Геракліт із Ефеса
Гераклі́т із Ефе́са (Геракліт Ефеський; грец. Ἡράκλειτος ὁ Ἐφέσιος; бл. 540 до н. е., м. Ефес, тепер археологічний комплекс, об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО поблизу м. Сельчука, Туреччина — бл. 480 до н. е., там само) — давньогрецький філософ, етик, політичний мислитель, основоположник діалектики; один із провідних представників Іонійської філософії.
Зміст
Життєпис
Відомостей про життя практично не збереглося.
Провів життя у малоазійському м. Ефесі. Походив з аристократичної родини. За деякими свідченнями, належав до роду базилевсів (нащадків афінського царя Кодра), однак добровільно відмовився від привілеїв, пов’язаних із походженням, на користь свого брата.
За Сотіоном, був учнем Ксенофана. Був знайомий із поглядами Гесіода, Піфагора, філософів Мілетської школи. За згадкою Діогена Лаертського, «розквіт Геракліта» припав на 69-ту олімпіаду.
Сам філософ тяжів до осібного, а то й відлюдного способу життя, протиставляв себе більшості, демосу.
За панівною версією, єдиний відомий твір Геракліта «Про природу» складався з 3-х частин: «Про все», «Про державу», «Про бога». Втім, назва твору (чи творів) та його структура є предметом дискусій. Від оригіналу збереглося лише кілька десятків фрагментів-цитат. Безпосередніх учнів у Геракліта, ймовірно, не було, проте вплив його ідей на наступників — безсумнівний.
За твердженням імператора Марка Аврелія, Геракліт помер від водянки.
Погляди та ідеї
Полемізував з натуралізмом Мілетської школи у поясненні виникнення та організації космос. Вважав, що космос із його циклічністю і впорядкованістю не міг виникнути з повітря, вихору першоматерії, апейрону.
Саме Геракліт вперше ввів у філософську термінологію поняття «Логос» в онтологічному значенні всезагального закону буття, першопричини. Філософ стверджував, що все здійснюється за Логосом, який є вічним, божественним і необхідним законом світобудови, принципом порядку і міри, який задає ритми існування Всесвіту. Виводив із Логосу здатність людини до пізнання й розумування. Відповідно, вважав вищою метою пізнання осягнення Логосу, а разом із тим — урозуміння справжньої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості. При цьому скаржився, що пізнання Логосу та мудрість приступні не всім — більшість людей живуть з помилковими поглядами на світ. Вважав своєю місією донести істину, сповістити таємницю від імені Логосу.
Вбачав субстанційно-генетичне начало всього існуючого у вогні. Розумів вогонь метафізично й субстанційно — як те, що лежить в основі всього існуючого, й те, з чого все виникає (у натурфілософії Геракліта віднаходять основи пантеїстичного світогляду). Повчав, що світ не створено ніким із богів, але він був, є і буде «вічно живим вогнем», який, за Логосом, «мірами спалахує» й «мірами згасає». Вказував на вогняну природу душі та два її аспекти — речовий (натуральний) і психічно-розумовий.
Вважається засновником першої історичної форми діалектики. Висловлював ідеї про всезагальну змінність, плинність, відносність і водночас взаємозв’язок всіх речей, умосяжну єдність світу, попри мінливість і множинність («з усього одне, та з одного — все», «все — єдине»). Одним із перших помітив складний і сутнісний зв'язок протилежностей: одна протилежність виявляє цінність іншої, обумовлює й визначає її; одне й те саме є водночас відмінним і навіть протилежним, суттєва зміна — це зміна на свою протилежність тощо. Розумів світ як цілісну систему, де Логос узгоджує й збалансовує протилежності, підтримує динамічну рівновагу.
У соціальній філософії Геракліта закладено основи уявлень про демократію. Підкреслював, що народ у державі вище над усе має ставити закон. Всі людські закони розумів як такі, що живляться Божественним законом — Логосом. За висновком перекладача і дослідника текстів Геракліта А. Лебєдєва, філософа цікавило не те, з яких елементів виник космос, а те, в який спосіб керована «космічна держава», як нею управляє Божественний розум. Наголошував на цінності соціальної злагоди. Мріяв перетворити конфедерацію іонійських полісів на федеральну державу для протистояння Перській імперії. Вважають, що саме в працях Геракліта вперше зафіксовано поняття космополіта — громадянина космополії (всесвітнього полісу).
Висловлював етичні поради, відносив самозбагнення і помірність до головних ідеалів. Зневажав людські пороки й слабкості, захищав добро і чесноти; вважав, що рабство має земне походження. Вказував, що доброчесність робить людину вільною.
