Азербайджан

Азербайджа́н, Республіка Азербайджан (азерб. Azərbaycan, Azərbaycan Respublikası) — держава в Східному Закавказзі, на березі Каспійського моря. Назва «Азербайджан» має давнє і точно не встановлене походження (імовірно, від новоперського (Aрarbaрegān), давньоарабського (Azerbeidћân), сирійського (Āрorbāigān), з середньоперського (Āturpātakān). За однією з версій слово «Азербайджан» походить від тюркського слова «азер», що означає «вогонь» і пов’язане з тим, що більшість мешканців цієї території до н. е. були вогнепоклонниками.

Азербайджан (Азербайджан)
Регіон планети	Південно-Західна Азія
Столиця	Баку
Форма державного правління	республіка президентська
Форма державного устрою	держава унітарна
Територія (кв.км)	86 600
Чисельність населення (тис.осіб)	9 872 765 (2016, оцінка)
Офіційна мова	азербайджанська
Грошова одиниця	азербайджанський манат
Країни-сусіди	Росія, Грузія, Вірменія, Іран

Географічне положення

Азербайджан розташований у Південно-Західній Азії, межує на півночі — з Росією, на північному заході — з Грузією, на південному заході — з Вірменією, на півдні — з Іраном, на сході омивається Каспійським морем, через яке має морське сполучення з Казахстаном і Туркменістаном. Азербайджан має ексклав — Нахічеванську Автономну Республіку, розташовану в південно-східній частині Закавказького нагір’я між Вірменією, Іраном та Туреччиною. Географічні координати — 40 30 N, 47 30 E. Найбільша протяжність із півночі на південь — 375 км, із заходу на схід — 485 км.

Територія: загальна — 86 600 км²; суходіл — 82 629 км²; вода — 3 971 км² (включно з Нагірно-Карабахським регіоном, що не контролюється Азербайджаном, і ексклавом Нахічеванської Автономної Республіки). Сухопутний кордон — 2468 км: з Вірменією — 996 км, Грузією — 428 км, Іраном — 689 км, Росією — 338 км, Туреччиною — 17 км.

Столиця — м. Баку.

Адміністративно-територіальний поділ

Азербайджан поділений на 66 районів (Апшеронський, Агдамський, Агджабединський, Агдамський, Агдаський, Агстафинський, Ахсуйський, Астаринський, Балаканський, Бардинський, Бейлаґанський, Білясуварський, Джебраїльський, Джалілабадський, Дашкесанський, Шабранський, Фізулінський, Кедабекський, Геранбойський, Гейчайський, Аджикабульський, Імішлінський, Ісмаїллинський, Кельбаджарський, Кюрдамирський, Лачинський, Лерікський, Масаллинський, Нефтечалинський, Огузький, Ґабалинський, Ґахський, Ґазаський, Ґобустанський, Ґубинський, Кубатлинський, Ґусарський, Саатлинський, Сабірабадський, Шекінський, Сальянський, Шамахинський, Шамкірський, Самухський, Сіазанський, Шушинський, Тертерський, Товузький, Уджарський, Хачмазький, Гейгельський, Хизинський, Ходжалинський, Ходжавендський, Ярдимлинський, Євлахський, Зангеланський, Заґатальський, Зардобський, Бабецький, Джульфинський, Кенгерлінський, Ордудадський, Садарацький, Шагбузький, Шарурський).

Азербайджан 

Офіційна мова — азербайджанська. Грошова одиниця — азербайджанський манат. Національне свято— День Республіки (28 травня; з нагоди проголошення незалежності Азербайджанської Демократичної республіки у 1918).

Державний гімн

Державним гімном є «Азербайджанський марш» (азерб. «Azərbaycan marşı»), слова А. Джавада, музика У. Гаджібекова (написаний 1919, затверджений 27.05.1992).

Державний прапор

Прапор Азербайджану

Затверджено 05.02.1991. Складається з трьох рівних за шириною горизонтальних смуг — блакитної, червоної та зеленої. У центрі прапора білим кольором зображений півмісяць з восьмикутною зіркою. Співвідношення ширини прапора до його довжини становить 1:2.

Державний герб

Герб Азербайджану

Зображення у формі круглого щита з концентричними колами блакитного, червоного і зеленого кольорів, на якому зображена восьмикутна зірка. У центрі зірки — язики полум’я — стародавній символ країни вогнів. Число кутів зірки (8) відповідає кількості букв у назві «Азербайджан», написаної старим (арабським) алфавітом. Між кутами зірки зображені маленькі восьмикутні зірочки. У нижній правій частині герба розташований колос пшениці, що символізує багатство азербайджанської землі. Гілка дубового дерева у лівій частині герба демонструє силу держави. Жолуді на дубовій гілці означають довготривале життя Азербайджану.

Державний лад

Азербайджан — демократична, правова, світська, унітарна республіка з президентською формою правління. Основний закон Азербайджану — Конституція, затверджена 12.11.1995 за результатами референдуму, з доповненнями 2002, 2009 і 2016 (за результатами референдумів).

Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент — Міллі Меджліс, до якого входять 125 депутатів, що обираються на 5 років. Загальні і прямі вибори проводяться за мажоритарною системою з інтервалом 5 років у першу неділю листопада. Балотуватися на парламентських виборах не можуть особи, які працюють у системі виконавчої і судової влади, а також особи, що мають подвійне громадянство чи зобов’язання перед іншими державами (ст. 85). Основною сферою повноважень Міллі Меджлісу є законотворчість. Правом законодавчої ініціативи наділені ініціативні групи громадян, що мають право голосу (для внесення законопроекту потрібно, щоб його підтримало не менш ніж 40 тис. осіб), а також депутати, президент, Верховний суд, прокуратура Азербайджану і Алі Менджліс (законодавчий орган) Нахічеванської АР. Ці органи можуть визнати законопроекти терміновими, що означає обов’язковий їх розгляд у парламенті протягом 20 днів. Президент підписує ухвалені Міллі Меджлісом законопроекти упродовж 56 днів. Водночас він має право вето. Серед традиційних повноважень Міллі Меджлісу: затвердження за поданням президента державного бюджету, ратифікація та денонсація міжнародних договорів. Однак Конституція практично не передбачає механізму парламентського контролю за діяльністю уряду, хоча в ст. 95 і зазначено, що Міллі Меджліс «вирішує питання про довіру Кабінету Міністрів Азербайджанської Республіки». Парламент має право за поданням президента затверджувати воєнну доктрину і давати згоду на використання збройних сил для «виконання завдань, не пов’язаних з їхнім призначенням». За поданням президента парламент здійснює призначення на державні посади. Ключову роль у державному механізмі відіграє глава держави — президент. Його статус визначено у розділі Конституції «Основи держави»: «Президент Азербайджанської Республіки втілює єдність народу Азербайджану, забезпечує спадкоємність азербайджанської державності. Президент Азербайджанської Республіки є гарантом незалежності й територіальної цілісності Азербайджанської держави, виконання міжнародних договорів…» (ст. 8). Президент визнаний також «гарантом незалежності судової влади». За поправками, затвердженими 2016, президента обирають на 7 років за результатами загальних і прямих виборів. Поправки також передбачають посади першого віце-президента і віце-президента, яких призначає президент. Президент має право оголошувати позачергові вибори і розпускати Міллі Менджліс. Президент може бути достроково усунений з посади за досить складною процедурою у разі вчинення тяжкого злочину. Це питання ініціюється Конституційним судом на підставі висновку Верховного суду і розглядається Міллі Меджлісом. Постанова парламенту щодо усунення з посади президента приймається голосами 95 депутатів (більшістю у три чверті). Цей документ за тиждень має схвалити Конституційний суд, інакше він не набуває законної сили. Крім того, на розгляд і схвалення парламентом і Конституційним судом передбачено двомісячний термін від дня ініціювання Конституційним судом парламентського розгляду відповідного питання, що робить дострокове усунення президента з поста малореальним.

