Антоніоні, Мікеланджело
Антоніо́ні, Мікела́нджело (італ. Antonioni, Michelangelo; 29.09.1912, м. Феррара, область Емілія-Романія, Італія — 30.07.2007, м. Рим, Італія) — режисер, сценарист, представник неореалізму.
|
Антоніоні, Мікеланджело (Antonioni, Michelangelo) | |
|---|---|
| Народження | 29.09.1912 |
| Місце народження | Феррара |
| Смерть | 30.07.2007 |
| Місце смерті | Рим |
| Alma mater | Болонський університет |
| Напрями діяльності | кінематографія, кіномистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Срібний лев (1955), Золотий ведмідь (1961), Золотий лев (1964), Золота пальмова гілка (1967) |
| Лауреат премії Оскар | 1995 |
Життєпис
Народився у робітничій сім’ї. У дитинстві захоплювався музикою та малюванням. Навчався у Королівській середній школі Л. Аріосто (1922–1925) у м. Феррарі, згодом здобув фах бухгалтера в Королівському технічному інституті В. Монті.
1935 закінчив факультет економіки й комерції Болонського університету. У студентські роки зацікавився театром, почав ставити вистави, писати п’єси та рецензії. 1936 став постійним автором колонки, присвяченої кіно, у щоденній газеті «Корр’єре Падано» («Corriere Padano»), що виходила у м. Феррарі, а також спробував зняти перший власний короткометражний фільм.
З 1940 працював у м. Римі, спочатку в офісі Всесвітньої виставки, а згодом (1940–1941) — редактором журналу «Сінема» («Cinema»), що був осередком формування культури неореалізму. 1941 навчався в Експериментальному центрі кінематографії та почав писати сценарії, зокрема до фільму Р. Росселліні «Пілот повертається» (1942). У 1942 став сценаристом у компанії «Скалера», працював у Франції як режисер-стажер у М. Карне під час зйомок фільму «Вечірні відвідувачі» (1942).
Після повернення до Італії зняв свою першу документальну короткометражну стрічку «Люди з річки По» (1943, вийшла 1947), яку вважають одним з перших неореалістичних фільмів.
Надалі працював у кіно.
Творчість
Короткометражний документальний фільм «Любовна омана» (1949) отримав нагороду «Срібна стрічка» (1950) і був показаний на Каннському кінофестивалі (1949). Зняв ще низку документальних фільмів, а 1950 — свій перший художній фільм «Хроніка одного кохання». Фільм «Переможені» (1953), в основі якого — три історії про вбивства, був представленій у позаконкурсній програмі Венеціанського міжнародного кінофестивалю. Фільм «Подруги» (1955), знятий за оповіданням Ч. Павезе, приніс перший великий успіх режисеру. Він отримав «Срібного лева» Венеційського МКФ та нагороду «Срібна стрічка». Після виходу драматичної стрічки «Крик» (1957), відзначеної премією Кінофестивалю у м. Локарно, статтю про неї написав А. Астрюк, і Антоніоні став відомим у Франції та Італії.
Широку популярність Антоніоні здобув у 1960-ті, завдяки тетралогії «Пригода» (1960), «Ніч» (1961), «Затемнення» (1962), «Червона пустеля» (1964).
У 1970-х звернувся до соціально-політичної проблематики. Відвідав США, де назрівав студентський бунт, та зняв фільм «Забріскі Пойнт» (1970), до якого увійшли документальні кадри студентських зібрань. Потім поїхав до Китаю, де створив тригодинну документальну стрічку «Китай» (1972). Фільм 1974 був заборонений для показу в Китаї тогочасним урядом країни та демонструвався там лише з 2004.
1975 вийшов фільм «Професія: репортер», зйомки якого відбувалися в Іспанії, Англії, Африці, Німеччині.
Мав намір зняти картину «Повітряний змій» на території колишнього СРСР, в Узбекистані. Але через величезні затрати й виробничі та технічні труднощі цей проект не здійснено.
У 1995 Антоніоні поставив за власними оповіданнями складний, пройнятий чуттєвістю фільм «За хмарами».
Працював також у літературі та живописі. Автор збірки «Той кегельбан над Тибром» («Quel bowling sul Tevere»; 1983), до якої увійшло 33 оповідання. Колекція картин Антоніоні експонувалася на Венеційському бієннале.
Нагороди
Премія «Оскар» (1994), «Срібний лев» Венеціанського МКФ за фільм «Подруги» (1955).
Спеціальний приз журі Каннського МКФ за фільм «Пригода» (1960) та за фільм «Затемнення» (1962). Головний приз Берлінського міжнародного кінофестивалю «Золотий ведмідь» за фільм «Ніч» (1961). Головний приз Венеціанського МКФ «Золотий лев» за фільм «Червона пустеля» (1964). Головний приз Каннського МКФ «Золота пальмова гілка» за фільм «Фотозбільшення» (1967). Почесна «Золота пальмова гілка» за фільм «Ідентифікація жінки» на честь 35-річчя Каннського МКФ (1982). Почесний «Золотий лев» Венеціанського МКФ за видатний внесок у мистецтво кіно (1983). Премія Міжнародної федерації преси на Венеціанському міжнародному кінофестивалі за фільм «За хмарами» (спільно з В. Вендерсом; 1995).
Твори
Р о с. п е р е к л. — Антониони об Антониони. Москва : Радуга, 1986. 398 с.
Література
- Wenders W. My Time with Antonioni: The Diary of an Extraordinary Experience. London : Faber & Faber, 2000. 183 р.
- Chatman S. Michelangelo Antonioni: The Complete Films. Köln; London : Taschen, 2004. 192 р.
- Tassone А. Antonioni. Paris : Flammarion, 2007. 416 p.
- Pomerance M. Michelangelo Red Antonioni Blue: Eight Reflections on Cinema. Berkeley : University of California Press, 2011. 320 р.
- Porcari G. The Antonioni adventure. Los Angeles : Delancey Street Press, 2019. 250 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Антоніоні, Мікеланджело // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антоніоні, Мікеланджело (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
