Альтман, Натан Ісайович
.jpg)
А́льтман, Ната́н Іса́йович (рос. Альтман, Натан Исаевич; 22.12.1889, м. Вінниця, тепер Україна — 12.12.1970, м. Ленінград, тепер м. Санкт-Петербург, Російська Федерація) — живописець, театральний художник, графік, скульптор, заслужений художник РРФСР (з 1968).
|
Альтман, Натан Ісайович (Альтман, Натан Исаевич) | |
|---|---|
| Народження | 22.12.1889 |
| Місце народження | Вінниця, Україна |
| Смерть | 12.12.1970 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург, Російська Федерація |
| Місце поховання | Санкт-Петербург, Російська Федерація |
| Alma mater | Одеське художнє училище, Одеса |
| Напрями діяльності | живопис, графіка, скульптура |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Почесні звання | Заслужений художник РРФСР (1968) |
Життєпис
Народився у родині торговця. 1903–1907 навчався в Одеському художньому училищі (живопис викладали К. Костанді та Г. Лодиженський, скульптуру — Л. Іоріні та І. Мармоне).
1910-1911 у м. Парижі (Франція) відвідував приватну «Вільну російську академію» М. Васильєвої та майстерні Академії Рансон (1910-1911). Познайомився з французькими художниками й поетами та з представниками еміграції ( М. Шагалом, О. Архипенком, О. Цадкиним та іншими), перебував під впливом авангардизму, зокрема кубізму.
Восени 1911 повернувся до м. Вінниці, де працював художником місцевого театру.
Отримав 1912 у м. Бердичеві диплом майстра з оформлення вивісок.
Наприкінці 1912 переїхав до м. Санкт-Петербурга, де працював у майстерні з оформлення вітражів.
1915–1916 викладав у м. Петрограді у студії М. Берштейна.
Був одним із засновників «Єврейського товариства заохочення мистецтв» (1916).
Підтримав революцію 1917.
1918–1920 Альтман — професор Вільних художніх навчальних майстерень у м. Петрограді. 1921 переїхав до м. Москви, відтоді — завідувач відділу образотворчого мистецтва при Народному комісаріаті освіти. 1924–1928 — головний художник Московського державного єврейського театру. 1928 разом із театром виїхав на гастролі до Західної Європи; залишився в Парижі.
1935 повернувся до СРСР, мешкав у м. Ленінграді.
Під час Другої світової війни перебував у евакуації у містах Пермі та Новосибірську. Після війни повернувся до Ленінграда.
Похований у селищі Комарово (тепер у складі м. Санкт-Петербурга) на Комаровському некрополі.
Творчість
Належав до плеяди майстрів авангарду, але не входив до жодного з мистецьких об’єднань.
З 1906 брав участь у виставках. 1910 демонстрував свої роботи на виставці об’єднання «Товариства південноросійських художників» у м. Одесі, 1911 — у м. Парижі в «Салоні національного товариства красних мистецтв».
У 1910-х експериментував у різних стилях — від постекспресіонізму до фовізму .
1911 у м. Вінниці написав перші автопортрети, а також перший тематичний твір «Єврейські похорони» (навіяний смертю діда). Тоді ж почав займатися графікою, створивши цикл ліногравюр «Вінниця в шаржах» (1912).
1913 на околицях м. Вінниці замальовував єврейські надгробки, малюнки лягли в основу серії «Єврейська графіка» (опублікована 1923 у м. Берліні).
Брав участь у кількох виставках авангардного мистецтва в м. Петрограді: «Постійній виставці мистецтва» у Художньому бюро Н. Добичиної (1913), виставках «Союз молоді» (листопад 1913 — липень 1914), «Світ мистецтва» (грудень 1913 — січень 1914), «Виставці картин на користь лазарету діячів мистецтва (жовтень — грудень 1914), «Виставці картин лівих течій» (квітень — травень 1915), «Останній футуристичній виставці картин 0,10» (грудень 1915 — січень 1916), а також у м. Москві: «Виставці живопису за 1915 рік» (березень — квітень 1915), «Виставці картин і скульптур російських і польських художників» (квітень — травень 1916), виставці об’єднання «Бубновий валет» (листопад — грудень 1916) та інших.
Писав портрети (поєднували елементи кубізму із зовнішньою схожістю персонажа): «Дама біля рояля», «Портрет Н. Добичиної» (обидва — 1913). Найвідоміший серед них — портрет поетеси А. Ахматової (1914), який став символом російського авангарду. Критик Л. Бруні назвав цей портрет «віхою в мистецтві». 1916 створив новаторський скульптурний автопортрет (з асиметричних форм).
Після революційних подій 1917 активно займався промисловим дизайном (ескізи марок, агітаційного фарфору), розробив декор нових свят у містах Москві та Петрограді (зокрема оформлював площу Урицького, тепер Дворцова, до свята 07.11.1918) та Москві. Створив у реалістичній манері низку портретних замальовок з натури та бронзове погруддя В. Леніна (1920), за яке 1925 отримав Золоту медаль на виставці в м. Парижі.
Виконав художнє оформлення постановки Є. Вахтангова п’єси «Дибук» С. Ан ского (театр «Габіма», м. Москва, 1921).
