Анаконди принцип

Анако́нди при́нцип, стратегія «Анаконди» — стратегія досягнення геополітичної переваги однією зі сторін-конфліктантів, спрямована на відторгнення (або цілковите контролювання) берегової зони, через яку пролягають комунікації іншої сторони.

У назві використана метафора анаконди, що стискає свою здобич.

Історична довідка

Історично «принцип Анаконди» бере початок від довготривалої стратегії боротьби з Конфедерацією, яку розробив на початку Громадянської війни в США генерал В. Скотт (передбачала блокаду південних портів і встановлення контролю над річкою Міссісіпі). Назву плану запропонували журналісти.

За іншими відомостями, його зміст приписують командувачу союзних військ (зокрема Потомакської армії) 1861–1865 генералу Дж. Мак-Клеллану. Армія та флот Півночі повинні були припинити зв’язок східної та західної частин Конфедерації, захопити Міссісіпі й придушити торгову активність бунтівних штатів, залежних від морських шляхів постачання промислових товарів. Пасивний характер запропонованих дій не влаштовував прихильників швидкого наступу, однак зрештою жителям Півночі довелося вдатися до заходів, запропонованих В. Скоттом.

Стратегія залишилася в суспільній і політичній свідомості сприйняття війни, ввійшла до американських геополітичних концепцій 20 ст. Американський адмірал А. Мехен поширив цю стратегію на планетарний рівень, сформулював концепцію «континентальної стратегії анаконди», зміст якої — відірвати Росію (а згодом — СРСР) від виходу до теплих морів. Реалізація цієї стратегії визначила ступінь і форми підтримки Заходом білого руху під час Громадянської війни в Росії. Стратегію «Анаконди» можна помітити, беручи до уваги території, підконтрольні ворогуючим сторонам. Так, червоні контролювали внутрішньоконтинентальні зони, тоді як білі розташовувалися на периферії Росії й спиралися на берегові території, звідки надходила допомога від морських (таласократичних) держав. Усі бойові дії до самого закінчення Громадянської війни розгорталися за схемою «червоний центр» проти «білої периферії», прилеглої до морських кордонів, а залишки розгромлених білих військ покидали Росію морським шляхом.

Один із західних геополітиків Х. Дж. Макіндер (Велика Британія) навіть був призначений 1919 британським Верховним комісаром на півдні Росії й відправлений через Східну Європу для підтримки армії А. Денікіна та консультування лідерів білого руху.

У період «холодної війни» стратегія «Анаконди» отримала подальший розвиток.Г. Кіссінджер називав цю стратегію «ланки ланцюга». Було поставлено за мету поширити політичний і воєнний вплив Заходу на весь береговий простір євразійського материка — від Західної Європи через Близький Схід до Далекого Сходу. Цим зумовлена геостратегія «холодної війни»: СРСР прагнув прорвати блокаду, розірвати «кільце анаконди», США та Англія — зробити свій вплив незворотним і максимально поширити його вглиб материка. З цією метою в береговій зоні Євразії були створені військово-політичні блоки — НАТО, СЕАТО і СЕНТО. Уже під час Другої світової війнипочалося створення двох ліній баз: так звана «права рука» (НАТО) простягнулася від Гренландії до Пакистану, а «ліва рука» (система двосторонніх військових союзів США) — від Аляски до Філіппін, до неї після закінчення війни приєдналася Японія, а пізніше — Південна Корея й Тайвань. За планом обидві «руки» повинні були зімкнутися в Індії, але ця країна своєчасно виробила політику «третього шляху», або неприєднання. Тому точка зімкнення була в Індійському океані й проходила через острів Дієго-Гарсія, що належав Великій Британії (там розташувалася американська військова база). Відповідала цьому протистоянню й географія найбільших локальних конфліктів: Корейська війна 1950–1953, з її наступним поділом на Південну (атлантичну) і Північну (континентальну), В’єтнамська війна 1955–1975, війна в Афганістані 1979–1989 та ін. Це було зіткнення атлантичної стратегії «ланки ланцюга» і стратегії євразійської.

Результати «холодної війни» підтвердили ефективність стратегії «Анаконди». Крах СРСР несподівано дав американцям можливість поширення впливу на території Євразії, що колись перебували в зоні контролю СРСР або зберігали нейтралітет. Значні території були виведені з-під впливу СРСР та його правонаступниці Російської Федерації, а межі атлантичного впливу, відповідно, поширилися далеко вглиб материка. Уникнути повної поразки в геополітичному протистоянні Росія змогла завдяки збереженому радянському ядерному арсеналові.

Характеристика

Основні засади «принципу Анаконди»:

економічна мотивація, роль ідеології зведена до пропагандист. маскування;
ухиляння від рішучих зіткнень з головними угрупованнями збройних сил супротивника, уникнення прямих збитків;
руйнування економіки й тероризування населення держави або коаліції держав супротивника з метою усунення їх з конкурентної боротьби.

Додатково

А. Мехен вважав, що міць держави визначає її можливість опанувати «морською силою», а тому євразійські держави необхідно душити в «кільцях анаконди», виводячи з-під їхнього контролю берегові території та не допускаючи інтеграції в межах континенту.

Література

Салабай В. Ф., Дудко І. Д., Борисенко М. В., Чуб М. П. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст. Київ : КНЕУ, 2006. 368 с.
Коровин В. Схватка с «Анакондой» // Политком.RU. 2008. Режим доступу: http://www.politcom.ru/5811.html
Буш Дж.-младший. Ключевые решения / Пер. с англ. О. Акимовой, М. Козыревой, Е. Ганиевой. Москва : ЗАО «ОЛМА Медиа Групп», 2011. 544 с.
Ігнатьєв П. М. Геополітичні та геоекономічні інтереси у світовій політиці. Чернівці, Київ : Книги–ХХІ, 2014. 364 с.

Автор ВУЕ

С. С. Троян

Покликання на цю статтю: Троян С. С. Анаконди принцип // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анаконди принцип (дата звернення: 8.05.2024).