Асмус, Валентин Фердинандович
Áсмус, Валентин Фердинандович (30.12.1894, м. Київ, тепер Україна — 04.06.1975, м. Москва, тепер Російська Федерація) — філософ, спеціаліст з історії філософії, логіки, естетики, історії культури; професор (з 1935), доктор філософських наук (з 1940), дійсний член Міжнародного інституту філософії у м. Парижі (з 1958), заслужений діяч науки РСФСР (з 1964).
|
Асмус, Валентин Фердинандович | |
|---|---|
| Народження | 30.12.1894 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 04.06.1975 |
| Місце смерті | Москва |
| Напрями діяльності | філософія, історія філософії, логіка, естетика, історія культури |
Життєпис
Народився у зросійщеній німецькій родині, батько був службовцем. Дитячі і юнацькі роки провів у містах Костянтинівці та Києві. Навчався в німецькому реальному училищі Св. Катерини в Києві (1903‒1914), у 1914‒1919 — на історико-філологічному факультеті Імператорського університету Св. Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), відділення філософії і російської словесності. Широта поглядiв і рiзноманiтність теорiй, представлених в університетських курсах, дали В. Асмусу змогу сформувати філософський світогляд, здатнiсть до творчого інтелектуального пошуку.
1918 за твір «Залежність Л. М. Толстого від Спінози в його релігійно-філософських поглядах» отримав премію ім. Л. Толстого. Після закінчення університету займався науково-дослідницькою та педагогічною діяльністю, працював на кафедрі філософії філософсько-соціологічного відділу Українського інституту марксизму-ленінізму (1919‒1927), де викладав філософію й естетику.
1927 переїхав до м. Москви. 1927‒1935 працював у Московському інституті червоної професури й Академії Комуністичного виховання ім. Н. Крупської. 1935‒1941 викладав філософію й естетику на філософському факультеті Московського інституту філософії, літератури, історії (МІФЛІ). 1935‒1956 — професор Літературного інституту ім. М. Горького, старший науковий співробітник сектору естетики Інституту світової літератури імені М. Горького (1956).
Член Спілки радянських письменників (з 1935).
У 1939‒1975 викладав логіку, iсторiю філософії та античну лiтературу на філологічному, а після відновлення (1941) — на філософському факультетах Московського державного університету імені М. В. Ломоносова (МДУ). Одночасно працював старшим науковим співробітником Інституту філософії АН СРСР (1968‒1973).
1957‒1958 В. Асмус очолював кафедру логіки філософського факультету МДУ.
1959‒1975 був членом редколегії й авторського колективу «Філософської енциклопедії» у 5-ти томах.
У 1960-ті — на поч. 1970-х брав активну участь у створенні низки збірників і навчальних посібників з історії філософії, у підготовці та виданні перекладів праць класиків і сучасних західних філософів, в організації міжнародної співпраці в галузі філософії (хоча як безпартійний був «невиїзним»).
Науковий доробок
Уже у старших класах училища виявив великий інтерес і схильність до філософії, які зміцніли в студентські роки під впливом лекцій О. Гілярова, В. Зеньковського, Є. Спекторського. Асмус — спадкоємець дореволюційної академічної традиції та філософської культури, що зумів їх розвинути та синтезом старого й нового ферментизувати філософську науку в СРСР.
Був поміркованим прихильником діалектичного матеріалізму, але шукав можливості висловити власний погляд на філософські проблеми, прагнув вийти за межі методологічної догми, попри ідеологічний тиск. Як вихованець Київського університету зберіг і розвинув здобутки української історико-філософської школи кін. 19 – поч. 20 ст.
Головна сфера наукової діяльності — історія філософії, передусім античнознавство і кантознавство, російська філософія. Асмус детально розглянув розвиток античної філософії від її становлення (мілетська школа і піфагореїзм) до злету високої класики (Сократ, Платон, Аристотель) і вчень епохи еллінізму (стоїцизм, скептицизм, епікуреїзм), а також виникнення неоплатонізму як предтечі патристики. Загальне визнання отримали дослідження філософії 17‒18 ст., зокрема творчості Ф. Бекона, Р. Декарта, Б. Спінози, представників німецької філософії Нового часу, особливо І. Канта.
У творчому доробку Асмуса — численні праці з логіки, естетики, історії літератури. Дослідив російську естетику в порівнянні з німецькою й англійською, виокремив такі її особливості, як-от тісна «зрощеність» естетичної думки з живою практикою мистецтва та роль художньої критики для філософського розвитку суспільства, погляд на мистецтво як спосіб перетворення життя.
1946 активно включився в роботу щодо відродження в СРСР логіки як галузі досліджень і навчального предмета. Підготував фундаментальні праці з логiки, фiлософiї, дiалектики, теорiї пiзнання й естетики. Уклав один із перших в СРСР підручників з логіки. Автор багатьох статтей у «Філософській енциклопедії» (1960–1970), «Великій радянській енциклопедїї», «Літературній енциклопедії» та ін.
У 1960-х – на поч. 1970-х брав активну участь у створенні збірників і навчальних посібників з історії філософії, підготовці та виданні перекладів праць класиків і сучасних західних філософів, організації міжнародної співпраці в галузі філософії.
В останні роки готував велику працю «Історико-філософський процес у зображенні та оцінці російського екзистенціалізму». Залишив спогади (зокрема про Київський університет). Посмертно видані «Історико-філософські етюди», куди увійшли нариси з історії західної філософії (від Платона до В. