Антропософія (О. В. Сарапін)
Антропосо́фія (від грец. άνθρωπος — людина і грец. σοφία — мудрість) — релігійно-містичне вчення, що постулює людину як основоположний принцип, засіб та мету космічної еволюції. Засноване Р. Штайнером. Належить до окультних наук (див. Окультизм).
Зміст
Історична довідка
Термін «антропософія» вперше з’явився в анонімному творі, який приписували ангелу Арватілу (лат. Arbatel) «Про магію, або пневматику давніх» (1575). Пізніше його вживали у своїх працях Р. Фладд, К. Еккартсгаузен, І. Трокслер, Ф. Шеллінг, Й.-Г. Фіхте, Р. Ціммерман.
Антропософія виникла на поч. 20 ст. як вчення про особливий спосіб досягнення людиною надчуттєвої свідомості. Її фундатор — філософ-містик Рудольф Штайнер — у 1912 проголосив постання нової «духовної науки», своєрідного «езотеричного християнства». Ймовірно, Штайнер запозичив термін з твору Роберта Ціммермана «Нарис антропософії» (1882) на позначення «наукового вивчення духовного світу, що усвідомлює як однобічність пізнання самої тільки природи, так і однобічність звичайної містики».
Характеристика
Для Штайнера антропософія — передусім шлях пізнання, що мав сполучити духовну складову людини з духовністю Всесвіту. Такий шлях уможливлювався, на його думку, завдяки набуванню людиною вищих здатностей — «імагінації» (образне сприйняття надчуттєвого), «інспірації» (смислове сприйняття надчуттєвого), «інтуїції» (безпосереднє знання). Особливе значення надавалося «інтелектуальній інтуїції» (тобто «сприйняттю чистих ідей») і відновленому яснобаченню. Передумовою пізнавального сходження особистості проголошено її моральне вдосконалення.
Змістовно антропософія постала як симбіоз ідей піфагорійської та неоплатонівської містики (див. Піфагореїзм, Неоплатонізм), окремих положень східної теософії, єврейської кабалістики (див. Кабала), гностицизму, маніхейства, астрології, фрагментів метафізичних систем Фіхте й Шеллінга, філософських ремінісценцій Й. В. Гете. Сам Штайнер інколи визначав антропософію як «гетеанство 20 ст.».
Антропософія, подібно до теософії, претендує на езотеричність відкритих нею істин, які начебто приступні лише для посвячених. Послідовники антропософії визнають еволюцію, перевтілення і карму. Водночас, на відміну від теософії, в антропософській перспективі утверджується не східний, а нетрадиційний християнський окультизм.
Виділяють екзотеричну та езотеричну складові антропософії. У відкритій для всіх частині антропософія обмежується вченням про людину як основоположний принцип, засіб та мету космічної еволюції. Людина розуміється як така, що складається з трьох тіл, — фізичного, ефірного, астрального і семи сутностей, й оголошена точкою перетину світових течій. Завдяки космічній еволюції, через низку кармічних перевтілень вона досягає досконалості, прилучається до абсолютного буття. Це прилучення досягається внаслідок розкриття особливих надприродних властивостей, реалізація яких уможливлює людині спілкування з нібито існуючим світом духів. Космічна еволюція, своєю чергою, здійснюється за активного сприяння «ефірного Христа». Християнство антропософами розуміється як космічне одкровення. Езотерична частина антропософії, орієнтована лише на вузьке коло посвячених, міститься у т. з. «спеціальних циклах», укладених Штайнером. Стверджено про неможливість осмислення Бога і світу як Творця і творіння. Світ уявлено як такий, що розгортається як «ліствиця» Божественних потенцій чи сутностей, планів, ієрархій. Розвинуто близьке до пантеїзму вчення про еволюцію Бога у світі, що визначена особливими планетарними станами. Останнім відповідають сім станів людської тілесної організації, які, своєю чергою, співвідносяться з духовними сутностями світу. Особистість проголошено перехрещенням упливів космічних ієрархій, чи сутностей; а її метою — цілковите розчинення у Божественному космосі.
