Алієв, Ільхам Гейдар огли
.jpg)
Алі́єв, Ільха́м Гейда́р огли́ (азерб. Əliyev, İlham Heydəroğlu; 24.12.1961, м. Баку, тепер Азербайджан) — державний діяч, четвертий президент Азербайджану, почесний доктор Московського державного інституту міжнародних відносин (з 2004), Університету національної та світової економіки Болгарії (з 2005), Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 2008) та інших ВНЗ. Син Г. Алієва.
|
Алієв, Ільхам Гейдар огли (Əliyev, İlham Heydəroğlu) | |
|---|---|
| Народження | 24.12.1961 |
| Місце народження | Баку, Азербайджан |
| Alma mater | Московський державний інститут міжнародних відносин (університет) Міністерства закордонних справ Російської Федерації |
| Напрями діяльності | політика |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | короля Абдулазіза Королівства Саудівської Аравії (2005), «Гейдар Алієв» (2005), Великий хрест ордена Почесного легіону (2007), князя Ярослава Мудрого 1 ступеня (2008), Свободи (2013) |
Життєпис
1982 закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ, тепер Федеральна державна автономна освітня установа вищої освіти «Московський державний інститут міжнародних відносин (університет) Міністерства закордонних справ Російської Федерації»). 1982–1985 навчався в аспірантурі цього закладу. 1985 захистив там кандидатську дисертацію на тему «Антивоєнний рух у Великобританії на сучасному етапі й ставлення до нього політичних партій» та здобув ступінь кандидата історичних наук. 1985–1990 викладав у МДІМВ.
1991–1994 займався приватним бізнесом.
У травні 1994 Алієва призначено віце-президентом (пізніше — першим віце-президентом) Державної нафтової компанії Азербайджанської республіки (обіймав цю посаду до серпня 2003). Активно брав участь у здійсненні «нафтової стратегії Гейдара Алієва».
1995–2003 — депутат Міллі Меджлісу (парламенту Азербайджану). З 1997 — президент Національного олімпійського комітету Азербайджану.
1999 — заступник, з 2000 — перший заступник, від 2005 — голова правлячої партії «Ені Азербайджан» («Новий Азербайджан»).
У січні — серпні 2003 — заступник голови та член бюро Парламентської Асамблеї Ради Європи.
04.08.2003 Алієва призначено головою уряду з ініціативи його батька Г. Алієва, який серйозно захворів влітку 2003 і побоювався, що не зможе брати участь у призначених на осінь президентських виборах. 24.08.2002 були внесені зміни до Конституції, згідно з якими прем’єр-міністр вважався тимчасовим головою держави в разі недієздатності законного президента (згідно з попередньою редакцією цю роль мав виконувати голова парламенту). Ці зміни давали можливість Алієву законно перейняти повноваження батька в разі його недієздатності.
І. Алієв та Г. Алієв одночасно виставили свої кандидатури для участі у президентських виборах 2003. Напередодні виборів Г. Алієв зняв свою кандидатуру та закликав виборців голосувати за свого сина.
І. Алієв переміг на виборах 15.10.2003, отримавши понад 79% голосів виборців. 2003–2005 його владу було обмежено впливом старих політичних еліт, сформованих у роки правління Г. Алієва. У жовтні 2005 (за місяць до призначених парламентських виборів) президент зосередив владу в своїх руках, оголосивши про запобігання спробі державного перевороту. За справою про цю спробу було заарештовано 12 осіб включно з трьома міністрами. До м. Баку введено війська й бронетехніку. До країни не дозволили в’їхати лідерові опозиції, колишньому голові парламенту Азербайджану Р. Гулієву. В Азербайджані затримано близько 1 тис. осіб. ОБСЄ висловила стурбованість ситуацією, що склалася, однак Алієв заручився підтримкою президента США Дж. В. Буша.
На парламентських виборах у листопаді 2005 (з переголосуванням у частині округів у 2006) перемогу здобула правляча партія «Ені Азербайджан» (61 місце зі 125 депутатів, політику партії також підтримувала значна частина з 43 обраних позапартійних депутатів).
2008, 2013 і 2018 Алієва переобрано президентом Азербайджану.
Діяльність
Ключовими напрямами зовнішньої політики Алієва на посту президента стали дії, спрямовані на відновлення територіальної цілісності Азербайджану шляхом повернення Нагорного Карабаху, розбудова нафто-газового комплексу й систем трубопроводів. Після низки безрезультатних зустрічей із президентом Вірменії Р. Кочаряном Алієв став форсувати завершення будівництва нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан, що пролягає територією Нагорного Карабаху, з метою змусити зацікавлених у каспійській нафті іноземних партнерів натиснути на Вірменію та примусити її до угоди з Азербайджаном. Результатом відкриття цього нафтопроводу в 2006 стала втрата РФ статусу монополіста у транзиті до Європи нафти з колишніх республік СРСР.
Алієв продовжує політику перетворення Азербайджану на незалежного від РФ постачальника природних ресурсів. Зокрема, з його ініціативиу 2017 реалізовано будівництво залізничної лінії Баку — Тбілісі — Карс, що з’єднала Азербайджан і Грузію з Туреччиною.
У березні 2009 в Азербайджані відбувся референдум щодо обмеження тривалості перебування однієї особи на посаді президента двома термінами, перейменування виконавчого апарату президента на адміністрацію президента та відтермінування президентських і парламентських виборів у разі ведення країною військових операцій. У вересні 2016 було проведено ще один референдум стосовно змін до Конституції Азербайджану, наслідком якого стало запровадження посад першого віце-президента та віце-президентів. Термін повноважень президента було збільшено з п’яти до семи років. 21.02.2017 Алієв призначив свою дружину М. Алієву на посаду першого віце-президента.
Нагороди
Нагороджений орденами різних країн: орденом короля Абдулазіза Королівства Саудівської Аравії, орденом «Гейдар Алієв» Республіки Азербайджан (обидва — 2005), Великим хрестом ордена Почесного Легіону Французької Республіки (2007), українськими орденами Ярослава Мудрого 1-го ступеня (2008) і «Свобода» (2013) та ін. Має також нагороди та відзнаки спортивних організацій.
Праці
Каспийская нефть Азербайджана. Москва : Известия, 2003. 712 с.
Література
- Андріянов В., Міраламов Г. Ільгам Алієв: Портрет Президента Азербайджану / Відп. ред. Е. Мадатлі; пер. з рос. В. Біннатова. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. 392 с.
- Cornell S. Azerbaijan Since Independence. Armonk; London : M. E. Sharpe, 2011. 512 p.
- Чернявский С. Десять лет истории Азербайджана. 2003–2013 годы. Москва : Флинта, 2013. 400 с.
- Bolukbasi S. Azerbaijan: A Political History. London : I. B. Tauris Publishers, 2013. 312 p.
- Ахундова Е. Ільхам Алієв. Портрет президента на тлі змін / Пер. з рос. М. Салманова. Київ : Логос, 2017. 342 с.
- Офіційний сайт. URL: https://ru.president.az/president/biography
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бовсунівський П. В. Алієв, Ільхам Гейдар огли // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алієв, Ільхам Гейдар огли (дата звернення: 4.05.2024).
Оприлюднено: 10.10.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
