Андрух, Іван Антонович
А́ндрух (Авра́менко), Іва́н Анто́нович (28.03.1892, с. Болестрашичі, тепер м. Перемишль, Польща — 28.08.1921, м. Київ, тепер Україна) — український військово-політичний діяч, командир полку Дієвої армії УНР, один із засновників УВО.
|
Андрух, Іван Антонович | |
|---|---|
| Псевдоніми | Авраменко |
| Народження | 28.03.1892 |
| Місце народження | с. Болестрашичі, тепер м. Перемишль, Польща |
| Смерть | 28.08.1921 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | військова справа |
Життєпис
Народився в сім’ї бідного селянина-робітника. Закінчив державну українську гімназію в м. Перемишлі (1916, екстерном), навчався у Львівському університеті (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). Із початком Першої світової війни записався до Легіону Українських січових стрільців, після закінчення офіцерської школи був підвищений до рангу підхорунжого.
Унаслідок поранення у бою за гору Лисоня (вересень 1916) потрапив до російського полону. На початку 1918 повернувся до м. Київ. 17.08.1921 заарештований співробітниками Київської губернської надзвичайної комісії у справі ВЦПК. Розстріляний. Реабілітований 29.07.1996.
Діяльність
На початку 1918 прибув до м. Києва та вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців (перейменований у Перший курінь Січових стрільців), де згодом (квітень 1918) очолив одну із його сотень.
За часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського командував 2-ю сотнею 2-го Запорозького піхотного полку.
У добу Директорії на чолі сотні Осадного корпусу Січових стрільців (згодом Корпусу Січових стрільців) Армії УНР воював проти денікінських військ та військ Радянської Росії.
Під час боїв із більшовицькими формуваннями під м. Бердичевим був тяжко поранений. Від липня 1919 командував 28-им (1-им) пішим полком Групи Січових стрільців (колишнього Корпусу СС) Дієвої армії УНР. Після розформування підрозділу перебував у чехословацьких таборах інтернованих вояків Української галицької армії (УГА), де проводив організаційну роботу серед колишніх українських старшин.
У липні 1920 став одним із засновників Української військової організації (УВО). 1920–1921 був призначений крайовим комендантом УВО на Східних Українських Землях.
1921 повернувся до України з метою підготовки антибільшовицького повстання. Входив до складу Всеукраїнського центрального повстанського комітету (ВЦПК), був ініціатором створення Військової організації січових стрільців (згодом УВО) у Другій Київській школі «червоних старшин».
Додатково
Доля Андруха тісно пов’язана із м. Бояркою, де він після бою під Мотовилівкою разом із загоном Січових стрільців 19 листопада 1918 зайняв станцію Боярка. Тут Андрух познайомився із майбутньою дружиною Теодосією Довгич.
16 лютого 2016 згідно з рішенням Боярської міської ради перейменовано одну з вулиць м. Боярка на честь Івана Андруха.
20 жовтня 2019 у м. Боярці відкрито меморіальну дошку на честь Івана Андруха.
Література
- Січові стрільці у корпусі ген. Натієва. Зі споминів б. п. Івана Андруха сот. СС. // Літопис Червоної Калини. 1930. Ч. 4. С. 5–8;
- Авраменко Н. Причинки до споминів бл. п. сот. Івана Андруха // Літопис Червоної Калини. 1931. Ч. 3. С. 8–10;
- Хома І.Я. Січові Стрільці. Створення, військово-політична діяльність та збройна боротьба Січових Стрільців у 1917–1919 рр. Київ: Наш час, 2011. 103 c.;
- Зізнання у в’язниці ЧК… (із свідчень протоколів допиту члена Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету Івана Андруха). Упорядкував Ярослав Файзулін // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років. 2014. Вип. 10. С. 349–367.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Андрух, Іван Антонович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрух, Іван Антонович (дата звернення: 7.05.2024).