Антропософія також характеризується своєрідною системою ритуальних практик.
Антропософія як міжнародний рух
1913 у м. Дорнаху (Швейцарія) засноване Антропософське товариство, з 1923 — функціонує Всесвітнє антропософське товариство [перший президент — Альберт Штеффен (1884–1963; Швейцарія)]. За проектом Р. Штайнера у 1920-х у м. Дорнаху був споруджений храм Гетеанум, призначений стати «вищою школою духовного знання». Тепер — всесвітній центр Антропософського руху.
1917 Штайнер висунув проект реформи суспільного життя, що передбачав незалежний розвиток духовної, правової та господарської сфер, орієнтованих на відповідні принципи свободи, рівності й братерства (йшлося про добровільні економічні асоціації). 1922, за ініціативою Штайнера, лютеранський пастор і теолог Фрідріх Ріттельмайєр (1872–1938; Німеччина) заснував «Громаду християн» — рух за релігійне відновлення, який поширився в країнах Європи, а після Другої світової війни — у США.
До 1930-х вчення антропософії набуло значного поширення у Німеччині, Швейцарії, Великій Британії, Росії. Зокрема, у Росії ідеями антропософії захоплювались Андрій Бєлий, М. Волошин, В’яч. Іванов, В. Кандинський, Т. Трапезніков, Л. Кобилинський (Елліс), В. Станевич, М. Чехов, Г. Колпакчі, літератори, згуртовані навколо журналу «Мусагет». Більшість із них сприймали антропософію як «нову духовність» і «новий гнозис».
На антропософії були уґрунтована Вальдорфська педагогіка, лікувальна педагогіка, антропософська медицина, біодинамічне сільське господарство, нові форми тричленного соціального устрою суспільства, інноваційні форми мистецтва (евритмія), ботмерівська гімнастика. Значна активізація антропософії в європейських країнах і США припала на 1960-ті, переважно у сферах педагогіки та медицини.
В Україні
В Україні від 2010-х благодійний фонд «Кроки» є ініціатором заходів з популяризації ідей антропософії у суспільстві. Виставки «Рудольф Штайнер — життя та справа життя» відбулися у містах Дніпропетровську (тепер м. Дніпро, 2013), Кривому Розі (2014), Івано-Франківську (2015). В Україні діють загальноосвітні вальдорфські школи (у містах Києві, Одесі, Дніпрі, Кривому Розі).
Джерела
- Штайнер Р. Краткий очерк Антропософии. Москва : Издательство «Антропософия», 1993. 32 с.
- Штайнер Р. Философия свободы. Основные черты одного современного мировоззрения / Пер. с нем. Москва : Ной, 1993. 230 с.
- Штайнер Р. Мир чувств и мир духа. Христос и духовный мир. Христос и человеческая душа. О смысле жизни. Теософская мораль. Антропософия и христианство. Москва : Антропософия, 1999. 430 с.
Література
- Бердяев Н. А. Теософия и антропософия в России // Н. Бердяев о русской философии : в 2 т. Свердловск : Издательство Уральского университета, 1991. Т. 2. С. 109–126.
- Бонецкая Н. К. Русская софиология и антропософия // Вопросы философии. 1995. № 7. С. 79–97.
- Бондарев Г. А. Триединый человек тела, души и духа: Опыт осмысления методологии науки о духе. Москва : Университетская книга, 1999. 688 с.
- Свасьян К. А. Загадка истории философии (Опыт антропософского прочтения «Загадок философии» Р. Штейнера) // Вопросы философии. 2002. № 12. С. 179–190.
- Зильберберг И. И. Антропософия и жизнь: личный опыт. Москва : Титурель, 2012. 791 с.
- Мезенцева О. І. Аналіз структурних компонентів середовища Вальдорфської школи // Науковий часопис НПУ імені
М. П. Драгоманова. Сер. 5: Педагогічні науки: реалії та перспективи. 2014. Вип. 48. С. 103–110.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Антропософія (О. В. Сарапін) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антропософія (О. В. Сарапін) (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.12.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
