Архипенко, Олександр Порфирович
Архи́пенко, Олекса́ндр Порфи́рович (англ. Archipenko, Alexander Porfyrovych; 30.05.1887, м. Київ, тепер Україна — 25.02.1964, м. Нью-Йорк, США) — скульптор, художник, член Американської академії мистецтв і літератури (з 1962), новатор мистецтва, основоположник кубізму в скульптурі.
|
Архипенко, Олександр Порфирович | |
|---|---|
| Народження | 30.05.1887 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 25.02.1964 |
| Місце смерті | Нью-Йорк |
| Напрями діяльності | образотворче мистецтво |
| Традиція/школа | кубізм |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї інженера, професора механіки. Навчався 1900–1902 в реальному училищі Г. Волькера (м. Київ), 1902–1905 — у Київському художньому училищі (виключено в листопаді 1905 після студентських виступів).
Продовжив навчання в студії пейзажиста С. Світославського. 1906–1908 студіював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. 1908 вступив до Школи красних мистецтв у м. Парижі (Франція), але, незадоволений академічним навчанням, залишив її та зайнявся самоосвітою. Відвідуючи Лувр, вивчав стародавнє грецьке та єгипетське мистецтво, а також готику.
Належав до мистецького об’єднання «Золотий зріз», регулярно виставлявся разом із його представниками, зокрема в «Салоні незалежних». 1912 заснував власну школу експериментального мистецтва (вивчення аналітичного кубізму).
Твори Архипенка експонувалися 1912 в Народному музеї в м. Хагені (Німеччина), 1913 — на Арсенальній виставці («Арморі-шоу») в м. Нью-Йорку (США). 1913 у галереї «Дер Штурм» (м. Берлін) відбулася персональна виставка митця. 1914 в «Салоні незалежних» виставив 4 скульптури: «Карусель П’єро», «Медрано ІІ», «Боксери», «Гондольєр».
Мешкав неподалік м. Ніцци (Франція). 1918 поїхав до Німеччини, згодом мандрував Європою.
1920 його роботи були представлені окремою залою на ХІІ Венеційському бієнале. 1921 у м. Берліні відкрив художню школу. Цього ж року його твори представлені на персональній виставці в Музеї сучасного мистецтва (м. Нью-Йорк). 1923 переїхав до США, 1928 прийняв американське громадянство.
Займався викладацькою діяльністю у своїх студіях у містах Вудстоку (1924–1928, 1940), Лос-Анджелесі (1935), Чикаго (1937), Вашингтонському університеті в м. Сіетлі (1935–1936), «Новому Баухаузі» (1937), Інституті мистецтв (1946–1947; обидва — у м. Чикаго), Університеті Міссурі в м. Колумбії (1950), Університеті Британської Колумбії в м. Ванкувері в Канаді (1956) та ін.; їздив із лекціями містами США.
Останнє десятиліття життя мешкав у м. Нью-Йорку. У США за 40 р. було влаштовано понад 150 персональних виставок митця.
Творчість
На формування Архипенка як митця вплинули: творчість Мікеланджело Буонаротті, готика, мистецтво епохи Відродження, бароко, культура Океанії, Стародавнього Китаю, Візантії, давньоєгипетське мистецтво, стародавнє мистецтво України, африканські культкурні традиції. Поєднував різнопланові, зокрема нетипові для того часу матеріали (дріт, скло, папір, пластик, дзеркало), експериментував із бронзою, мармуром, металом, деревом, грою світла.
Перший вдалий експеримент митця із застосуванням порожнього простору — «Жінка, що йде» (1912). Вніс в авангардну скульптуру конструкцію, завдяки чому його твори стали предтечею сучасних скульптурних напрямів: поп-арту, асамбляжу, джанк-скульптури. Винайшов «скульптоживопис» (синтез живопису і скульптури, коли площинне зображення в межах однієї композиції перетворюється на об’ємне).
Повернув у скульптуру колір, який зник на Заході ще з 17 ст. Працював над кольоровими рельєфами (скульптуро-малюнками), у яких поєднував двовимірні площини з тривимірними геометричними фігурами (сфера, куб, конус). Скульптури Архипенка вирізняє оригінальна експресія, конструкція, обробка поверхні, сміливі технологічні рішення, ексцентричність.
Важливу роль відіграють силует і лінія, ритм і рух. Кубізм презентують скульптури 1913–1914: «Силует геометричний» (1913), «Боксери» (1913), «Гондольєр» (1914). Тривимірні форми продемонстровані в «Медрано І» і «Медрано ІІ» (1912–1914). Пошук форми простежується в роботах «Жінка з кішкою» (1910), «Сімейне життя» (1912), «Жінка-ваза» (1918), «Вертикаль, що стоїть» (1935). Приклад поєднання різних матеріалів (дерево, мідь, латунь, мельхіор) — рельєфна тонована конструкція «Дві жінки» (1920).