Відповідно до Конституції «виконавча влада належить Президенту» (ст. 99). За згодою Міллі Меджлісу він призначає прем’єр-міністра і на свій розсуд може звільнити його з посади, призначає та звільняє інших членів уряду, у «необхідних випадках» головує на засіданнях уряду, приймає рішення про відставку уряду, утворює центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах бюджетних видатків, скасовує акти уряду, а також акти уряду автономії тощо. Серед інших повноважень президента — право затверджувати державні програми, призначати і звільняти вищий командний склад збройних сил. Конституція не передбачає контрасигнування урядом будь-яких актів президента.

Статус уряду у загальній формі визначено ст. 114 Конституції: «З метою організації здійснення виконавчих повноважень Президент Азербайджанської Республіки утворює Кабінет Міністрів Азербайджанської Республіки». KM підпорядкований і підзвітний президенту, який визначає порядок його діяльності. Формальний глава KM — прем’єр-міністр — за конституцією користується правом недоторканності, яке він може втратити лише за рішенням президента, ухваленим за поданням генерального прокурора. Систему судів загальної юрисдикції очолює Верховний суд. Його суддів призначає Міллі Меджліс за поданням президента. Суддів усіх загальних судів призначає сам глава держави. Аналогічно формуються система спеціалізованих судів, очолювана Економічним судом, а також органи прокуратури. До Конституційного суду входять 9 суддів, яких призначає Міллі Меджліс за поданням президента. За формою державного устрою Азербайджан — унітарна держава, у складі якої є авторитарне територіальне утворення — Нахічеванська АР. У республіці діють свої органи законодавчої (Алі Меджліс) та виконавчої (КМ) влади. Вищою посадовою особою є голова Алі Меджлісу. Конституція Азербайджан визначає коло питань, що входять у компетенцію автономії.

Участь у міжнародних організаціях

Азербайджан — член ООН (з 1992), Ради Європи (з 2001), ОБСЄ (з 1992), СНД (з 1993), Організації економічного співробітництва (з 1996), Організації Ісламського співробітництва, Європейського банку реконструкції та розвитку, Світового банку, Організації Чорноморського економічного співробітництва (усіх — з 1992), а також інших міжнародних організацій, таких як: Азіатський банк розвитку; Нарада із взаємодії і заходів довіри в Азії; Рада євроатлантичного партнерства; Ініціатива прозорості у видобувній промисловості; Продовольча та сільськогосподарська організація; Загальна конфедерація профспілок; Організація за демократію та економічний розвиток; Міжнародне агентство з атомної енергії; Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародна торгова палата; Міжнародна асоціація розвитку; Міжамериканський банк розвитку; Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця; Міжнародна організація праці; Міжнародний валютний фонд; Міжнародна морська організація; Міжнародна організація кримінальної поліції; Міжнародний олімпійський комітет; Міжнародна організація з міграції; Міжпарламентський союз; Міжнародна організація зі стандартизації; Міжнародна організація супутникового зв’язку; Міжнародний союз електрозв’язку; Міжнародна конфедерація профспілок; Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій; Організація Американських держав (спостерігач); Організація із заборони хімічної зброї; Організація з безпеки і співробітництва в Європі; Партнерство заради миру; Центр здійснення правопорядку в Південно-Східній Європі (спостерігач); Конференція ООН з торгівлі та розвитку; Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури; Управління Верховного комісара ООН у справах біженців; Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку; Всесвітня туристична організація; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня митна організація; Всесвітня федерація профспілок; Всесвітня організація охорони здоров’я; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація; Всесвітня торгова організація, Дитячий фонд ООН. Крім того, існує Угода про партнерство і співробітництво Азербайджану з Європейським Союзом від 1996.

Історія

Територія Азербайджану населена з раннього палеоліту. Зародком перших державних утворень на території Азербайджану стали племінні союзи манеїв, мідян. У 1-му тис. до н. е. на території Азербайджану жили племена каспіїв, кадусіїв, албанів. Племінні союзи манеїв у 9 ст. до н. е. утворили державу Мана (столиця — м. Ізірту). В 670-х до н. е. на півдні Азербайджану і на території сусідніх країн виникла Мідійська держава. В середині 6 ст. до н. е. Мідія розпалася під ударами давньоперської держави Ахеменідів. Після розгрому останньої Александром Македонським у кінці 4 ст. до н. е. на території Азербайджану виникла держава Атропатена (Атрпатакан, Адербайган, Азербайджан) зі столицею м. Газакою. На території сучасного Азербайджану і Південного Дагестану на межі н. е. утворилася держава Кавказька Албанія. У 3–5 ст. в Азербайджані в основному склалися феодальні відносини. Встановлювалися торгівельні зв’язки зі cлов'янськими племенами. Від середини 3 ст. Азербайджан перебував під владою іранської держави Сасанідів. У 4 ст. територія Азербайджану стала ареною руйнівних воєн між Римською імперією та Іраном. Населення Азербайджану не раз виступало проти завойовників. У кінці 5 — на початку 6 ст. в Азербайджані почався маздакітський рух. На початку 8 ст. Азербайджан був підкорений арабським Халіфатом. Проти Халіфату й місцевих феодалів спалахнула селянська війна (повстання на чолі з Бабеком). У другій половині 9 — першій половині 10 ст., в умовах розкладу арабського Халіфату, в Азербайджані утворилася низка феодальних держав, серед яких виділялися володіння Ширваншахів і Шеддадидів. Посилювалися зв’язки Азербайджану, як і всього Кавказу, з Київською Руссю. У середині 11 ст. Азербайджан зазнав навали сельджуків. Після ослаблення влади сельджуків у 12 ст. підносяться держави Ширваншахів, Ільдегізидів та ін. В 11–13 ст. в основному сформувалася азербайджанська народність. Монголо-татарська навала 1330-х спустошила країну і надовго затримала її історичний розвиток. Сваволя монголо-татарської знаті, тяжкі податки викликали низку антимонгольських і антифеодальних виступів. 1387 на територію Азербайджану вдерлися війська Тимура. В кінці 14–15 ст. з падінням влади монголів зміцніла держава Ширваншахів. На початку 16 ст. на азербайджанських землях утворилася держава Сефевідів. Вона об’єднувала майже всі землі Азербайджану, що сприяло піднесенню господарського і культурного життя, полегшувало боротьбу народу проти іноземних завойовників. Однак зміни напряму світових торгівельних шляхів, війни між Сефевідською державою і Туреччиною, феодальні міжусобиці призвели до затримання темпів соціально-економічного розвитку країни. У кінці 16 ст. Азербайджан почав перетворюватися на одну з окраїн Ірану. В 16–17 ст. Азербайджан — арена нескінченних воєн між Іраном і Туреччиною. У другій половині 18 ст. на території Азербайджану склалося близько 15 державних утворень. Феодальна роздробленість гальмувала розвиток продуктивних сил країни, робила її беззахисною перед постійною загрозою агресії з боку Ірану й Туреччини. За цих умов у Азербайджані зростала і зміцнювалася політична орієнтація на Росію. 1803–1805 до Росії приєдналися азербайджанські ханства: Карабахське, Шекинське, Ганджинське. За Гюлістанським (1813) і Туркманчайським (1828) мирними договорами між Іраном і Росією Північний Азербайджан увійшов до складу Росії, Південний Азербайджан лишився під владою Ірану. 1870 в Азербайджані здійснено обмежену селянську реформу. Розвивалася промисловість, зокрема нафтова.

