Адаптація трудова
Адапта́ція трудова́ — один з основних видів соціальної адаптації, який полягає в пристосуванні людини (групи людей) до змінних умов виробництва, ринку, трудового колективу за допомогою різних соціальних засобів. Адаптація трудова — умова і провідний механізм соціалізації особистості. Наприклад, в умовах переходу від централізованої економіки до ринкової необхідна адаптація трудових колективів та їхніх працівників до ринкового середовища та ринкових відносин.
Механізми
Адаптація трудова відбувається як процес, у ході якого поведінка суб’єкта, його система (організм) перебудовуються відповідно до вимог виробничого середовища, що гармонізує їхню взаємодію та розвиток.
Головні чинники трудової адаптації:
а) прийняття норм і цінностей нового соціально-трудового середовища (групи, колективу, організації), звичних для нього формальних і неформальних зв’язків, управлінського стилю, форм взаємодії;
б) корегування власного професійного досвіду, освоєння форм і способів предметної трудової діяльності (моделей робіт, способів виконання колективних робочих завдань, професійних обов’язків), які властиві новому соціально-трудовому середовищу.
У процесі трудової адаптації працівник проходить стадії:
а) ознайомлення — працівник отримує інформацію про нову ситуацію в цілому, про критерії оцінки різних дій, норми поведінки;
б) пристосування — працівник переорієнтовується, визнаючи головні елементи нової системи цінностей, але продовжує дотримуватися багатьох власних установок;
в) асиміляція — повне пристосування працівника до нового соціально-трудового середовища;
г) ідентифікація — особисті цілі працівника ототожнюються з цілями нового трудового колективу.
Класифікація
Основні види трудової адаптації:
а) психофізіологічна — пристосування до нових фізіологічних і психологічних навантажень, умов праці;
б) соціально-психічна — пристосування до відносно нового соціуму, норм трудової поведінки та взаємин у новому трудовому колективі;
в) професійна — корегування власних або набуття нових трудових властивостей (професійних умінь, додаткових знань, навичок співробітництва тощо);
г) організаційна — засвоєння ролі і статусу в системі виробничого підрозділу у загальній організаційній структурі, а також осмислення особливостей організаційно-економічного механізму управління даною організацією.
Залежно від активності суб’єкта, форми адаптації трудової:
а) активна — індивід намагається впливати на середовище, прагнучи його змінити (прийняті в ньому норми, цінності й форми взаємодії, які йому належить засвоїти);
б) пасивна — індивід не намагається спричиняти такі зміни.
Адаптацію трудову класифікують за критерієм ефективності результатів.
Показники успішної адаптації трудової: високий статус індивіда в новому соціально-професйному середовищі, задоволеність у цілому (роботою та її умовами, формами винагороди, трудовим колективом та ін.).
Показники низької трудової адаптації: переміщення індивіда в інше соціально-трудове середовище (плинність кадрів, міграція тощо) або девіантна поведінка.
Література
- Волина В. А. Методы адаптации персонала // Управление персоналом. 1998. № 13. С. 46.
- Веснин В. Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой работе. Москва : Юристъ, 2001. 496 с.
- Карпов А. В. Психология менеджмента. Москва, 2005. 584 с.
- Грішнова О. А. та ін. Інвестування в людський капітал у системі чинників забезпечення гідної праці. Київ : КНЕУ, 2015. 224 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Туленков М. В. Адаптація трудова // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адаптація трудова (дата звернення: 28.04.2024).
