочинения. Москва, 1960.
  • Пустозерская проза: Сб. Москва, 1989.

Література

  1. Сумцов М. О влиянии малорусской схоластической литературы XVII в. на великорусскую раскольническую литературу XVIIІ в. и об ее отражении в раскольнической литературе масонства. // Киевская старина. Т. LI, 1895, декабрь. С. 367–379.
  2. Ковальчук Я. Старовіри. Харків, 1931. 76 с.
  3. Демкова Н. С. Сочинения протопопа Аввакума и публицистическая литература раннего старообрядчества: Материалы и исследования. Санкт-Петербург : Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1998. 332 с.
  4. Гурьянова Н. С. Старообрядцы и наследие Киевской митрополии. Новосибирск : Изд-во СО РАН, 2007. 378 с.
  5. Малышев В. И. Избранное: Статьи о протопопе Аввакуме / Сост. В.П. Бударагин, Г.В. Маркелов, Н.В. Понырко. Санкт-Петербург : Издательство Пушкинского Дома, 2010. 432 с.
  6. Ремизов А. М. Аввакум (1620—1682) // Ремизов А. Звезда надзвездная. Собр. соч. Санкт-Петербург : Росток, 2018. Т. 14. С. 268–269, 485–501, 683–703.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Борисенко К. Г. Аввакум Петров // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аввакум Петров (дата звернення: 28.04.2024).

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