Алебарда

Алеба́рда (фр. hallebarde, з середньоверхньонім. helmbarte, від helm — топорище і barte — сокира) — старовинна холодна зброя, довгий спис чи держак, до якого вгорі прикріплено бойову сокиру.

Алебарда використовувалась у Китаї з 3 ст. н. е., була на озброєнні піхоти низки європейських країн. Значно поширилася у 13–14 ст. із появою важких лицарських обладунків, які захищали від удару меча. Алебарду застосовували у військах до 18 ст. З кінця 16 ст. із розвитком вогнепальної зброї алебарду став витісняти мушкет.

Алебарда мала довжину близько 2 м, морська — 3 м, важила 2,5–5,5 кг. У морських алебард були великі гаки.

Алебарда призначалася для завдавання ударів (січних, колючих, пробивних), стягування супротивника з коня. Морську алебарду використовували під час абордажу.

Алебарда не була типовою зброєю козаків і селян, які мешкали на українських землях. У Російській імперії нею були озброєні палацові вартові, охоронці та поліцейські-будочники.

У 21 ст. алебарду як парадну зброю застосовують у швейцарській гвардії Ватикану.

Література

1. Бехайм В. Энциклопедия оружия. Санкт-Петербург, 1995.
2. Попенко В.Н. Холодное оружие. Москва, 2005.
3. Томилин А.Н. Герои и рыцари. Москва, 2007.

Автор ВУЕ

• В. І. Горєлов
• О. Л. Скрябін

Покликання на цю статтю: Скрябін О. Л., Горєлов В. І. Алебарда // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алебарда (дата звернення: 6.05.2024).