Ауспіції
Ауспі́ції (лат. аuspicia, від avis — птах і specere — дивитися, спостерігати) — у Стародавньому Римі ворожіння жерців-авгурів за поведінкою, польотами і криками птахів; у широкому розумінні — будь-які ворожіння авгурів (авгурії).
Практики ворожіння та віщування через спостереження за птахами і тваринами давньоримські жерці успадкували від етрусків, однак суттєво змінили способи інтерпретації «волі богів». Вказують і на вплив східних традицій (Межиріччя, Сирії, Палестини тощо). Згадка про ауспіції міститься і в «Іліаді».
Римляни вперше виклали чіткі й фіксовані правила проведення та тлумачення ауспіцій, що стали вважливим складником давньоримської релігії і публічного життя. Перед кожною вагомою державною справою, військовою кампанією, політичною подією (наприклад, виборами) посадові особи вдавалися до ауспіцій і чекали на сприятливий результат ворожіння.
Серед різновидів ауспіцій традиційно виділяють:
Еx caelo (лат. — за небесами) — найзначущі ворожіння, пов’язані з тлумаченнями особливих природних явищ (блискавки, грози, землетрусу тощо).
Еx avibus (лат. — за птахами) — спостереження за співом, кружлянням, годуванням, криками птахів. Важливим знаком була траєкторія польоту птахів, розташування ліворуч чи праворуч від авгура. Традиційними об’єктами спостережень були курки, ворони, сови, орли, грифи. Одним із найвідоміших у римській міфології є переказ про ауспіції Ромула і Рема при заснуванні м. Рима.
Еx tripudiis (лат. — за ритуальним танцем) — ворожіння за поведінкою і підстрибуванням курчат під час годування. Така практика була зазвичай поширена у військових кампаніях; з цією метою клітки з курчатами під наглядом спеціальної особи супроводжували римські військові загони.
Еx quadrupedibus (лат. — за чотирилапими) — спостереження за тваринами, найчастіше тлумачення несподіваної зустрічі з дикими звірями (вовком, лисицею, кабаном та ін.).
Інші види авгурій, зокрема еx acuminibus (лат. — за вістрями), — ворожіння на зброї, найчастіше за наверхів’ями військових списів.
Розрізняли великі (majora) й малі (minora) ауспіції. Перші здійснювали на замовлення вищих магістратів (диктаторів, трибунів, консулів), другі — нижчих посадових осіб. Втім, допускалися й приватні ауспіції (auspicia privata), без участі авгурів.
Належність до колегії авгурів і проведення ауспіцій початково високо цінувалося в Давньоримській державі, надавало жерцям можливість впливати на політичні події. З часом ворожіння авгурів перетворилися на формальну процедуру; попри ретельне виконання традиційних ритуалів, зміст віщувань часто був суб’єктивним і цілком залежав від особистості та інтересів жерця (у т.ч. підкупу, політичних мотивацій), на позитивний чи негативний результат ауспіцій зважали мало. За Марком Туллієм Цицероном, який сам був обраний авгуром, віщуни ледь стримували посмішки, дивлячись один одному в очі при здійсненні ауспіцій (звідси фразеологізм — «посмішка авгурів»).
Практики ауспіцій зникають з утвердженням християнства, яке прагнуло позбутися язичницького марновірства і спиралося на біблійне табуювання будь-яких ворожінь.
Література
- Словник античної міфології / Уклад.: І. Козовик, О. Пономарів; відп. ред. А. Білецький. Київ : Наукова думка, 1989. 240 с.
- Марк Тулій Цицерон. Про державу. Про закони. Про природу богів / Пер. з лат. В. Литвинова. Київ : Основи, 1998. 476 с.
- Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. У. Еко. Харків : Фоліо, 2015. 1031 с.
- Еліаде М. Трактат з історії релігій / Пер. з фр. О. Панича. Київ : Дух і Літера, 2016. 520 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Ауспіції // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ауспіції (дата звернення: 1.05.2024).
