Антропогеографія
Антропогеогра́фія (від грец. ανθρωπος — людина і географія) — наукова школа в географії соціально-економічній (особливо в географії населення), що розглядає місце людського суспільства в комплексі географічних явищ і його взаємодії з природним середовищем в основному з позиції географічного детермінізму. У своїх спробах пояснення суспільних явищ антропогеографія слідує ідеї географічного напряму в соціології.
Зміст
Історична довідка
Думку щодо впливу географічного положення, особливостей клімату та ґрунту на побут людей, їхній психічний склад висловлювали ще античні філософи (Гіппократ, Геродот, Фукідід тощо). Витоки ідей антропогеографії — у працях філософів і соціологів 18 ст. (Ш. Монтеск’є, Ж. Бюффон), які прагнули вивести «дух законів суспільного розвитку» з природних умов, зокрема з клімату. Велику роль у зародженні антропогеографії відіграли К. Ріттер, історик Т. Грановський (1813–1855; Росія).
Характеристика
У найзавершенішому вигляді антропогеографія була розроблена Ф. Ратцелем, який у фундаментальній праці «Антропогеографія» (1882) обґрунтував її теоретичні принципи, напрями досліджень і завдання. Він виявив складність зв’язків людини з довкіллям. Ф. Ратцель оголосив завданням антропогеографії «з’ясування впливу природи на дух і тіло індивідів і народів». Пов’язував з антропогеографією поняття географії політичної і національної психології народів. Ідеї антропогеографії були використані геополітикою. Широка сфера досліджень антропогеографії зумовила співіснування різних поглядів і національних шкіл у межах напряму.
На початку 1900-х антропогеографія, яка була провідною школою в німецькій економічній географії, майже не надавала уваги виробництву, тлумачила його лише з погляду «занять населення». Французька школа географії людини [основоположник — П. Відаль де ла Бланш, представники — Ж. Брюн (1869–1930), А. Деманжон (1872–1940), М. Сорр (1880–1962)] наприкінці 19 — на поч. 20 ст. вважала своїм завданням вивчення «взаємних відносин», взаємовпливів природи й суспільства, визнавши при цьому, що пояснення багатьох явищ у географії населення необхідно шукати зовсім не в діях природніх чинників. Російська школа антропогеографії (Л. Синицький, 1864–1933; О. Крубер, Д. Анучин) вирізнялася прикладним характером досліджень, розробленням понятійно-термінологічних систем. Ліворадикальні антропогеографічні погляди обстоювали Е. Реклю, П. Кропоткін. 1900-х ідеї антропогеографії лягли в основу американської школи інвайронменталізму, головна представниця якої Е. Семпл (1863–1932) зробила спробу викласти під упливом ратцельської антропогеографії історико-географічний розвиток США. Також Е. Хантінгтон (1876–1947) пояснював історичний розвиток країн їхніми кліматичними умовами.
Антропогеографія в Україні
В Україні засновником антропогеографічного напряму був С. Рудницький. Прихильниками та послідовниками антропогеографічного напряму розвитку економічної географії в Україні стали його учні (В. Геринович, В. Кубійович, О. Степанів та інші). У центрі уваги представників антропогеографічного напряму перебувала людина, її «причинні відношення» до всіх головних географічних явищ. На відміну від деяких західних антропогеографів, С. Рудницький застерігав від абсолютизації впливів природного середовища на високу духовну культуру (хоча й не поділяв принципу антропоцентризму).
Значення
Поширення універсальних теорій соціального розвитку, що пропонували всезагальні закони розвитку суспільства й мали спекулятивний відтінок, значно послабили позиції антропогеографії. Тому оцінка внеску антропогеографії в науку різна. Окремі вчені вважають, що школа визначила вплив географічних чинників на історичний та культурний розвиток людського суспільства. На думку інших дослідників, антропогеографія переоцінила зовнішні чинники в процесах розвитку суспільства, зокрема й вплив географічного середовища.
Антропогеографія вплинула на конституювання географії політичної та географії економічної, поведінкової географії, екології тощо. Завдяки їй у соціальних науках запроваджено вивчення просторового аспекту соціальних явищ і процесів. Багато загальнотеоретичних ідей та гіпотез антропогеографії цілковито застаріли й становлять лише історичний інтерес.
Література
- Ratzel Fr. Anthropogeographie : in 2 bd. Stuttgart : Engelhorn, 1882–1891.
- Рудницький С. Основи землезнання України. Антропогеографія України. Ужгород : [б. в.], 1926. 204 с.
- Синицкий Л. Д. Очерки землеведения (Антропогеография). Москва; Петроград : Книга, 1923. 280 с.
- Semple E. Influences of Geographic Environment on the Basis of Ratzels System of Anthropogeography. New York : Russell & Russell, 1968. 638 p.
- Natur und gesellschaft: perspektiven der interdisziplinären umweltgeschichte / Hrsg. von M. Jakubowski-Tiessen, J. Sprenger. Göttingen : Universitätsverlag Göttingen, 2014. 254p.
- Rethinking Nature: Challenging Disciplinary Boundaries / Ed. by A. Choné, I. Hajek, P. Hamman. London; New York : Routledge, 2017. 282 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Джаман В. О. Антропогеографія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антропогеографія (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.07.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