Особливе місце посідають прозорі скульптури з плексигласу (полімерної смоли), які Архипенко підсвічував зсередини, використовуючи електричне світло (1947–1950): «Фігура, що сидить», «Спрямована вперед» (обидві — 1947), «Релігійний мотив» (1948) та ін. Одна з найвідоміших скульптуро-картин — «Клеопатра (відпочинок)» (1957).
Використання вигнуто-вгнутих форм — ще один революційний винахід художника: «Мадонна скель» (1912), «Цар Соломон» (1963) тощо. Рух передано у скульптурах: «Червоний танець» (1912–1913), «Блакитна танцюристка» (1913), «Солдат, що йде» (1917). Фіксацію руху в просторі демонструють «Торс у просторі» (1935), «Гідність» (1961).
У 1960 в м. Нью-Йорку вийшов друком двотомник Архипенка «П’ятдесят років творчості (1908–1958)».
Архипенко і Україна
Тяжів до зв’язку з батьківщиною. 1929 отримав запрошення стати професором Київського художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Не зміг прийняти пропозицію, але подарував інституту бронзове портретне погруддя «Диригент В. Менгельберг під час виконання 9-ї симфонії Бетховена» (1925), яке зберігається в Національному художньому музеї України.
1933 став членом Асоціації незалежних українських митців у м. Львові. Був почесним членом Об’єднання митців-українців в Америці (з 1953). У 1933 виставляв свої твори в окремій залі в українському павільйоні на міжнародній виставці «Сторіччя прогресу» в м. Чикаго. Для української частини парку в м. Клівленді виконав пам’ятники князеві Володимиру Великому, Т. Шевченку, І. Франку. Створив також скульптурну постать Кобзаря, що прикрашає місцевість Кергонксон (шт. Нью-Йорк, США), де розташовано український культурний центр «Союзівка».
Визнання
Твори митця зберігаються в Національному художньому музеї України, Центрі Помпіду (м. Париж), Музеї сучасного мистецтва, галереї Ґуґґенгайма (обидва — м. Нью-Йорк), музеях міст Берліна, Москви, Стокгольма, Тель-Авіва.
У містах Львові (1991) та Києві (2016) на честь Архипенка названо вулиці.
У м. Києві 1997 встановлено скульптуру з полірованої бронзи «Повернення Архипенка» (автори — скульптор А. Валієв, арх. В. Жежерін).
09.11.2017 Національний банк України ввів в обіг присвячену Ахипенку пам’ятну монету номіналом 2 гривні.
Додатково
У квітні 1927 Патентне відомство США видало Архипенку два патенти: на «метод оформлення змінних зображень» і на машину для демонстрації нового виду мистецтва («архипентури»). Пристрій — ящик із рухомою рамою. На ній прикріплено вузькі кольорові стрічки, що приводилися в рух за допомогою складного механізму й створювали різноманітні композиції, образна конфігурація яких змінювалася за авторським задумом. 1928 Архипенко демонстрував свій винахід на виставці в м. Нью-Йорку. Принцип пристрою покладено в основу сучасних рекламних щитів зі змінним зображенням.
Твори
- Теоретичні нотатки // Хроніка 2000. 1993. Вип. 5 (7). С. 208-255.
- 50 років творчості (1908–1958) // Хроніка 2000. 2009. Вип. 2 (77). С. 438–594.
Література
- Маркаде В. Українське мистецтво ХХ століття і Західна Європа // Всесвіт. 1990. № 7. С. 119–180.
- Петренко-Федишин І. Джерела новаторства та впливи Олександра Архипенка на модерну скульптуру // Мистецтво української діаспори / Гол. ред. О. Федорук. Київ : Тріумф, 1998. С. 239–250.
- Горбачов Д. Сталь і ніжність. Олександр Архипенко // Асоціація Європейських Журналістів. 2011. URL: http://aej.org.ua/history/1088.html
- Вежбовська Л. Образ «відсутнього» у скульптурі Олександра Архипенка // Культура і мистецтво у сучасному світі. 2015. Вип. 16. С. 90–97.
- Коротич В. Слово про Архипенка // Бібліотека українського мистецтва. 2015. URL: uartlib.org/slovo-pro-arhipenka/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сморжевська О. О. Архипенко, Олександр Порфирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Архипенко, Олександр Порфирович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Відео
| Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ") |
|---|