Історія сучасної азербайджанської державності почалася з розпаду Російської імперії 1917. У травні 1918 Закавказький сейм прийняв рішення про поділ території Закавказзя на 3 республіки — Азербайджан, Вірменію та Грузію. Однак новоутворену Азербайджанську Республіку було проголошено в умовах, які не сприяли її становленню. У країні фактично існувало двовладдя: паралельно з національною за характером владою функціонували різні радянські структури. Великі запаси нафти в Азербайджані спонукали іноземні держави до втручання у внутрішнє життя країни, що стало дестабілізаційним чинником у державотворенні. У квітні 1920 в Азербайджані гору взяла радянська влада, було проголошено Азербайджанську Соціалістичну Радянську Республіку (АзСРР). 1921 ухвалено конституцію. Наступного року після укладення Азербайджаном, Вірменією та Грузією так званого союзного договору утворилася Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (ЗСФРР). Новоутворена федерація увійшла до складу СРСР. Наступну конституцію Азербайджану ухвалено 1937. Вона, зокрема, засвідчила ліквідацію ЗСФРР, перейменування АзСРР на Азербайджанську РСР і самостійне входження АзРСР як окремого суб’єкта до СPCP. 1978 затверджено останню конституцію АзРСР, якою Азербайджан проголошувався «загальнонародною державою». Принципово новий етап державотворення в історії Азербайджану почався після розпаду СРСР. Він відбувався за умов загострення внутріполітичної кризи, яка супроводжувалася не менш гострою і перманентною кризою у відносинах із сусідньою Вірменією. 30.08.1991 Азербайджан оголосив себе незалежною державою, а 12.11.1995 було ухвалено конституцію Азербайджану. Дипломатичні відносини України з Азербайджаном встановлено 08.11.1992.

Політичні партії

В Азербайджані зареєстровано більше 50 політичних партій. Основні: «Новий Азербайджан», Партія Народного фронту Азербайджану, Партія національної незалежності, партія «Мусават», Азербайджанська соціал-демократична партія, Ліберальна партія Азербайджану, Азербайджанська демократична партія. Провідне становище в парламенті займає пропрезидентська партія «Новий Азербайджан». Опозиційні блоки: блок «Азадлиг» («Свобода»), блок «YeS — Нова політика» і «Рух національної єдності» мають незначне представництво в парламенті.

Природа

Берегова лінія Азербайджану розчленована мало. Найбільший півострів — Апшеронський, затоки — Апшеронська, Кизилагач та Бакинська бухта; Апшеронський та Бакинський архіпелаги. Близько половини території Азербайджану — гори та передгір’я. На півночі простягаються хребти Великого Кавказу — Головний, або Вододільний (висота у межах Азербайджану до 4 466 м, г. Базардюзю), та Боковий. На заході і південному заході — система Малого Кавказу: хребти Шахдагський, Муровдаг (висота до 3 724 м, г. Гямиш), Карабахський та Карабахське нагір’я. На південному сході — Талишські гори (висота до 2 477 м). Внутрішня частина Азербайджану зайнята Куро-Араксинською низовиною (поділяється на Ширванську, Мільську та Муганську рівнини). Вздовж морського узбережжя лежать Самур-Дівічинська (на північному сході) і Ленкоранська (на південному сході) низовини. Висоти: середня висота — 384 м; найнижча точка — Каспійське море (–28 м); найвища точка — г. Базардюзю-Дагі 4 485 м. Головна ріка — Кура з притоками Араксом і Алазані, які використовуються для зрошення та одержання гідроенергії; також великі річки Тертер, Зарчай, Охчучай. На Курі створено Мінгечаурське водосховище. Найбільші озера: Гейгель, Великий Алагель, Малий Алагель. Зрошувані землі — 14 277 км² (2012). Загальний обсяг поновлюваних водних ресурсів — 3 468 км³ (2011). Споживання прісної води — 1 221 км³ на рік; на душу населення — 1 384 м³ на рік (2010). Корисні копалини: нафта, природний газ (Бакинський нафтогазоносний район), а також залізна, молібденова, мідна руди, алуніт, кам’яна сіль та ін.; багато мінеральних і термальних джерел; родовище лікувальної нафти.

Клімат

В Азербайджані клімат різноманітний: на Куро-Араксинській низовині — сухий субтропічний (пересічна температура січня — +1 °С, липня — +26 °С; опадів — 200–400 мм на рік), на Ленкоранській низовині — вологий субтропічний (опадів — 1400–1700 мм), у передгірних і гірських районах — помірний, помірно холодний і холодний (пересічна температура січня — від 0 до –10 °С, липня — від +20 до + 10 °С і нижче; опадів — від 400 до 1300 мм).

Ґрунти

На низовинах переважають сіроземи й лучні ґрунти, зокрема, солончаки з напівпустельною й степовою рослинністю, на Ленкоранській низовині — жовтоземи, в передгір’ях — коричневі й каштанові, в горах — бурі гірсько-лісові та гірсько-лучні ґрунти. Землекористування: землі сільськогосподарського призначення — 57,6 %; рілля — 22,8 %; землі, постійно зайняті зерновими культурами — 2,7 %; постійні пасовища — 32,1 ліси — 11,3 %; інші землі — 31,1 % (2011).

Рослинний світ

В Азербайджані росте близько 4100 видів вищих рослин, серед них близько 240 ендемічних видів. Природні зони рослинності варіюються в залежності від висоти. Степові й напівпустельні умови переважають у низовинах і передгір’ях гірських районів. Схили гір (особливо південні схили Великого Кавказу) вкриті широколистяними лісами (бук, граб, дуб), ближче до вершин переважають субальпійські й альпійські луки. На східних схилах Талишських гір — реліктові ліси з каштанолистого дуба, альбіції, залізного дерева, хурми та ін. На півдні Азербайджану є вічнозелена рослинність, густі букові та дубові ліси. На невеликій території Азербайджану трапляється багато поширених у світі типів рослин: іберійський дуб, граб, самшит, мигдаль, горішник, клен, верба, сосна та ін. У містах подекуди ростуть: білий та рожевий олеандри, софора японська, кущі жасмину.

Тваринний світ

Різноманітність природних умов спричинює багатство тваринного світу Азербайджану, який налічує близько 12 тис. видів, з них: 623 види хребетних, серед яких понад 90 видів ссавців, 350 птахів, 80 риб, понад 40 плазунів. Тут є численні гризуни, гієна, антилопа-джейран, вовк, шакал, наземні черепахи, фазани, кеклик, стрепет та ін. Акліматизовано нутрію, єнотовидного собаку. На рівнинах поширені плазуни, лиси, зайці; у долинах Кури та Аракса — дикі кабани, шакали, борсуки, косулі, газелі, шакали, гієни; у горах — бурі ведмеді, лісові коти, білки, косулі, сарна, рисі, зубри, дагестанські тури, безоарові козли, благородні олені, подекуди зустрічаються леопарди, дикобрази і муфлони. М’які зими та природні заповідники є принадними для безлічі птахів, які прилітають на зимівлю на узбережжя Каспійського моря — фламінго, лебеді, пелікани, баклани, чаплі, кулики і куріпки. До Червоної книги Азербайджану занесено 108 видів тварин, серед них 14 видів ссавців, 36 видів птахів, 13 земноводних і плазунів, 5 видів риб та 40 видів комах. У країні діють 13 заповідників (Кизилагачський, Туріанчайський заповідник, Гек-Гельський, Ширванський, Закатальський, Басутчайський, Піркулінський тощо), які з іншими природоохоронними землями займають 2,5 % території Азербайджану.

Місцеві вчені вважають Апшеронський півострів і Каспійське море однією з найбільш екологічно спустошених областей у світі через важке повітря, забруднені ґрунти і води (від розливів нафти, пестицидів, токсичних дефоліантів, які використовуються у виробництві бавовни).

Населення

Загальна кількість — 9 872 765 (2016, оцінка). Основне населення — азербайджанці — 91,6 %, живуть також лезгинці — 2 %, росіяни — 1,3 %, вірмени — 1,3 %, талиші — 1,3 % та інші — 2,4 % (2009, перепис). Густота населення — 119,5 осіб/км² (одна з найвищих у регіоні). 54,6 % населення мешкає у містах. Найбільші міста — Баку (1,2 млн. осіб); Гянджа (328 тис. осіб); Сумгаїт (297 тис. осіб); Мінгечевір (101 тис. осіб); Хірдалан (96 тис. осіб, 2016, оцінка).

Вікова структура населення: до 14 років — 22,82 %; 15–24 років — 15,77 %; 25–54 років — 45,28 %; 55–64 років — 9,64 %; 65 років і старше — 6,5 % (2016). Середній вік населення — 30,9 (2016). Коефіцієнт народжуваності — 16,2 на 1000 осіб (2016), коефіцієнт смертності — 7,1 на 1000 осіб (2016). Склад населення за релігійними групами: мусульмани — 96,9 % (переважно шиїти), християни — 3 %, інші — менше 0,1 %, атеїсти — менше 0,1 % (2010).

Господарство

Селище Нефт-Дашлари (Нафтові Камні), що розташоване в Каспійському морі на штучно збудованих естакадах та платформах

Азербайджан — індустріально-аграрна країна з високорозвинутою промисловістю та багатогалузевим сільським господарством. ВВП на душу населення — 18 тис. доларів (2015) Структура ВВП, по секторами виробництва: сільське господарство — 6 %, промисловість — 58 %, послуги — 36,1 % (2015). Протягом 1991–1995 відбулося падіння виробництва на 60 %. Від 1997 за рахунок швидкого зростання сектору послуг, незначного підйому промисловості та скорочення сільськогосподарського виробництва швидко зростав ВВП (у 1999 — на 7,2 %, у 2000 — на 11,3 %, у 2001 — на 9,9 %). Частка тіньової економіки оцінюється у 25 % ВВП. Трудові ресурси (робоча сила) — 4,899 млн осіб (2015). Зайнятість трудових ресурсів: сільське господарство — 38,3 %; промисловість — 12,1 %; послуги — 49,6 % (2008).

Промисловість

Основними галузями є нафтовидобувна, нафтопереробна промисловість (58 % ВВП). Родовища нафти використовуються з 1870-х. На початку 20 ст. Азербайджан був першим у світі нафтодобувним центром. Згодом був період спаду: 1966 — 21 млн т, 1996 — 9 млн т. Запаси нафти Азербайджану оцінюються у 4 млрд т (80 % з них — морські поклади), що сприяє залученню значних міжнародних інвестицій. В Азербайджані також видобувають газ. Азербайджан є лідером серед країн СНД за темпами росту іноземних капіталовкладень (від 10 до 50 % в рік). Інші розвинені галузі промисловості: чорна і кольорова металургія; цементна, хімічна і нафтохімічна, текстильна, машинобудування (приладобудування, нафтопромислове обладнання, електротехніка). В електроенергетиці переважають теплові електростанції, які виробляють 85 % електроенергії, тоді як ГЕС — лише 14,9 % (2012). В Азербайджані розвинутий туризм. Кількість туристів, що відвідали країну, становить близько 2,1 млн (2014).

Сільське господарство

Другий за важливістю сектор економіки — сільське господарство. В Азербайджані вирощують зернові та технічні (бавовна, тютюн) культури, чай, маслини, томати, картоплю, фрукти та ягоди (гранат, хурму, виноград, цитрусові). Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Азербайджан є виробником натурального шовку.

Транспорт

Важливу роль відіграє залізничне сполучення, довжина залізниці становить 2,068 тис. км (2014), більше половини залізничних шляхів електрифіковані. На залізничний транспорт припадає 40 % вантажних перевезень та до 2 % пасажирських перевезень (на 2007). Довжина автошляхів — 52,942 тис. км (2014). Трубопроводи: 1130 км — для транспортування сирої нафти, 630 км — для транспортування нафтопродуктів і 1240 км газопроводів. Баку — найбільший порт країни. З 1962 діє паромна переправа Баку — Туркменбаші (колишній Красноводськ). Азербайджанське каспійське морське пароплавство є найбільшою судноплавною компанією країни та всього басейну Каспійського моря. Значну частку морських перевезень становлять нафта та нафтопродукти.

