Аліханов, Абрам Ісакович

Аліха́нов, Абра́м Іса́кович (вірм. Աբրահամ Իսահակի Ալիխանով; рос. Алиханов, Абрам Исаакович; 04.03.1904, м. Єлизаветполь, тепер Гянджа, Азербайджан — 08.12.1970, м. Москва, тепер РФ) — фізик, академік АН СРСР (з 1943) та АН Вірменської РСР (з 1943), член Сербської академії наук і мистецтвв (з 1962). Брат А. Аліханьяна.

Аліханов, Абрам Ісакович (Алиханов, Абрам Исаакович)
Народження	04.03.1904
Місце народження	Гянджа
Смерть	08.12.1970
Місце смерті	Москва
Напрями діяльності	ядерна фізика, фізика космічних променів, фізика елементарних частинок

Життєпис

Народився в сім’ї залізничника.

1921 закінчив реальне училище в м. Тифлісі (тепер м. Тбілісі, Грузія) та вступив на хімічний факультет Тифліського політехнічного інституту. 1923 переїхав до м. Петрограда (тепер м. Санкт-Петербург), де навчався на хімічному факультеті 2-го Політехнічного інституту (з 1924 Ленінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна, тепер Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого). 1924 перевівся на фізико-механічний факультет цього інституту, який закінчив 1929. У 1927, ще студентом, залучався до наукових досліджень у Ленінградському фізико-технічному інституті (тепер Фізико-технічний інститут імені А. Ф. Йоффе РАН), 1929 запрошений туди на роботу.

Працював завідувачем лабораторії рентгенівських променів (1930–1934), лабораторії позитронів (1934–1940). У 1939–1941 — завідувач кафедри фізики Ленінградського інституту інженерів залізничного транспорту (тепер Петербурзький державний університет шляхів сполучення Імператора Олександра І).

Під час Другої світової війни у 1941 у м. Москві брав участь у роботі спеціальної комісії уповноваженого Державного комітету оборони СРСР. У жовтні 1941 разом з Інститутом фізичних проблем АН СРСР евакуйований до м. Казані. У квітні 1942 вирушив до м. Єревана для проведення високогірної експедиції з дослідження космічних променів. У жовтні 1942 викликаний до м. Москви для виконання спеціального завдання — створення атомної зброї в СРСР. 1943–1944 працював у заснованій з цією метою Лабораторії № 2 (згодом Лабораторія вимірювальних приладів АН СРСР). З 1944 разом із очолюваною ним групою перейшов до Інституту фізичних проблем АН СРСР.

Наприкінці 1945 організував та очолив Лабораторію № 3 АН СРСР (Теплотехнічну лабораторію АН СРСР). Водночас займався викладацькою діяльністю (з 1947 — завідувач кафедри будови речовини фізико-технічного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова). 21.11.1958 Лабораторію № 3 перетворено на Інститут теоретичної та експериментальної фізики АН СРСР. У період 28.03.1959 — 24.07.1968 був директором цього інституту (2004 інституту присвоєно його ім’я).

Науковий доробок

Автор праць у галузі ядерної фізики, фізики космічних променів, Х-променевого аналізу, фізики і техніки ядерних реакторів, фізики елементарних частинок.

1934 разом із А. Аліханьяном і М. Козодаєвим відкрив конверсію внутрішню γ-променів з випромінюванням електрон-позитронних пар. 1936 спільно з А. Аліханьяном та Л. Арцимовичем довів збереження енергії й імпульсу при анігіляції електрона й позитрона. Виконав у співпраці з А. Аліханьяном прецизійні дослідження бета-спектрів великої кількості радіоактивних елементів та виявив залежність форми спектру від порядкового номера елемента. Вони вперше запропонували ідею дослідів для доказів існування нейтрино по ядрах віддачі при К-захопленні в ₄⁷Ве, здійснили низку експериментів із фізики космічних променів на г. Арагац.

Під керівництвом вченого побудовано ядерний реактор (1949) і протонний синхротрон на 7 ГеВ (1961). Заклав основи проекту Серпуховського протонного пришвидшувача на 70 млрд еВ.

У 1957 виконав виміри повздовжньої поляризації електронів у бета-розпаді, що дало змогу з високою точністю встановити незбереження часової парності в слабкій взаємодії.

Визнання і нагороди

Лауреат Державних (Сталінських) премій СРСР (1941, 1948, 1953). Герой Соціалістичної Праці (1954). Нагороджений двома орденами Леніна (1945, 1953) і Трудового Червоного Прапора (1964).

Праці

Искусственное получение радиоактивных элементов // Успехи физических наук. 1935. Т. 15. Вип. 2. (у співавт.);
Атомное ядро и его энергия. Пенза, 1945; Новые данные о природе космических лучей // Успехи физических наук. 1945. Т. 27. Вип. 1. (у співавт.);
Тяжёлые мезоны // Успехи физических наук. 1953. Т. 50. Вип. 8;
Слабые взаимодействия: Новейшие исследования β-распада. Москва, 1960;
Избранные труды. Москва, 1975.

Література

Академик А. И. Алиханов / Сост.: Б. Г. Гаспарян, В. Я. Френкель. Ленинград, 1989.
Алиханов Абрам Исаакович // Физики о себе / Отв. ред. В. Я. Френкель. Ленинград, 1990.
Академик А. И. Алиханов: воспоминания, письма, документы / Редкол.: Ю. Г. Абов, В. В. Владимирский, Л. П. Литовкина. Москва, 2004.
Иоффе Б. Л. Без ретуши. Портреты физиков на фоне эпохи. Москва, 2004.
Киселев Г. В. Академик Алиханов и советский Атомный проект: посвящается 100-летнему юбилею академика А. И. Алиханова // История науки и техники. 2004. № 11.
Храмов Ю. А. История физики. Киев, 2006.
Вдовин А. И. История СССР. 2-е изд., доп. и перераб. Москва, 2014.

Автор ВУЕ