Автоматика
Автома́тика (від грец. αὐτόματος — самодіючий) — галузь науки про принципи й способи побудови автоматичних систем та засобів автоматики, методи аналізу та синтезу цих систем і пристроїв, які працюють без участі людини, але під її наглядом.
Історична довідка
Автоматичні пристрої відомі з давніх часів, однак справжній розвиток автоматики розпочався від другої половини 18 ст.: 1765 — автоматичний регулятор рівня води в паровому котлі І. Ползунова (Російська імперія); 1784 — автоматичний регулятор швидкості парової машини Дж. Ватта. Вважають, що математичні основи теорії автоматичного регулювання заклали Дж. Максвелл, І. Вишнеградський, О. Ляпунов (обидва - Російська імперія), А. Стодола (Словаччина).
Розвиток автоматики в Україні
Винаходи українських учених та інженерів посідають чільне місце в розвитку теорії і практики автоматики. В Україні у 1920-х у працях Дніпропетровського гірничого інституту (тепер Національний технічний університет "Дніпровська політехніка") були надруковані статті Я. Грдини «До питання про динамічну стійкість відцетрових регуляторів» (1927) і К. Реріха «Парові машини» (1928), у яких розглядались розривні регулятори швидкохідних машин.
1932 М. Крилов та його учень М. Боголюбов запропонували метод гармонійного балансу, який було використано для розв’язання нелінійних задач теорії регулювання. Перед Другою світовою війною під керівництвом Є. Патона розроблено новий спосіб швидкісного автоматизованого електрозварювання.
Пришвидшений розвиток автоматики почався в повоєнні роки. 1951 вперше в континентальній Європі в Києві під керівництвом С. Лебедєва створено малу електронну обчислювальну машину (МЕОМ), а згодом під керівництвом В. Глушкова розроблено спеціалізовані (для визначеного класу задач) та універсальні ЕОМ («Київ», «Дніпро», «Промінь», «Мир» тощо). Рівень автоматики став одним з показників науково-технічного прогресу. У ці роки майже в кожному інституті технічного профілю АН УРСР були створені відділи (лабораторії) автоматики.
Великий внесок у розвиток автоматики також зробили українські вчені О. Івахненко, Б. Тимофеєв, О. Кухтенко та багато інших, чиї винаходи посідають чільне місце в розвитку теорії і практики автоматики.
Література
- Тимофеев Б. Б. Научно-техническая революция и автоматизация производства. Киев : О-во «Знание» УССР, 1982. 47 с.
- Гостев В. И. Системы управления с цифровыми регуляторами. Київ : Техніка, 1990. 280 с.
- Попович М. Г., Ковальчук О. В. Теорія автоматичного керування. Київ : Либідь, 1997. 544 с.
- Іванов А. О. Теорія автоматичного керування. Дніпропетровськ : Національний гірничий університет, 2003. 250 с.
- Харабет О.Н. Вивчення класичної теорії автоматичного управління за допомогою сучасного персонального комп’ютера. Одеса : Бахва, 2014. 187 c.
Покликання на цю статтю: Гладун А. Я. Автоматика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Автоматика (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.12.2017
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