Торгівля

Загальний експорт Азербайджану становить 16,38 млрд доларів (2015), 90 % з яких — нафта і газ. Азербайджан експортує також машини, продукти харчування, бавовну. Основні країни-партнери: Італія — 26,3 %, Німеччина — 13,2 %, Індонезія — 7 %, Франція — 6,8 %, Чехія — 6 % (2015). Імпорт становить 8,414 млрд доларів (2015): машини та обладнання, продукти харчування, метали, хімікати. Основні країни-партнери: Росія — 19,9 %, Туреччина — 16,5 %, Велика Британія — 8,6 %, Німеччина — 6,6 %, Італія — 6,3 %, США — 4,1 % (2015).

Зв’язок

Кількість мобільних телефонів — 10,697 млн. (109 одиниць на 100 осіб; 2015); інтернет-користувачі — 7,531 млн (77 %; 2015).

Освіта, наука і культура

Культурний центр Гейдара Алієва

Полум'яні вежі (м. Баку)

Після розпаду СРСР Азербайджан одним із перших реформував систему вищої освіти за західним зразком. В Азербайджані триступенева система вищої освіти: бакалаврат (4 роки), магістратура (від 6 місяців до 2,5 років), докторантура (2–3 роки). Держава витрачає значні кошти на розвиток освітньої сфери країни (близько 1,2 млрд доларів США на 2009), більше витрачається лише на сферу оборони. 2008 затверджено «Державну програму з інформатизації системи освіти в Азербайджанській Республіці у 2008–2012 роках», метою якої було впровадження сучасних інформаційних та комунікаційних технологій та забезпечення доступу до якісної освіти для всіх прошарків населення.

В Азербайджані діють близько 50 ВНЗ. Більшість із них розташовано в м. Баку: Бакинський державний університет (засновано 1919) — перший університет країни, Азербайджанський державний університет нафти і промисловісті (засновано 1920), Бакинська музична академія ім. У. Гаджибекова (засновано 1920), Азербайджанський державний педагогічний університет (засновано 1921), Азербайджанський державний аграрний університет в м. Гянджі (засновано 1929), Азербайджанський медичний університет (засновано 1930), Азербайджанська державна академія фізичної культури і спорту (засновано 1930), Азербайджанський державний економічний університет (засновано 1930), Гянджинський державний університет (засновано 1939), Азербайджанський державний університет культури і мистецтв (засновано 1945), Бакинський слов’янський університет (засновано 1946), Азербайджанський технічний університет (засновано 1950), Азербайджанський університет іноземних мов (засновано 1973), Національна академія авіації Азербайджану (засновано 1992), Азербайджанська державна морська академія (засновано 1996), Академія державного управління при президентові Азербайджанської Республіки (засновано 1999), Азербайджанська державна академія мистецтв (2000), Азербайджанська дипломатична академія (засновано 2006) та ін. Після 1991 було відкрито кілька приватних університетів: Університет Хазар (1991), Західний університет (1991), Кавказький університет (1992), Бакинський університет бізнесу (1993), Азербайджанський міжнародний університет (1995) та ін. Навчання у ВНЗ Азербайджану ведеться азербайджанською, російською чи англійською мовою. 19.05.2005 Азербайджан приєднався до Болонського процесу, у рамках якого відбуваються активні міжнародні обміни.

В Азербайджані працюють 145 наукових установ, серед яких 96 наукових інститутів. Головним науковим об’єднанням є НАН Азербайджану, яка має 5 відділів: наук про Землю; фізико-математичних і технічних наук; хімічних наук; гуманітарних і суспільних наук; біологічних наук. Сучасними пріоритетними напрямками досліджень відповідно до «Концепції розвитку НАН Азербайджану до 2020» визначені фізико-хімічний напрям, зокрема нафтохімія, дослідження геодинаміки Землі, геноміка, біотехнології, молекулярна генетика.

На початку 21 ст. зростання цін на нафтопродукти допомогло поліпшити ситуацію у фінансуванні науки і техніки Азербайджану, уряд почав кампанію, спрямовану на модернізацію та інноваційний розвиток. За даними Всесвітнього банку, витрати на розвиток науки становлять 0,21 % ВВП Азербайджану на 2011. У серпні 2000 з метою співпраці та координації наукових досліджень НАН Азербайджану та провідні університети країни заснували неурядову організацію — Асоціацію науково-дослідницьких та освітніх мереж Азербайджану.

Національне аерокосмічне агентство Азербайджану утворене 1974 як Науковий центр «Каспій» в складі НАН. Від 2006 перебуває у підпорядкуванні Міністерства оборонної промисловості Азербайджану. 07.02.2013 воно запустило перший азербайджанський супутник зв’язку Azerspace-1 чи AzerSat. Дві найвідоміші астрофізичні обсерваторії Азербайджану: Шемахінська (засновано 1960) та Батабатська (засновано 1967), входять до складу НАН Азербайджану. На базі цих обсерваторій проведено низку досліджень: астронометрія Місяця, високоточні спостереження супутників Марсу та Юпітера, дослідження руху окремих галактик, вивчення астрономічного клімату планет Сонячної системи та ін.

В Азербайджані працюють музеї: Азербайджанський державний музей килима і народного прикладного мистецтва ім. Л. Керімова (засновано 1967; перший у світі музей килимарства), Національний музей мистецтв Азербайджану ім. Р. Мустафаєва (засновано 1936), Музей історії Азербайджану (засновано 1920), Музей Азербайджанської літератури ім. Нізамі Гянджеві (засновано 1939), Музей мініатюрної книги (засновано 2002, єдиний у світі), Музей сучасного мистецтва (засновано 2009), Азербайджанський державний музей музичної культури (засновано 1967; усі — в м. Баку) та ін. Функціонують бібліотеки: найбільша в Азербайджані і одна з найбільших на Кавказі Азербайджанська національна бібліотека ім. М. Ахундова (засновано 1922), Центральна наукова бібліотека (засновано 1923) та ін.

Преса, радіомовлення, телебачення

В Азербайджані діє три державні телеканали (AzTV, Idman TV та Medeniyyet TV), один громадський та шість приватних каналів (Ictimai Television, ANS TV, Космос TV, Lider TV, Азад Азербайджан TV, Xazar TV, Регіональне TV). В країні веде мовлення 25 радіоканалів. Загалом зареєстровано 3,5 тис. найменувань періодичних видань, більше 30 щоденних газет. Більшість ЗМІ у Азербайджані перебувають під контролем держави. У рейтингу свободи преси (Press Freedom Index) на 2015 Азербайджан посів 89 місце зі 100, на 2016 — 163 місце зі 180 (2002 займав 101 місце).

