Бєлінський, Віссаріон Григорович
Бєлі́нський, Віссаріо́н Григо́рович (11.06.1811, фортеця Свеаборг, тепер у межах м. Гельсінкі, Фінляндія — 07.06.1848, м. Санкт-Петербург, тепер Російська Федерація) — революційний демократ, філософ-матеріаліст, літературний критик і публіцист. Писав російською мовою.
|
Бєлінський, Віссаріон Григорович | |
|---|---|
| Народження | 11.06.1811 |
| Місце народження | Гельсінкі |
| Смерть | 07.06.1848 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург |
| Alma mater | Московський державний університет імені М. В. Ломоносова |
| Напрями діяльності | філософія |
Життєпис
Народився у сім’ї флотського лікаря. 1816 родина переїхала до м. Чембара (тепер м. Бєлінський Пензенської області Російської Федерації). Навчався в Чембарському повітовому училищі (1822–1825), Пензенській губернській гімназії (1825–1829), на словесному відділенні філософського факультету Московського університету (1829–1832; тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова). Був виключений з університету за написання антикріпосницької драми «Дмитро Калінін» («Дмитрий Калинин»; 1830), забороненої цензурою.
Літературно-критичну діяльність почав 1831.
1833–1839 брав участь у філософському гуртку М. Станкевича (1813, тепер РФ — 1840, Італія) де зацікавився філософією Й. Г. Фіхте, а пізніше — Ф. Шеллінга.
Давав приватні уроки, працював літературним секретарем, займався перекладами. 1833–1836 став провідним літературним критиком журналу «Телескоп» та газети «Поголос» («Молва»), в якій опублікував першу свою серйозну роботу «Літературні мрії. Елегія в прозі» («Литературные мечтания. Элегия в прозе», 1834).
З 1838 — редактор журналу «Московський спостерігач» («Московский наблюдатель»). Водночас викладав російську мову в Костянтинівському межовому інституті (існував до 1930, м. Москва).
1839 переїхав до м. Санкт-Петербурга. Працював у журналах «Вітчизняні записки» («Отечественные записки»; 1839–1846) та «Сучасник» («Современник»; 1847–1848).
Разом з М. Щепкіним подорожував Україною (1846), відвідав міста Харків, Миколаїв, Херсон, Одесу, побував у Криму.
1847 виїздив на лікування за кордон, помер від туберкульозу легень.
Творчість
Революційно-демократичні погляди Бєлінського розвивалися під впливом антикріпосницького руху. Засуджував кріпосництво як соціально-економічний та політичний уклад тодішньої Російської імперії.
В останні роки життя перейшов на позиції художнього реалізму.
Розглядав мистецтво як форму пізнання життя, чинником осмислення та перетворення дійсності. Розробляв поняття народності та типовості в мистецтві. Як літературний критик захищав гідність людини.
Автор річних оглядів літератури (1840–1847), літературно-критичних праць: «Герой нашого часу» (1840), «Вірші М. Лермонтова» (1841), «Розмова про критику» (1842), «“Паризькі таємниці” Е. Сю» (1844) тощо.
У циклі статей про О. Пушкіна і М. Гоголя визначив основні тенденції та закономірності розвитку російської літератури (утвердження реалізму й народності).
Як театральний критик виступав за театр демократичного напряму в статтях «Російський театр у Петербурзі» (1844), «Александринський театр» (1845).
Україніка
У «Літературних мріях» (1834) схвально писав про драматургію Г. Квітки-Основ’яненка, зокрема про його п’єсу «Дворянські вибори», яку за силою життєвої правди ставив поряд з драматичними творами Д. Фонвізіна, О. Грибоєдова, О. Пушкіна.
У рецензії «Александринський театр. Щепкін на петербурзькій сцені» увагу Бєлінського привернули п’єси «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник» І. Котляревського у зв’язку з грою в них М. Щепкіна. За оцінкою Бєлінського, в образах Виборного й Михайла Чупруна актор досяг найвищої художньої довершеності.
Разом з тим дав безпідставну і брутальну оцінку поетичної творчості Т. Шевченка, зокрема поем «Гайдамаки» та «Сон». Негативно відгукувався про П. Куліша у приватному листуванні.
Вітав 13-й випуск видання «Наші, списані з натури росіянами» («Наши, списанные с натуры русскими»; 1841), в якому було вміщено ілюстрації Т. Шевченка до оповідання Г. Квітки-Основ’яненка «Знахар»; схвально відгукнувся про художній рівень видання «Російські полководці» («Русские полководцы...») М. Полевого (1845), 12 портретів до якого намалював Т. Шевченко.
І. Франко називав Бєлінського «геніальним батьком новішої критики і літератури».
Визнання
Іменем Бєлінського названо кратер на Меркурії (1985), астероїд (1988); залізничну станцію та місто в Пензенській області (1948), мис і селище на о. Сахаліні, усе — в Російській Федерації тощо.
У м. Пензі встановлено 4 пам’ятники, зокрема робота скульптора Є. Вучетича (1954).
У м. Бєлінському діє Державний музей-садиба Бєлінського (з 1938).
Твори
- Полное собрание сочинений : в 13 т. Москва; Ленинград : Академия наук, 1953–1959.
- Избранные эстетические работы : в 2 т. Москва : Искусство, 1986.
- У к р. п е р е к л.— Вибрані філософські твори. Київ : Держполітвидав, 1948. 370 с.
- Літературно-критичні статті. Київ : Джелітвидав, 1953. 585 с.
- Думки про мистецтво. Київ : Мистецтво, 1976. 336 с.
Література
- Басс І. І. В. Г. Бєлінський і українська література 30-40-х років XIX ст. Київ : Держлітвидав, 1963. 175 с.
- Филатова Е. М. Белинский. Москва : Мысль, 1976. 174 с.
- В. Г. Белинский в воспоминаниях современников. Москва : Художественная литература, 1977. 733 с.
- Бойко Ю. Бєлінський і українське національне відродження // Бойко Ю. Вибрані праці. Українство діаспори. Київ : Медиком, 1992. С. 78–93. URL: https://web.archive.org/web/20130626035138/http://unknownwar.info/-------_378/?p=2
- Тихонова Е. Ю. Русские мыслители о В. Г. Белинском (вторая половина XIX — первая половина XX в.). Москва : Совпадение, 2009. 327 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бєлінський, Віссаріон Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бєлінський, Віссаріон Григорович (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
