Архівне законодавство
Архі́вне законода́вство — сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з організацією зберігання архівних документів, використання їхньої інформації, іншими основними питаннями діяльності архівних установ. У правовій доктрині розглядається як самостійна галузь законодавства (іноді разом із законодавством про діловодство) або як частина законодавства про культуру чи законодавства про інформацію. Окремі норми архівного права містяться також у приписах та інститутах господарського, адміністративного, кримінального та інших галузей законодавства.
Першим у світі актом архівного законодавства прийнято вважати Декрет Конвенту про Національний архів Франції 25.06.1794 (Декрет про організацію архіву, заснованого при народному представництві, від 7 месидора 11 року).
Історична довідка
Польсько-литовська доба. На українських теренах окремі питання заснування і функціонування загальнодержавних архівів (Коронна метрика і Литовська метрика) та архівів при місцевих магістратах і судових органах уперше стали предметом нормативного регулювання у 14–16 ст. Статут Великого князівства Литовського 1529 передбачив ведення актових книг у всіх судах та урядах, а подальші Статути 1566 і 1588 зобов’язали ці установи мати окремі приміщення для зберігання земських книг. На загальнодержавному рівні окремі питання зберігання архівів регулювалися присягою канцлера і підканцлера литовського (близько 1566).
Козацька доба. Архівні традиції (з посиланням на норми Статуту Великого князівства Литовського) відображені в артикулі 14 Глави 25 і артикулі 2 Глави 26 пам’ятки «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 про актові книги, які мають бути в установах Гетьманщини (Генеральній військовій канцелярії, ген. військ. суді, сотенних, полкових судах, воєводствах тощо).
18–19 ст. У другій половині 19 ст. — на початку 20 ст. для розвитку архівної справи в українських губерніях Російської імперії мали важливе значення:
- іменний імператорський указ Сенату «Про заснування в Києві, Вітебську і Вільно Центральних архівів для актових книг Західних губерній» (02.04.1852);
- затверджене імператором положення Комітету Міністрів «Про заснування губернських історичних архівів і учених архівних комісій» (13.04.1884);
- Закон «Про зміну деяких узаконень щодо Центральних архівів давніх актових книг Західних губерній і про зміну устрою цих Архівів» (28.06.1912).
В Австрійській імперії та Австро-Угорській монархії предметом державного регулювання стала діяльність передусім віденських (міністерських) архівів. Статус і діяльність місцевих архівів (намісницьких, земських, міських та ін.) визначалися місцевою владою, а також окремими актами центральних відомств. Так, Львівський міський архів — найдавніший архів Галичини — впродовж багатьох століть керувався виключно актами магістрату. Цісарсько-королівський архів давніх галицьких гродських та земських актів і короборації документів був заснований розпорядженням Крайового трибуналу у м. Львові (27.12.1783).
Період Української революції 1917–1921. Під час української революції 1917–1921 першим органом керівництва архівною справою став від вересня 1917 бібліотечно-архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального Секретарства справ освітніх (від січня 1918 — Народного міністерства освіти УНР). Важливий прецедент цього часу — наказ Головного отамана С. В. Петлюри по військовій офіції про охорону військово-історичних та архівних документів, що мають державне і громадське значення (06.10.1919).
Радянський період. У радянському законодавстві реформа архівної справи здобула системне відображення. Перший законодавчий акт, що стосувався питань архівної справи,— декрет РНК УСРР «Про передачу історичних та мистецьких цінностей у відання Наркомосу» (03.04.1919), який декларував загальнонародну державну власність на архівні документи. Витоки сучасного архівного законодавства в Україні пов’язують здебільшого з постановою РНК УСРР «Про націоналізацію і централізацію архівної справи на Україні» (20.04.1920). Питання архівної справи склали окрему частину «Архівні установи» (ст. 637–639) Кодексу законів про народну освіту УСРР 1922.
Подальший розвиток архівного законодавства в УСРР визначали декрет РНК УСРР «Про охорону архівів» (31.10.1922) і дві постанови ВУЦВК і РНК УСРР «Про Єдиний державний архівний фонд УСРР» (16.12.1925 і 05.04.1930).
Архівне законодавство СРСР було започатковано постановою ЦВК і РНК СРСР про створення Центрального архівного управління СРСР (10.04.1929). Архівні системи союзних республік стали складниками єдиної загальносоюзної системи. Крім поняття «архівні фонди союзних республік», з’явилося поняття «архівні фонди союзного значення»; для зберігання відповідних документів створено мережу союзних архівних установ. Подальшому зміцненню загальносоюзних засад сприяли постанова ЦВК і РНК СРСР «Про військові архіви СРСР» (07.04.1933), постанова Президії ЦВК СРСР «Про заходи щодо упорядкування архівної справи Союзу РСР» (27.06.1935).
У березні 1939, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР (16.04.1938), архівні установи перейшли у відання НКВС СРСР, створено Головне архівне управління (ГАУ) НКВС СРСР, архівні відділи (відділення) в НКВС республік та управліннях НКВС країв і областей.
На землях Галичини і Буковини, які у міжвоєнний період перебували у складі Другої Речі Посполитої і Румунського королівства, теж відбулася централізація архівної справи відповідно до декрету начальника держави «Про організацію державних архівів та опіку над архівами» (07.02.1919) та румунського Закону «Про організацію державних архівів» (12.07.1925). Водночас Чехословацька республіка не створила ні єдиної системи державних архівів, ні центральної установи для керівництва ними. Втім, Крайовий архів Підкарпатської Русі, який підпорядковувався Центральному цивільному управлінню Підкарпатської Русі, здійснив на крайовому рівні певні кроки до концентрації архівних документів і формування єдиних вимог до їх збереженості.