Література

Азербайджанська література — література азербайджанців, одна з найдавніших літератур Сходу. Збереглося багато пам’яток усної народної творчості. Перші записані фольклорні твори, що походять із території сучасного Азербайджану, — т. зв. мідійські легенди, перекази (7–6 ст. до н. е.) про напади персів. Упродовж багатьох століть складалися трудові, обрядові та побутові пісні, дастани («Кероглу», «Ашиг-Гариб», «Асли-Керем» та ін.), казки, гуморески, прислів’я, приказки, загадки. Популярними були пісні-баяти (чотиривірші), що вплинули на поезію, особливо такі її форми, як гошма та рубаї. Значне місце у фольклорі займає ашугська поезія. Відомі вірші народних співців-ашугів Курбані, Сари Ашуга, Аббаса Туфарганли, Хасте Касима, Валеха, Ашуга Алескера та ін. У 5 ст. у Кавказькій Албанії (на сході сучасного Азербайджану) існувала писемність (див. Агванське письмо). Розвивалася оригінальна та перекладна релігійна література арабською і перською мовами, з’являлися світські твори. Одночасно створювалася художня література азербайджанською мовою. Визначна пам’ятка — епос «Кітабі Деде Коркуд» («Kitabi Dədə Qorqud», 11–12 ст.; записано в 15 ст.). У 11–12 ст. азербайджанські поети писали переважно перською мовою (Катран Тебрізі, Абу-ль-Ала Гянджеві, Фелекі Ширвані, Хагані Ширвані, поетеса Мехсеті Гянджеві). Вершина азербайджанської поезії 12 ст. — твори поета-гуманіста Нізамі Гянджеві, який у своїй знаменитій «П’ятериці» («П’ять поем» або «Хамсе») утверджував ідеали гуманізму. Першим відомим поетом, який писав тюркською мовою, був Гасаноглу (13 ст.). На 13–14 ст. припадає творчість поетів Зюльфікара Ширвані, Авхеді Марагаї, Газі Бурханеддіна, Аріфз Ардебілі, Ассара Тебрізі та ін. Найвизначніший поет і мислитель 14–15 ст. — Імадеддін Несімі, автор першого поетичного дивана азербайджанською мовою. Його вільнодумні вірші звеличували дух і розум людини. У 16 ст. писали поети Шах Ісмаїл Хатаї, Хабібі, Хаміді, Кішвері, а також корифей азербайджанської літератури Фізулі. Його вірші, газелі, сповнені глибоких філософських роздумів, тривалий час були зразками ліричної поезії на всьому Близькому і Середньому Сході. З іменем Фізулі пов’язано остаточне формування азербайджанської літературної мови й азербайджанської прози (політична сатира «Скарги» («Şikayətnamə»)]. Гуманіст. традиції М. Фізулі продовжили Месіхі, Ковсі Тебрізі, Саїб Тебрізі та ін. Наприкінці 16 — на початку 17 ст. територія Азербайджану стала ареною протистояння Персії з Османської імперією, унаслідок чого склалися несприятливі умови для функціонування літератури. У цей час популярними були фольклорні твори, ашугська поезія, поширилися героїко-романтичні дастани та героїчний епос «Кероглу». Народно-поетична творчість вплинула на писемну літературу. Визначні лірики 18 ст. — Відаді Молла Велі та Вагіф Молла Панах. Оптимістична поезія Вагіфа становила новий етап у розвитку азербайджанської поезії на шляху до реалізму. Після входження Північного Азербайджану (сучасна територія Азербайджану) до складу Росії (початок 19 ст.) азербайджанська література відчула на собі вплив західної і російської літератур. У цей період формувалася реалістично-просвітницька література, спрямована проти релігійного фанатизму. Її представниками були: А. Бакиханов, І. Куткашенський, Вазех. Реалістичний напрям утвердився в творчості М. Ахундова, основоположника азербайджанської драматургії, прози і літературної критики. У жанрі сатиричної поезії писали Закір, С. А. Ширвані, ліричної — поетеси А. Набаті, Х. Натаван, Хейран-Ханум, Ашиг Пері та ін. 1875 з ініціативи Г. Зардабі засновано першу азербайджанської газети «Екінчі» («Плугатар»). Дальшого розвитку реалізм набув у творчості драматурга Н. Везірова. На межі 19 і 20 ст. центральне місце в азербайджанській літературі посіла соціальна тематика. Важливу роль на початку 20 ст. відіграв сатиричний журнал «Молла Насреддін», на сторінках якого друкували твори революційного поета-сатирика Сабіра. Реалістичні традиції в драматургії й прозі продовжили Джаліл Мамедкулізаде, А. Ахвердов, Н. Наріманов, С. С. Ахундов, Ю. Чеменземінлі. Романтичну поезію писали Сіххат, М. Гаді, Г. Джавід, А. Шаїк та ін.

На початку 1920-х поряд із письменниками старшого покоління (Дж. Мамедкулізаде, А. Ахвердов, С. Гусейн та ін.) почали літературну діяльність молоді поети, прозаїки, драматурги, у творах яких часто звучали пропагандистські мотиви. Поезію 1920–1930-х і часів Другої світової війни представляють С. Рустам, М. Мушфік, Р. Рза, М. Рагім, О. Саривеллі, А. Джаміль, З. Халіл, М. Дільбазі, Н. Рафібейлі та ін.; прозу — М. С. Ордубади, С. Рагімов, М. Гусейн, Абульгасан, А. Шаїк, Мір Джалал, А. Велієв та ін.; драматургію — М. Ібрагімов, І. Ефендієв, С. Рахман, Е. Мамедханли, І. Касумов та ін.

У другій половині 20 ст. у азербайджанській літературі почали працювати: прозаїки Б. Байрамов, І. Шихли, І. Гусейнов, Г. Аббасзаде, Ч. Гусейнов, А. Айліслі, Анар, брати М. і Р. Ібрагімбекови та ін., поети Азероглу, Н. Хазрі, Б. Вагабзаде, І. Сафарлі, А. Кюрчайлі, А. Керім, М. Араз, Ф. Годжа, Дж. Новруз та ін. Розвивається дитяча література (М. Рзакулізаде, М. Сеїдзаде, М. Дільбазі, Теймур Ельчин, А. Бабаєв, Х. Алібейлі та ін.). Відомі літературні критичні та літературознавчі праці М. Аріфа, Г. Арасли, М. Рафілі, Мамеда Джафара, Ф. Касимзаде, А. Султанли, А. Мірахмедова, К. Талибзаде та ін. У кінці 20 — на початку 21 ст. літературне життя в Азербайджані активізувалося. Нове покоління літераторів сформувало літературне об’єднання «Авангард» («Avanqard»). Однією з помітних тем, порушеною в азербайджанській літературі цього періоду, стало осмислення азербайджансько-вірменського збройного конфлікту (Г. Анаргизи, А. Айліслі та ін.).

Виходять літературні газети «Ədəbiyyat qəzeti» («Літературна газета»), літературно-художні та суспільно-політичні журнали «Qobustan» («Кобустан»), «Литературный Азербайджан» (російською мовою) тощо.

