Азбука-границя
А́збука-грани́ця — у давній літературі — назва віршованого букваря, азбука з акровіршами.
Кожен рядок такої абетки (зазвичай без кінцевої рими) починався з букви в алфавітному порядку, а на «границі» (краю рядка) окремо дублювали першу літеру:
А Аз молюся словом цим до Тебе,
Б Боже мій, що сотворив на світі
В Видимі й невидимі істоти,
Г Господи, пошли Свого на мене.
Твори мали різноманітний зміст: морально-повчальний, історичний, молитовний тощо.
Укладачі азбук-границь намагалися через змістово зв’язані речення полегшити запам’ятовування назв і послідовність літер.
Серед дослідників-лінгвістів є припущення, що азбуку-границю започаткував Костянтин Болгарський, учень Мефодія (див. Мефодій Солунський).
Уперше значущість азбуки-границі у навчанні грамоти відзначив архієпископ Геннадій у листі до митрополита Симона (бл. 1500).
Література
- Каптерев П. Ф. История русской педагогики. Изд. 2. Петроград, 1915.
- Сірополко С. О. Історія освіти в Україні. Київ, 2001.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Калінічева Г. І. Азбука-границя // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Азбука-границя (дата звернення: 2.05.2024).
