Автономія і гетерономія

Автоно́мія і гетероно́мія — 1) категорії онтології, що в найзагальнішому значенні позначають міру незалежності будь-якого явища від зовнішніх причин та впливів, а саме внутрішню зумовленість (автономія) або зовнішню зумовленість (гетерономія) певних властивостей, подій і процесів у чомусь сущому;

2) тенденції в розвитку філософського знання, які виражаються у прагненні обґрунтувати суще — через іманентно притаманні йому властивості та закономірності (автономія) або через зовнішню детермінованість цього сущого певною метафізичною підставою (Основа, Начало, Єдине, Логос, Ідея тощо).

Опозиція «автономія — гетерономія» не є вичерпною: неавтономність агента може зумовлюватися не лише певними обмеженнями, контролем інших, а й самообмеженням.

Історична довідка

У досократівському періоді античної філософії тривав пошук першоначала і сутності всіх речей, первинної матеріально-речової субстанції — вода (Фалес), повітря (Анаксимен), «апейрон» (Анаксимандр), вогонь (Геракліт), число (Піфагор), атом (Демокріт). У класичному періоді першопричина всього сущого вбачалася в інтелектуально-теоретичній сфері (Сократ, Платон, Аристотель); в елліністичному періоді — в принципах етико-практичного плану, нормах поведінки чи способі ставлення до навколишньої дійсності (Зенон, Епікур, Плотін).

У філософії Нового часу відбувся перехід від гетерономії до натуралізму. Ф. Бекон, Р. Декарт прагнули вивчати природу новітніми засобами, осягнути Творця за допомогою природного розуму. У контексті автономії особистості Ж.-Ж. Руссо аналізував взаємодію громадянина та держави, обстоював ідею загальної волі, яка неможлива без визнання моральної свободи людини.

В етиці І. Канта автономія — здатність суб’єкта усвідомлювати, що вимагає від нього мораль, діяти, не переслідуючи власні цілі, а керуючись об’єктивними та універсальними правилами поведінки, зумовленими тільки розумом. Натомість агенти є гетерогенними, якщо їхня воля перебуває під контролем інших, а дії не регулюються розумом. І. Кант дійшов висновку: автономія — підстава гідності людини і всякого розумного єства.

Пізніше, після І. Канта, в руслі раціоналізму виникають скептичні тенденції, які оголошують автономне знання догматизмом (Е. Ренан, К. Рудольф).

В автономістській установці формується статус філософського знання як виняткового, вищого. Цю претензію, яка заперечується або зовсім не визнається багатьма теоретиками дисциплін природничого знання, філософія зберігає в ряді випадків й донині, незважаючи на те, що вона давно перестала шукати метафізичні підстави буття.

Характеристика

Автономія передбачає здатність суб’єкта (агента) до самоврядування, тобто самостійних дій. Поняття автономії обґрунтовує наявність в об’єкта або явища іманентних власних закономірностей існування і розвитку. Як характеристика високоорганізованих, насамперед живих і соціальних, систем, автономія означає, що функціонування та поведінка таких систем визначається їхніми внутрішніми підставами, внутрішньою організацією та активністю і не залежать від впливу зовнішнього середовища. Виділяють автономію органічного життя відносно неорганічного, етичну автономію, культурно-персональну і територіальну автономію, автономію етносів, націй, цивілізацій.

Натомість гетерономія виводить суще не з нього самого, а з певної метафізичної підстави, трансцендентного сущого — того, що не підлягає чуттєвій верифікації (Основа, Начало, Єдине, Логос, Ідея тощо).

Отже, поняття автономія і гетерономія у широкому розумінні позначають, відповідно, внутрішню та зовнішню зумовленість певних властивостей, подій та процесів у конкретному сущому. Цей взаємозв’язок зовнішніх і внутрішніх причин (внутрішнє в явищі та його оточення, будь-якого сущого та його оточення) властивий для всього, що існує.

Значення

У політико-правому контексті поняття автономії та гетерономії стосуються міри державного суверенітету (зокрема у зв’язку з процесом глобалізації),що виражається в різних політичних та правових концепціях.

Поняття автономії відіграє важливу роль у різних галузях прикладної етики — біологічної, медичної, екологічної та ін., які інтенсивно розвиваються з кінця1960-х.

Актуальності набули питання про межі особистої та колективної автономії, наприклад, дискусії етичного і правового характеру про самогубство та евтаназію, зміни людиною своєї статі, клонування, проблеми сексуальних меншин тощо. У кожному з таких випадків складність проблеми полягає в тому, що розширення права індивіда вирішувати щось на власний розсуд часто зачіпає права інших осіб або ж призводить до негативних соціальних наслідків (хай навіть у майбутньому).

Цитати

«Розумна істота має … розглядати себе як мислячу істоту (Intelligenz) (тож не з боку своїх нижчих сил), як таку, що належить не до чуттєво сприйманого, а до розумоосяжного світу; отже, в неї дві точки зору, з яких вона може розглядати себе і пізнавати закони докладання своїх зусиль, тобто закони всіх своїх дій: по-перше, оскільки вона належить до чуттєво сприйманого світу, вона може розглядати себе як підпорядковану законам природи (гетерономія); по-друге, оскільки вона належить до розумоосяжного світу,— як підпорядковану законам, котрі, як незалежні від природи, засновані не емпірично, а тільки в розумі. Як розумна, отже належна до розумоосяжного світу, істота, людина може мислити причинність своєї власної волі, тільки керуючись ідеєю свободи; адже незалежність від визначальних причин чуттєво сприйманого світу (яку розум покликаний завжди приписувати самому собі) є свобода. З ідеєю ж свободи нерозривно повʼязане поняття автономії, а з цим поняттям — загальний принцип моральності…» «Разумное существо должно … рассматривать себя как мыслящее существо (Intelligenz) (следовательно, не со стороны своих низших сил), как принадлежащее не к чувственно воспринимаемому, а к умопостигаемому миру; стало быть, у него две точки зрения, с которых оно может рассматривать себя и познавать законы приложения своих сил, т. е. законы всех своих действий: во-первых, поскольку оно принадлежит к чувственно воспринимаемому миру, оно может рассматривать себя как подчиненное законам природы (гетерономия) ; во-вторых, поскольку оно принадлежит к умопостигаемому миру, — как подчиненное законам, которые, будучи независимы от природы, основаны не эмпирически, а только в разуме. Как разумное, стало быть принадлежащее к умопостигаемому миру, существо, человек может мыслить причинность своей собственной воли, только руководствуясь идеей свободы; ведь независимость от определяющих причин чувственно воспринимаемого мира (какую разум необходимо должен всегда приписывать самому себе) есть свобода. С идеей же свободы неразрывно связано понятие автономии, а с этим понятием — всеобщий принцип нравственности…»

 (Кант И. Основы метафизики нравственности. Москва : Мысль, 1965. Т. 4 (1). С. 226)

Література

1. Hepburn R. W. Autonomy and Heteronomy // Honderich T. The Oxford Companion to Philosophy. Oxford, New York : OxfordUniversity Press, 1995. 1040 p.
2. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Київ : Лібра, 1999. 487 с.
3. Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. Москва : АСТ ; Минск : Харвест ; Современный литератор, 2001. С. 14, 235.
4. Судаков А. К. Автономия и гетерономия // Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р. Г. Апресяна, А. А. Гусейнова. Москва : Гардарики, 2001. 668 с.
5. Мельникова В.Б. Автономия личности: обзор зарубежных подходов к проблематике // Психологические исследования. 2014. Т. 7, № 37. С. 9–21.
6. Мікуліна М. М. Автономія особи: особисте і сімейне життя // Право і суспільство. 2016. Ч. 3. № 2. С. 51–55.
7. Чайка Г. В. Автономія як складова психологічного благополуччя в сучасних дослідженнях // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України Т. VI Психологія обдарованості. 2017. Т. 6. Вип. 13. С. 294–304.

Автор ВУЕ

• М. А. Козловець

Покликання на цю статтю: Козловець М. А. Автономія і гетерономія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Автономія і гетерономія (дата звернення: 29.04.2024).