Між українською і азербайджанською літературами існують тісні взаємні зв’язки. Члени Кирило-Мефодіївського товариства М. Гулак і О. Навроцький жили й творили в різних містах Азербайджану М. Гулак переклав прозою поему «Лейлі і Меджнун» Фізулі, О. Навроцький відтворив її віршами. М. Гулак — один із перших дослідників і популяризаторів творчості Нізамі Гянджеві, М. П. Вагіфа, азербайджанського фольклору, він багато років підтримував дружні стосунки з М. Ф. Ахундовим, Дж. Унсізаде. Азербайджанську літературу давнього періоду досліджував А. Кримський. 1907 у Баку було організовано товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, яке пропагувало досягнення української літератури, відзначало ювілеї — Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, а також російських та азербайджанських письменників. Шевченкові ювілеї 1911 і 1914 широко відзначили бакинські газети «Баку», «Каспий», «Бакинские известия». На їхніх сторінках друкували статті про І. Франка, Лесю Українку, було вміщено некролог із приводу смерті М. Старицького. У 19 та на початку 20 ст. низка азербайджанських інтелігентів здобували вищу освіту в університетах України, зокрема письменники і громадські діячі Н. Наріманов (у м. Одесі), Т. Шахбазі (у м. Харкові), Ю. Чеменземінлі (у м. Києві) та ін.; вони популяризували азербайджанську літературу на українських землях, у своїй творчості зверталися до української тематики.

У 20 ст. Україні й українськими діячам, зокрема, Т. Шевченкові, присвятили свої твори С. Вургун, С. Рустам, Р. Рза, М. Гусейн, З. Халіл, М. Рагім, О. Саривеллі, І. Солтан, Т. Ейюбов та ін. Азербайджанською мовою вийшли твори Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, О. Гончара, І. Драча, кілька антологій української поезії та прози. Поет і перекладач А. Абдулла за переклади з української літератури удостоєний літературної премії ім. М. Т. Рильського (1984). Українською мовою перекладено твори азербайджанських письменників Фізулі, Нізамі Гянджеві, М. Гусейна, М. Джалала, С. Вургуна, М. Ібрагімова та ін. Серед перекладачів — Л. Первомайський, В. Мисик, В. Ціпко, М. Мірошниченко, Л. Маковецька.

Архітектура

Петрогліфи у заповіднику «Гобустан» Азербайджан

На території Азербайджану збереглися найдавніші пам’ятки архітектури: поховальні споруди — дольмени, кромлехи, менгіри, фортеці часів неоліту та бронзового віку. Від ранньофеодальної доби — оборонні (фортеця в Чирах-Кала; 6 ст.) та християнські культові (круглий храм у Лекіті; 5–6 ст.) споруди. В 11–13 ст. в Азербайджані склалися архітектурні школи: нахічеванська й ширвано-апшеронська. Поряд з феодальними замками й мечетями будуються мавзолеї (Юсуфа, 1162, і Момінехатун, 12 ст., будівничий Аджемі). 14–15 ст. поширюються склепінчасті та купольні конструкції, в оздобленні — геометричний орнамент, різьблення на камені (Ширваншахів палац у Баку, 15 ст.; Блакитна мечеть у Тебрізі, 1465). 16–18 ст. будуються караван-сараї, лазні, мости, розвиваються міста. Найвідоміші пам’ятки цього періоду — архітектурний комплекс в Ардебілі (16–17 ст., будівничий Шейх Бахаад-дін), палац ханів у Шекі (18 ст.) та ін. Після входження північних областей Азербайджану до складу Росії (19 ст.) в будівництві стає помітним вплив російської і західно-європейської архітектури. У першій половині 20 ст. проведено великі роботи щодо генеральної реконструкції Баку, в яких брали участь видатні російські і азербайджанські архітектори (брати Весніни, О. Щусев, С. Дадашев, М. Усейнов та ін.). Серед будівель 1920–1930-х — Палац друку (архітектор С. Пен); 1930–1940-х — Музей ім. Нізамі, будинок консерваторії (обидва — архітектор С. Дадашев і М. Усейнов); у післявоєнні роки — Будинок Уряду (архітектор Л. Руднєв, В. Мунц), театр ім. М. Азізбекова (архітектор Г. Алізаде) — всі в Баку, та ін. Засновано нові міста — Мінгечаур, Сумгаїт, Дашкесан. Серед сучасних споруд Азербайджану: найвища будівля на Кавказі комплекс хмарочосів «Flame Towers» («Полум’яні Вежі»; 2007–2012), спортивно-концертний комплекс «Baku Crystal Hall», або «Бакинська кришталева зала»), споруджений для проведення пісенного конкурсу Євробачення (2012), Центр Гейдара Алієва (азерб. Heydər Əliyev Mərkəzi) — культурний центр (2012, визнаний найкращою спорудою світу — премія «Design of the Year», 2014), усі — в Баку та ін.

В Азербайджані розташовані об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО: Баку стара фортеця, палац Ширваншахів та Дівоча вежа; Державний історико-етнографічний заповідник Гобустан (див. Гобустану культурний ландшафт наскельного мистецтва).

Образотворче мистецтво

На території Азербайджану виявлено глиняні й кам’яні фігурки тварин 2–1-го тис. до н. е. (розкопки Кюльтепе), кераміку (розкопки Мінгечаура). Знайдено наскельні зображення тварин, людей, сцени полювання, культових обрядів, прикраси з бронзи. У період Середньовіччя розвивається скульптура (бронзові грифони, кам’яні фігурки). Після арабського завоювання в містах Азербайджану поширилися вироби полив’яної кераміки, різьблення на камені, каліграфія. Високого рівня досягло мистецтво оформлення рукописної книги, зокрема тебрізької школи мініатюри 13–16 ст. і килимарство. У 18 ст. розвивається настінний живопис (палац ханів у Шекі, житлові будинки в Ордубаді, Шуші). В 19 ст. традиції мініатюрного живопису продовжуються в настінних розписах і в портреті (майстри Уста Гамбар Карабагі, Мірза Кадим Ерівані, Мір Мохсун Навваб).

Основоположниками реалістичного мистецтва Азербайджану були А. Азімзаде і Б. Кенгерлі. Згодом зароджуються такі жанри сучасного образотворчого мистецтва, як тематичний живопис, портрет, пейзаж, монументальна скульптура, станкова графіка. 1920 в Баку відкрито художню школу. У 1920 — на початку 1930-х працювали живописці А. Рзакулієв, С. Саламзаде, Ш. Мангасаров, графіки Е. Гаджієв, Г. Халиков, І. Ахундов, скульптори Х. І. Сабсай, І. Гулієв, Ф. Абдурахманов, Дж. Карягди, театральні художники Р. Мустафаєв, Н. Фатуллаєв, Г. Мустафаєв. Живописці М. Абдуллаєв, Б. Алієв, С. Бахлулзаде, М. Мірзазаде, Л. Фейзуллаєв, К. Ханларов створюють тематичні полотна, пейзажі. Серед найвизначніших художників: Т. Салахов, Т. Наріманбеков, Н. Абдурахманов, А. Джафаров, Н. Касумов, Е. Рзакулієв, графіки Р. Бабаєв, Ю. Гусейнов, А. Гаджієв, скульптори Е. Гусейнова, Е. Шамілов, К. Алекперов.

