Антонович, Максим Олексійович
Антоно́вич, Макси́м Олексі́йович (30.04.1835, за ін. даними — 09.05.1835, м. Білопілля, тепер Сумська область, Україна — 14.11.1918, м. Санкт-Петербург, тепер РФ) — філософ, просвітник, літературний критик і публіцист, природознавець.
|
Антонович, Максим Олексійович | |
|---|---|
| Народження | 30.04.1835 |
| Місце народження | Білопілля |
| Смерть | 14.11.1918 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург |
| Напрями діяльності | філософія, літературознавство, природознавство |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї дяка. Закінчив Охтирське духовне училище, пізніше Харківську духовну семінарію (1855) і Петербурзьку духовну академію (1859) зі ступенем кандидата богослов'я. Поряд із богословською освітою, відвідував лекції в Харківському університеті (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).
У м. Петербурзі захопився філософією, літературою і журналістикою. Під впливом філософії Л. Фейєрбаха, знайомства з працями В. Бєлінського, М. Чернишевського, М. Добролюбова, вивчення природничих наук відмовився від духовного сану (1862).
Став одним із найактивніших співробітників журналу «Сучасник» («Современник»; 1859), де часто друкувався. Обстоював ідеї реалізму М. Чернишевського і М. Добролюбова, гостро критикував теорію «чистого мистецтва». Після заборони «Сучасника» (1865) М. Антонович відійшов від активної літературно-суспільної діяльності й присвятив себе природничо-науковим заняттям (геологія, хімія, ботаніка) та перекладу природознавчих праць з англійської, французької й німецької мов.
Одночасно друкував критичні статті на літературні теми, зокрема у виданнях «Тифліський вісник» («Тифлисский вестник»; 1875-1876) і «Гірничий журнал» («Горный журнал»; 1878), обіймав посаду критика в журналах «Слово» (1878) та «Новий огляд» («Новое обозрение»; 1881).
1881‒1882 — служив у правлінні Лібаво-Роменської залізниці; 1883 поступив на службу до Державного банку.
1888‒1916 написав низку спогадів про співробітників «Сучасника», зокрема М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова.
Філософські погляди
У статтях «Сучасна філософія», «Два типи сучасних філософів», «Про гегелівську філософію» та ін. виступав виразником матеріалістичних поглядів (див. Матеріалізм). Критикував ідеалізм, апріоризм і агностицизм І. Канта та кантіанство взагалі, гегельянство М. Страхова й Б. Чичеріна, шеллінгіанство А. Григор’єва, релігійно-містичну філософію С. Гогоцького та П. Юркевича, ідеї слов’янофільства, еклектизм П. Лаврова та М. Михайловського; негативно поставився і до релігійно-філософської програми збірки «Віхи» («Вехи»; 1909).
Розробляв філософську концепцію, типологічно подібну до філософії класичного французького Просвітництва. В її основі — матеріалістично сприйнятий антропологічний принцип, ідея всемогутності Розуму, заперечення теології і метафізики, містицизму, спіритуалізму. У сфері гносеології — прибічник сенсуалізму (в дусі І. Сєченова). Поборник емпіричної філософії природи. Закликав до всебічного вивчення світу, союзу матеріалістичної філософії з природознавством, психології — з фізіологією.
Як і всі просвітники, поділяв історію людства на дві епохи: «природного стану» і «громадянського суспільства». При цьому «природне» життя тлумачив як задоволення всіх потреб людини в гармонії з життям всієї іншої природи, що є метою існування людини.
Страждання людства Антонович пов’язував з невіглаством і незнанням, пануванням забобонів, а успіхи та прогрес — з розвитком знання. В останньому вбачав умову вдосконалення людського життя та розв’язання його основного питання — про розподіл їжі. Торкаючись проблематики культурних потреб («потреб голови та серця») і питань політичного і правового ладу, був прихильником демократії і соціалізму.
Констатуючи зв’язок філософської боротьби з політичною, базувався на антропологічному принципі Л. Фейєрбаха. Опонував лібералізму, висував вимоги поліпшення матеріальних умов життя народу, поширення освіти та політичних свобод; обґрунтував необхідність радикальних змін соціальних порядків у Росії, виступав за її «європеїзацію». Марксизму Антонович не визнав, хоча і симпатизував йому.
Як природознавець, відомий дослідженнями геологічної будови Балтійського регіону й Фінляндії, працями «Льодовикова гіпотеза та льодовикові явища у Фінляндії та Повенецькому повіті», «Чарльз Дарвін та його теорія» та ін.
Праці
Основні праці: «Сучасна філософія» («Современная философия»; 1861), «Два типи сучасних філософів» («Два типа современных философов»; 1861), «Про гегелівську філософію» («О гегелевской философии»; 1861), «Сучасні фізіологія та філософія» («Современная физиология и философия»; 1862), «Сучасна естетична теорія» («Современная эстетическая теория»; 1865), «Єдність фізичного і моральнісного Космосу» («Единство физического и нравственного Космоса»; 1864), «Льодовикова гіпотеза та льодовикові явища у Фінляндії та Повенецькому повіті» («Ледниковая гипотеза и ледниковые явления в Финляндии и Повенецком уезде»; 1878), «Чарльз Дарвін та його теорія» («Чарлз Дарвин и его теория», 1896) та ін.
Стаття «Асмодей нашого часу» («Асмодей нашего времени»; 1862) з гостро-критичною оцінкою роману І. Тургенєва «Батьки і діти» («Отцы и дети») стала поштовхом до розколу в редакції та полеміки між журналами «Сучасник» і «Російське слово» («Русское слово»). У статті «Містико-аскетичний роман» («Мистико-аскетический роман», 1881) Антонович гостро критикував релігійні ідеали Ф. Достоєвського та полемізував з журналом братів Достоєвських «Час» («Время»), який пропагував християнську смиренність і довготерпіння.
Визнання
В цілому Антонович не вийшов поза межі просвітницької філософії 1860-х. Літературно-критичні статті мислителя дотепер мають цінність завдяки їхній філософічності та публіцистичній гостроті, хоча їхні літературознавчі та естетичні оцінки визнано слабкими.
Твори
- Избранные философские сочинения. Москва : ОГИЗ. Государственное издательство политической литературы, 1945. 378 с.
Література
- Костригин А. А., Кирпичева Ю. В. Публицист М. А. Антонович об определении понятия «душа» в «Философском лексиконе» (1861) философа С. С. Гогоцкого // История российской психологии в лицах: Дайджест. 2016. № 1. С. 41–54.
- Пилипчук О. Я. Сприйняття еволюційної теорії Ч. Дарвіна в Україні (друга половина ХІХ ст.) // Питання історії науки і техніки. 2018. № 1. С. 15–22.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Чаплінська О. В. Антонович, Максим Олексійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антонович, Максим Олексійович (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.07.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
