Археологія (наука)
Археоло́гія — галузь історичної науки, що вивчає речові пам’ятки від палеоліту до пізнього середньовіччя включно і реконструює за ними давню історію суспільства. Речові джерела — рештки поселень, могильники, знаряддя праці, посуд, зброя, твори мистецва — вивчаються спеціалістами-археологами шляхом розкопок, а також їхнього лабораторного дослідження. На завершальному етапі роботи археолог виступає як історик, котрий використовує для своїх висновків і речові, і писемні джерела.
Археологія значно розширила просторові й часові горизонти історії. У 1-й половині 19 ст. завдяки виявленню й розшифруванню єгипетських ієрогліфів і вавилонського клинопису писемна історія стала нараховувати 5000 років. Усю інформацію про дописемну історію людства здобуто завдяки археологічним дослідженням.
Історична довідка
Перші археологічні розкопки в Україні проведено в 1630-х з ініціативи митрополита Київського і Галицького Петра Могили на місці Десятинної церкви. Систематичні й цілеспрямовані археологічні дослідження розпочалися наприкінці 18 – на початку 19 ст., коли на півдні України розгорнулися розкопки скіфських царських курганів, античних міст Північного Причорномор’я (див. Античні держави Північного Причорномор’я).
Виявлені археологічні знахідки стали основою для створення музеїв у містах Миколаєві (1806), Феодосії(1811), Одесі (1825), Керчі (1826). Упродовж 2-ї половини 19 – початку 20 ст. розкопки в Україні провадилися на палеолітичних та слов’яно-руських пам’ятках. Крім того, виявлено не знані раніше старожитності трипільської культури (5–3 тис. до н. е.), полів поховань (2 ст. до н. е. – 5 ст. н. е.).
Значний внесок у розвиток археології в Україні цього часу зробили І. Забєлін, Д. Самоквасов, Б. Фармаковський, В. Хвойка, М. Біляшівський, О. Спіцин та ін.
З 1919 археологічні дослідження відбуваються за державної підтримки. У системі Української академії наук (тепер Національна академія наук України) створюється Комісія з укладання археологічної карти України (див. Інститут археології НАН України), котрій доручили не лише досліджувати пам’ятки старовини, а й охороняти їх. Упродовж наступного століття здійснено масштабні розвідки пам’яток, їхнє картографування й реєстрацію, найвизначніші з них зараховано до числа об’єктів, що охороняються державою. На багатьох з них проведено стаціонарні розкопки.
Помітних успіхів досягнуто у дослідженні кам’яної доби в Україні. Розкопки палеолітичних стоянок Межиріч на Черкащині, Добраничівка на Київщині, Королеве на Закарпатті тощо дали змогу з’ясувати час появи на нашій території перших людей (близько 1 млн років тому), відтворити найдавніші житла з кісток мамонта, простежити еволюцію первісних знарядь праці, зробити відкриття у сфері ідеологічних уявлень найдавніших людей (С. Бібіков, І. Шовкопляс та ін.).
Серед пам’яток нео-енеолітичної епохи центр. місце належить давньоземлеробській трипільській культурі. Відкриті й досліджені останнім часом поселення-гіганти площею 250–400 га дають якісно нові дані для вивчення історії населення, що їх залишило, а також змогу висловити припущення про протоміський характер його розвитку (С. Бібіков, О. Цвек та ін.).
Значна увага приділяється вивченню пам’яток бронзового віку лісостепової і степової зони України (2-ге тис. до н. е.). Археологічні знахідки засвідчують не лише господарсько-культурні особливості регіонів, а й вносять багато нових даних у вирішення проблеми етногенезу праслов’ян (С. Березанська, В. Отрощенко та ін.).