Музика

Музика Азербайджану має давні традиції. Народні мелодії переважно одноголосі, з тонкою розробкою ладово-інтонаційного строю і ритмікою. Популярні народні співці — ашуги (виконують дастани — епічні оповіді про народних героїв і ліричні пісні) та ханенде (виконують мугами — вокально-інструментальні циклічні п’єси). Музичні інструменти — тар, саз (струнно-щипкові), кеманча (струнно-смичковий), нагара (ударний), тутек (духовий). Професійна музика зародилася наприкінці 19 ст. Перша опера в Азербайджані — «Лейлі і Меджнун» У. Гаджибекова (1907). З’являються твори на національну тематику, серед них — опери «Шахсенем» Р. Глієра (1927), «Нергіз» А. M. М. Магомаєва (1935), «Кер-огли» У. Гаджибекова (1937), «Севіль» Ф. Амірова (1953), «Багатур і Сона» С. Алескерова (1961); балети «Дівоча башта» А. Бадалбейлі (1940), «Сім красунь» (1951), «Дорогою грому» (1956) К. Караєва, «Чорнушка» А. Аббасова (1965), «Легенда про кохання» А. Мелікова (1961), «Тіні Кобустану» Ф. Караєва (1969), оперети, симфонічні поеми тощо. Серед виконавців — диригенти Ніязі, А. Бадалбейлі, співаки Бюль-Бюль, Р. Бейбутов, М. Магомаєв, піаністи Т. Махмудова, З. Алієва, скрипаль С. Ганієв. У Азербайджані діють Азербайджанський театр опери та балету ім. М. Ф. Ахундова, консерваторія, симфонічний та народні оркестри, ансамбль пісні і танцю.

Театр

Джерела театрального мистецтва Азербайджану — в стародавніх народних святах та іграх. У другій половині 19 ст. виник професійний театр, основою якого була драматургія М. Ф. Ахундова. 1919 створено Об’єднаний державний театр (тепер Азербайджанський державний академічний драматичний театр), у репертуарі якого п’єси національних драматургів (Дж. Джабарли, Г. Давіда), зарубіжної (В. Шекспіра) і російської (О. Островського) класики тощо. Серед театральних діячів — народні артисти СРСР М. Алієв, М. Давудова, С. Рухулла, А. Іскандеров, А. Алекперов, О. Курбанова.

Кіно

1923 організовано Азербайджанське фотокіноуправління (АФКУ), з 1960 — кіностудію «Азербайджан-фільм» ім. Дж. Джабарли. Перший радянський азербайджанський фільм — «Легенда про Дівочу башту» (1924; режисер В. В. Баллюзек). Серед фільмів, поставлених на азербайджанській кіностудії, відомі: «Зустріч» (1956), «Аршин мал алан» (1966) — обидва режисер Т. Тагізаде, «У Баку дмуть вітри» (1976; режисер М. Дадашев), «Попутний вітер» (спільно з ЧССР, режисер Е. Кулієв; 1976).

На території Азербайджану знімалось також багато радянських фільмів, у яких хотіли підкреслити східних колорит, зокрема, епізоди перебування за кордоном головних героїв фільму «Діамантова рука», який вважається одним з найпопулярніших фільмів в історії радянського кіно. В Азербайджані народився визначний український та радянський режисер, народний артист України Р. Балаян.

Спорт

На початку 2000-х у Азербайджані стрімко розвиваються як олімпійські, так і неолімпійські види спорту, будуються спортивні комплекси, збагачується спортивна інфраструктура. У Азербайджані проводиться низка міжнародних змагань, чемпіонатів світу та Європи з художньої гімнастики, вільної боротьби, боксу. З 12 по 28.06.2015 у Баку відбулися перші Європейські ігри з 20 видів спорту. Країна також подавала заявки на проведення літніх Олімпіад 2016 і 2020, але обидві спроби виявилися невдалими. 2012 в Азербайджані відбувся жіночий Чемпіонат світу з футболу, 2016 — Чемпіонат Європи з футболу для юнаків до 17 років. 2020 у Баку на Олімпійському стадіоні відбудуться 3 матчі групового етапу і чвертьфінал Чемпіонату Європи з футболу.

Найбільші досягнення азербайджанці мають у вільній боротьбі, веслуванні та гімнастиці. За збірну Азербайджану виступає значна кількість українських спортсменів, які досягають високих нагород на міжнародному рівні, чемпіонатах Європи, світу та на Олімпійських іграх. Серед них веслувальниця, олімпійська чемпіонка та багаторазова олімпійська призерка І. Осипенко-Радомська, багаторазова олімпійська призерка з вільної боротьби М. Стадник, олімпійський призер з веслування В. Дем’яненко та ін. Українські тренери і футболісти працюють і виступають за азербайджанські клуби, зокрема клуб «Габала» з 2014 очолює український тренер Р. Григорчук, за клуб грають кілька українських футболістів.

Українська діаспора

В Азербайджані мешкає 21 509 українців, що становить 0,24 % населення (станом на 2009). Діють дві організації азербайджанських українців: «Українська Громада в Азербайджані ім. Т. Г. Шевченка» (засновано 1997) та «Український Конгрес Азербайджану» (засновано 2012). Активну участь у роботі українських діаспорських організацій в Азербайджані бере близько 200–300 осіб.

З метою увіковічення та популяризації української культури в Азербайджані встановлені відповідні скульптури на честь українських діячів, зокрема, барельєф Т. Г. Шевченка в м. Закаталі (офіційно відкритий у червні 1979), погруддя Лесі Українки (встановлено 2006 в Карадазькому районі м. Баку), пам’ятник Т. Г. Шевченку (відкритий 2008 в одному із центральних районів столиці Азербайджанц президентами України та Азербайджану), меморіальна дошка на фасаді будинку в центральній частині м. Баку, де 1919–1920 розташовувалася Особлива дипломатична місія Української Народної Республіки (відкриття дошки відбулося в квітні 2009 у рамках офіційного візиту Президента України до Азербайджану).

Література

1. Азербайджанские литературные связи. Библиография (1920–1959). Баку, 1959.
2. Мехти-Заде М. Очерки истории советской школы в Азербайджане. Москва, 1962.
3. Ариф М. История азербайджанской литературы. Баку, 1971.
4. Алиев К. Г. и др. Развитие высшей школы в Советском Азербайджане. Баку, 1984.
5. Атакишиев А. М. История Азербайджанского Государственного Университета. Баку, 1989.
6. Салахов М. Н. Высшее образование в Азербайджане: история, проблемы, перспективы. Баку, 1990.
7. Мамедли Р. У. Развитие высшей школы в Азербайджанской ССР в 70–80-е гг. ХХ века // Гілея: науковий вісник. 2015. Вип. 94.
8. Фейзуллаева А. Г. Национальные и общечеловеческие идеи в современной азербайджанской литературе. Баку, 2016.

Автор ВУЕ

• Редакція ВУЕ