Упереджено, а то й вороже ставився до традиційної релігії. В його творчості знаходять становлення філософського образу Бога («що бажає й не бажає зватися Зевсовим йменням»), найвищої реальності, тотальної й розумної єдності світу.
Складна для розуміння метафорична мова, символізм, алегоричність, важка граматична структура речень вплинула на прізвисько філософа — Темний (Σκοτεινός), а також на пізніші висновки про те, що «у Геракліта міфології більше, ніж у мілетців», та його «ієратичний стиль». «Темність» також пов’язували з глибиною предмета, орієнтацією твору тільки на посвячених. Контраст філософської системи Геракліта з ідеями Демокріта, на що звернули увагу наступні покоління, вплинув на протиставлення мислителів як «Філософа, що плаче» й «Філософа, що сміється».
Визнання
Твір Геракліта, попри його складність, зажив слави, у філософа з’явилися послідовники, відомі з античних джерел як «гераклітівці». З працею Геракліта були знайомі Сократ, Платон і Аристотель. Спадщина філософа вплинула на космологічні, метафізичні, етичні уявлення стоїцизму.
Ідеї Геракліта справили значущий вплив на філософську і суспільну думку не тільки античності, але й Нового і новітнього часу. Діалектика Геракліта посіла вагоме місце в історії культури, науки, ментальності. Г. Гегель в «Історії філософії» висловив граничну шану філософу: «немає жодної тези Геракліта, якої б я не прийняв у свою "Логіку"». Ф. Ніцше завважував, що сучасний спосіб думок «найвищою мірою є гераклітівським», а «безсмертя людства потребує Геракліта».
Додатково
- В кінці життя Геракліт стверджував, що досяг вогняного просвітлення розуму: знає все, переміг насолоди, боягузтво, лінь та інші пороки. Пророкував, що житиме доти, доки існують міста й країни, а завдяки мудрості його ім’я не перестануть вимовляти ніколи.
- Діоген Лаертский писав, що свою книгу Геракліт помістив у Храм Артеміди в Ефесі й навмисне потурбувався написати її якнайтемніше, аби доступ до неї мали лічені (найздібніші) особи, «щоб оприлюднення не зробило її відкритою для прозріння».
Афоризми
- Усе плине, усе змінюється
- Не можна двічі ввійти в ту саму річку
- Багатознавство розумові не навчає
- Незрима гармонія сильніша за зриму
- Війна — батько всіх, цар всіх: одних вона оголошує богами, інших – людьми, одних творить рабами, інших — вільними
- Народ повинен битися за порушений закон, як за мури (міста)
Джерела
- Robinson T. M. Heraclitus: Fragments: A Text and Translation with a Commentary. Toronto : University of Toronto Press, 1987. 214 р.
- Marcovich M. Heraclitus: Greek Text with a Short Commentary Including Fresh Addenda, Corrigenda and a Select Bibliography (1967–2000). 2nd ed. Sankt Austin : Academia-Verlag, 2001. 677 p.
- Р о с. п е р е к л. — Гераклит Эфесский. Фрагменты сочинения, известного позже под названиями «Музы» или «О природе» // Лукреций Кар Т. О природе вещей / Пер. с лат. Ф. Петровского. Москва : Художественная литература, 1983. С. 237–268.
- Гераклит // Фрагменты ранних греческих философов / Сост. А. В. Лебедева. Москва : Наука, 1989. С. 176–257.
- Гераклит Эфесский: все наследие / Пер. с древнегреч. С. Н. Муравьев. Москва : ООО «Ад Маргинем Пресс», 2012. 416 c.
Література
- Roussos E. N. Heraklit-Bibliographie. Darmstadt : Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1971. 164 р.
- Тихолаз А. Г. Геракліт. Київ : Абрис, 1995. 160 с.
- Тихолаз А. Геракліт Темний з Ефеса : філософ та його вчення // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». 1996. Т. 1. Серія: Філософія та релігієзнавство. С. 5–23.
- Бакина В. И. Космологическое учение Гераклита Эфесского // Вестник Московского университета. Серия 7: Философия. 1998. № 4. С. 42–55.
- Кабисов Р. С. Логос Гераклита и наука логики // Философия и общество. 1998. № 3. С. 135–154.
- Ярош О. М. Містичні тенденції в античній філософії: Геракліт Ефеський // Гуманітарний журнал. 2011. № 3–4. С. 97–105.
- Гераклит Эфесский: все наследие / Пер. с древнегреч. С. Н. Муравьев. Москва : ООО «Ад Маргинем Пресс», 2012. 416 c.
- Лебедев А. Логос Гераклита. Реконструкция мысли и слова (с новым критическим изданием фрагментов). Санкт-Петербург : Наука, 2014. 533 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Соловйова А. С. Геракліт із Ефеса // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Геракліт із Ефеса (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
