Авгури
Авгу́ри (лат. augures, ймовірно, від кореня aug- — зростати, процвітати, за ін. версією — від лат. avis — птах) — члени авторитетної жрецької колегії у Римі Стародавньому, головні священні обов’язки яких — тлумачення волі богів, ворожіння та віщування.
Історична довідка
Колегія авгурів — належала до найшанованіших і найвпливовіших в Римській державі. За свідченнями історика Тита Лівія, заснована легендарним царем Нумою Помпілієм у 8 ст. до н. е.; посада авгура вважалася державною і надавалася пожиттєво. Проте, авгури були відомі й раніше, з доби етрусків. Архаїчні ритуали з розпізнавання і тлумачення знаків, поданих богами, пов’язують з культом родючості.
З часом сформувалася складна традиція й практика ворожіння: божественні знамення вбачали у явищах різної природи (атмосферних, астрономічних, у поведінці птахів і тварин тощо), було укладено правила їхнього тлумачення, встановлено чіткий порядок проведення ритуалів та виправлення допущених помилок. Провідне значення у діяльності авгурів мали ворожіння й віщування за польотами, поведінкою, криками птахів (див. Ауспіції). За переказом, саме з ауспіціями Ромула й Рема (спостереження за шуліками) пов’язаний вибір пагорба для заснування м. Рима.
Знання авгурів передавали як письмово (відомо про авгурські книги, лат. libri augurales), так і усно; значна частина вчення була відкрита для громадян, з огляду на публічність проведення офіційних ритуалів та поширення практики приватного ворожіння.
Кількість авгурів історично змінювалася: початково діяло троє жерців, до 3 ст. до н. е. склад колегії зріс до 9 осіб, Гай Юлій Цезар збільшив його до 16, за часів принципату налічували до 25 авгурів.
Початково авгурів обирали (за правління Юлія Цезаря — Сенатом). З перетворенням республіки на імперію жерців призначав імператор, кандидатури пропонували два старших члени колегії.
Характеристика
Згідно з римською історіографією, до авгурів зверталися перед кожною важливою військовою, політичною, державною справою. Слово авгура мало вагоме значення і в приватному житті. За Цицероном, авгури могли відміняти призначені магістратами збори чи ухвалені з порушеннями закони, дозволяти чи забороняти звернення з промовою до народу; їхнє рішення могло завадити чи змінити планування військових кампаній.
Авгури не тільки здійснювали ауспіції, а й консультували щодо правильності тлумачення вже проведених ворожінь (як суспільно значущих, так і приватних). Процедура ворожіння була складною й деталізованою, сумнів у правильності її проведення чи тлумачення породжував і непевність у правочинності уґрунтованих на ній рішень і дій. Розв’язання таких проблем було однією з важливих функцій колегії: відомі, напр., випадки, коли через помилки у проведенні ауспіцій авгури оголошували недійсними вибори диктаторів, консулів, трибунів.
Ухвалені авгурами рішення вважали авторитетними настановами до виконання. Вважалося, що відповідальність перед богами за ігнорування жрецького декрету лягає на неслуха.
Уже з доби пізньої республіки вплив авгурів почав спадати, чільне місце в державі посіла колегія понтифіків. За Цицероном, жерці самі не вірували у ворожіння та з глузливою посмішкою дивилися один на одного при здійсненні ритуалу (звідси фразеологізм — «посмішка авгура»). У добу пізньої імперії авгурії перетворилися на формальну процедуру, а віщування нерідко мало суб’єктивний і маніпулятивний характер.
До колегії авгурів свого часу належали Тиберій Гракх (162 до н. е. — 133 до н. е.), Марк Антоній, Цицерон та ін.
Додатково
Хоча офіційний статус колегії історики не заперечують, міра реальної політичної влади авгурів є предметом дискусій. Римська історія свідчить про підлеглість колегії світській владі — авгури діяли не з власної ініціативи, а у відповідь на конкретний запит сенату, магістратів, консулів тощо. Водночас належність до авгурів, яка високо цінувалася в суспільстві, відкривала можливість для реалізації власних інтересів, особистого впливу на перебіг подій та можновладців.
Література
- Beard M., North J., Price S. Religions of Rome : in 2 vol. Cambridge : Cambridge University Press, 1998. Vol. 1: A History. 454 р.
- Brent A. The Imperial Cult and the Development of Church Order: Concepts and Іmages of Аuthority in Рaganism and Еarly Christianity before the Age of Cyprian. Leiden; Boston; Köln : Brill, 1999. 402 p.
- Еліаде М. Трактат з історії релігій / Пер. з фр. О. Панич. Київ : Дух і Літера, 2016. 520 с.
- Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. У. Еко; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2017. 1030 с.
- Марк Тулій Цицерон. Про державу. Про закони. Про природу богів / Пер. з лат. В. Литвинов. Львів : Апріорі, 2019. 392 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Авгури // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Авгури (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.10.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