1925 долучився до роботи над декораціями та костюмами до фільму «Єврейське щастя» за творами Шолом-Алейхема. Запропонував проводити зйомки у Вінниці, у районі Єрусалимка.
Того ж року разом із О. Екстер, В. Меллером та ін. брав участь у Міжнародній виставці сучасних індустріальних і декоративних мистецтв (ар-деко) у м. Парижі.
До цього періоду належить живописний портрет С. Міхоелса (1926).
У м. Парижі у 1932 оформляв спектаклі у створеному А. Барбюсом «Театрі Інтернаціональної дії». Брав участь у виставках товариства «Молода Європа» (1932), й «Асоціації революційних письменників та художників» (1934, 1935). У цей час повернувся до живопису та написав низку пейзажів та натюрмортів, відроджуючи традиції імпресіонізму. Створив також ілюстрації до дитячих книжок та «Петербурзьких повістей» М. Гоголя (1932–1934, опубліковані 1937), серію літографій за мотивами Старого Заповіту («Адам і Єва», «Каїн і Авель» та інші; 1933).
Від 1936 у м. Ленінграді займався переважно книжковою графікою та оформленням вистав.
Під час Другої світової війни в евакуації співпрацював із ленінградським Кіровським оперним театром та малював для армійської газети «Звезда» («Зірка») карикатури на Й. Геббельса та інших представників Третього рейху.
Після війни у м. Ленінграді займався переважно сценографією, книжковою графікою, малював ескізи до фільму «Дон Кіхот» (1955). В останні роки життя створив низку станкових композицій за мотивами театральних ескізів.
Цитата
«Альтман — математик мистецтва, а не поет. Якщо у нього є натхнення, це — натхнення обчислення, а не одержимості… Організованість його мистецької волі дивовижна. Це не художник, а "ділок від мистецтва" з мертвою хваткою, який не знає невдалих комбінацій та залишається у виграші за будь-якого становища. Написати картину означає для нього розв’язати рівняння, в якому усі частини йому ясні…».
(А. Ефрос «Портрет Натана Альтмана». Цит. за: Князева С., Фокин П. Серебряный век. Портретная галерея культурных героев рубежа ХIX–ХХ веков. Санкт-Петербург : Амфора, 2007. 830 с.)
«Альтман — математик искусства, а не поэт. Если у него есть вдохновение, это — вдохновение вычисления, а не одержимости… Организованность его художественной воли изумительна. Это не художник, а “делец искусства” с мертвой хваткой, не знающий неудачных комбинаций и остающийся в выигрыше при всяком положении. Написать картину значит для него решить уравнение, в котором все части ему ясны…».
(А. Ефрос «Портрет Натана Альтмана». Цит. за: Князева С., Фокин П. Серебряный век. Портретная галерея культурных героев рубежа ХIX–ХХ веков. Санкт-Петербург : Амфора, 2007. 830 с.)
Праці
- К чему я стремлюсь в своей живописи // Новый журнал для всех. 1915. № 4. С. 36–38.
- Плата за труд // Искусство коммуны. 1918. № 1. С. 1.
- «Футуризм» и пролетарскоеискусство // Искусство коммуны. 1918. № 2. С. 2.
- В грядущее, товарищи! // Искусство коммуны. 1919. 9 февраля. № 10. С. 1.
- Как я лепил Ленина // Жизнь искусства. 1924. № 14. С. 3.
Відео
| Відеоряд творів художника |
|---|
Література
- Альтман Натан Исаевич. Выставки произведений / Сост. Э. Д. Кузнецов ; Ленинградское отделение Союза художников РСФСР. Ленинград, 1968. 52 с.
- Эткинд М. Натан Альтман. Москва : Советский художник, 1971. 131 с.
- Культур-Ліґа: художній аванґард 1910–1920-х років / Уклад.: Г. Казовський, Н. Щеколдіна. Київ : Дух і літера, 2007. 363 с.
- Князева С., Фокин П. Серебряный век. Портретная галерея культурных героев рубежа ХIX–ХХ веков. Санкт-Петербург : Амфора, 2007. 566 с.
- Казовський Г. Книжкова графіка митців Культур-Ліґи. Київ : Дух і літера, 2011. 240 с.
- История еврейского народа в России : в 3 т. / Под ред. И. Лурье. Москва : Мосты культуры / Гешарим, 2012. Т. 2: От разделов Польши до падения Российской империи. 534 с.
- Сеславинский М. В. Французские библиофильские издания в оформлении русских художников-эмигрантов (1920-1940-е годы). Москва : Университетская книга, 2012. 272 с.
- Афанасьев В. А., Барковская О. М. Товарищество южнорусских художников: биобиблиографический справочник. 2-е изд., испр. и доп. Одесса, 2014. 342 c.
- Альтман Натан Исаевич // Виртуальный Русский музей. URL: http://rusmuseumvrm.ru/reference/classifier/author/altman_ni/index.php
- Альтман Натан Исаевич. выдающийся художник-авангардист // Artlot. URL: https://artlot24.ru/article/altman-natan-isaevich-210
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Борисенко К. Г. Альтман, Натан Ісайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альтман, Натан Ісайович (дата звернення: 11.05.2024).
Оприлюднено: 20.11.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