29.03.1941 РНК СРСР затвердила «Положення про Державний архівний фонд СРСР», яке не передбачало його поділу на фонди союзних республік. Водночас затверджено нову мережу державних архівів СРСР.
Постанова РМ СРСР «Про заходи щодо упорядкування режиму зберігання і кращого використання архівних матеріалів міністерств і відомств» (07.02.1956) і постанова РМ УРСР «Про заходи щодо впровадження режиму зберігання і кращого використання архівних матеріалів міністерств і відомств Української PCP» (18.04.1956) започаткували тенденцію до відкриття архівних документів для дослідників.
У 1960 ГАУ підпорядковано РМ СРСР, а в республіці створено Архівне управління при РМ УРСР.
У 1976 прийнято Закон СРСР «Про охорону і використання пам’яток історії і культури», відповідно до якого архівні документи були віднесені до історичних пам’яток, а на ГАУ СРСР покладалися обов’язки забезпечувати збереженість, державний облік та організацію використання цієї категорії пам’яток. Нові функції архівної служби відображені в постановах РМ СРСР «Про покращення організації архівної справи в центральних державних архівах» (20.09.1978), «Про затвердження Положення про Державний архівний фонд СРСР і Положення про Головне архівне управління при Раді Міністрів СРСР» (04.04.1980).
Характеристика
У Декларації про державний суверенітет України (1990) визначено: національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки.
Надалі засадами розбудови архівної справи та архівного законодавства в незалежній Україні стали:
- єдність Національного архівного фонду, в який інтегрувалися компартійні архівні документи, документи колишніх спецслужб та підприємств військово-промислового комплексу СРСР на українських теренах;
- деполітизація архівної справи — розуміння архівних документів насамперед як культурної цінності та інформаційних ресурсів всього суспільства;
- пріоритетність функції збереження архівних документів;
- демократизація доступу до архівів на основі загальносвітових і європейських підходів з одночасним захистом національних інтересів, прав та свобод людини;
- забезпечення балансу інтересів власників (розпорядників) і споживачів архівної інформації.
Новий підхід до архівної справи закріпили Укази Президії Верховної Ради України «Про передачу архівів Компартії України у підпорядкування Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України» (27.08.1991) і «Про передачу архівних документів Комітету державної безпеки України до державних архівів республіки» (09.09.1991).
Основа архівного законодавства України — Закон «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (24.12.1993, нова редакція — 21.05.2015), який регулює відносини, пов’язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду (НАФ). Особливості доступу до архівної інформації репресивних органів СРСР визначаються Законом України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» (09.04.2015).
Частиною українського архівного законодавства є міжнародні договори, зокрема «Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього СРСР» (06.07.1992). Основні положення угоди: принцип цілісності та неподільності фондів; збереження як єдиного цілого всіх документів центральних архівів колишнього СРСР; недоторканність усіх архівів країн СНД.
Від початку 2000-х відбувається гармонізація національного законодавства з положеннями Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам щодо європейської політики доступу до архівів (13.07.2003) та Резолюції (2003/C 113/02) Ради Європейського Союзу щодо архівів у державах-учасницях (06.05.2003). Міжнародне співробітництво щодо архівного законодавства здійснюється під егідою ЮНЕСКО та Міжнародної ради архівів (МРА), її Комітету з правових питань. МРА розроблено Кодекс етики і Загальні принципи архівного законодавство, які від їх прийняття у 1996 постійно вдосконалюються. Членами МРА від 1956 є українські архівісти.
Джерела
- Сборник материалов, относящихся до архивной части в России : в 2 т. Петроград : Главное управление уделов, 1916–1917.
- Нікітін В. К. Архівне законодавство СРСР і постанова архівної справи в УСРР : у 2 ч. Харків : Радянська школа, 1931.
- Про Національний архівний фонд та архівні установи: Закон України № 3814-XII від 24.12.1993 // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 15. Ст. 86. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3814-12.
- Резолюція Ради Європейського Союзу від 6 травня 2003 р. стосовно архівів у державах-учасницях (2003/C 113/02) // Архіви України. 2004. № 3 (254). С. 120–121. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ay_2004_3(254)__14.
- Рекомендація № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів // Архіви України. 2004. № 3 (254). С. 116–119. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ay_2004_3(254)__13.
- Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років: Закон України № 316-VIII від 09.04.2015 // Відомості Верховної Ради. 2015. № 26. Ст. 218. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/316-19.
Література
- Московченко Н. Правові засади розвитку архівної справи в Україні (1919–1932) // Студії з архівної справи та документознавства. 2004. Т. 11. С. 5–13. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sasd_2004_11_1
- Україна в міжнародно-правовій охороні культурних цінностей та проблеми спільної архівної спадщини: матеріали до бібліографії / Уклад. Л. П. Одинока. Київ : [б.в.], 2006. 138 с.
- Доступ до архівних документів: законодавство і практика / Упоряд. Є. Ю. Захаров. Харків : Права людини, 2010. 416 с.
- Кечкеметі Ш., Секей І. Доступ до архівів. Путівник для імплементації Рекомендації № R (2000) 13 щодо Європейської політики доступу до архівів. Харків : Права людини, 2010. 144 с.
- Юринець Ю. Л. Адаптація законодавства України у сфері регулювання архівної справи до принципів і норм європейського права // Правова інформатика. 2014. № 3. С. 77–83. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pinform_2014_3_12.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Усенко І. Б. Архівне законодавство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Архівне законодавство (дата звернення: 8.05.2024).
Оприлюднено: 15.08.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