Дослідження пам’яток доби раннього залізного віку (1-ше тис. до н. е.) позначене відкриттям багатих скіфських курганів (Мелітопольський курган, Бердянський, Огуз, Товста Могила, Гайманова Могила, Братолюбівський), розкопками городищ скіфського часу (див. Скіфи), у т. ч. найбільшого в Україні Більського городища площею понад 2 тис. га (О. Тереножкін, Б. Мозолевський та ін.).
Традиційно результативними є розкопки античних пам’яток Північного Причорномор’я, що датуються 6 ст. до н. е. – 4 ст. н. е. Це Ольвія та її округа, Тіра, Херсонес Таврійський, Пантікапей, залишки інших грецьких і римських поселень. Матеріали їхніх розкопок дали змогу висвітлити чимало важливих проблем, зокрема особливості грецької колонізації, характер взаємодії місцевого і прийшлого населення, історію містобудування та ін.
Великі дослідження здійснено на слов’янських пам’ятках (кінець 1 тис. до н. е. – 3-тя чверті 1 тис. н. е.). Одним із важливих їхніх досягнень стало відкриття слов’янських старожитностей 5–7 ст., які заповнили широку хронологічну лакуну в системі культур 1 тис. н. е. Східної Європи (В. Баран, В. Петров, М. Брайчевський та ін.).
Об’єктами постійної уваги є пам’ятки часів Давньої Русі. Поряд із розкопками великих міських осередків, таких, як міста Київ, Чернігів, Переяслав, Галич (давній), вивчаються менші міста (Новгород-Сіверський, Білгород, Василів, Звенигородка), міста-фортеці, сільські поселення, некрополі. Здобуті матеріали значно доповнили писемні джерела, допомогли повніше висвітлити проблеми походження й становлення Давньоруської держави, виникнення й розвитку міст, формування руської етнокульт. спільності тощо (В. Довженок, П. Толочко, О. Моця та ін.). Важливі здобутки отримано багаторічними систематичними розкопками Києва (П. Толочко, Г. Івакін, М. Сагайдак та ін.).
Систематичні розкопки дали сотні тисяч артефактів, котрі заповнили фонди Інституту археології, склали зібрання багатьох музеїв України. У їхньому вивченні вивченні застосовуються не лише традиційні археологічні методи — типологічний, порівняльно-істор., стратиграфічний та ін., а й нові, зокрема методи точних і природничих науково-математичної статистики, структурного аналізу чорних і кольорових металів, палеоботанічний, палеозоологічний, палеоантропологічний, археомагнітний, радіокарбонний та ін.
Найважливіші досягнення археологічної науки в Україні підсумовані у фундаментальній тритомній праці «Археологія Української РСР» (т. 1, 2 — 1971, т. 3 — 1975), доповнене видання якої вийшло у світ російською мовою 1985–1986. Велика робота з узагальнення деяких розділів археології України виконана в монографіях С. Бібікова, І. Шовкопляса, Д. Телегіна, В. Даниленка, С. Березанської, О. Тереножкіна, С. Крижицького, В. Барана, В. Довженка, М. Брайчевського, С. Висоцького, П. Толочка та ін.
Метою археології є не лише всебічне вивчення археологічних пам’яток, а й відтворення давньої історії України, зокрема висвітлення проблем первісного залюднення тер. України, виникнення та розвитку відтворюючих форм господарювання, історії та культури скіфів і сарматів, античних держав Північного Причорномор’я, етногенезу та ранньої історії східних слов’ян, історії та культури Давн. Русі. Історична інтерпретація археологічних джерел подана у тритомній фундаментальній праці «Давня історія України» (т. 1 — 1997, т. 2 — 1998, т. 3 — 2000). Публікація археологічних матеріалів та історичних узагальнень здійснюється також в єдиному в Україні спеціалізованому журналі «Археологія».
Література
- Археологія Української РСР, т. 1–3. Київ, 1971–75;
- Давня історія України, т. 1–3. Київ, 1997–2000.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Толочко П. П. Археологія (наука) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Археологія (наука) (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
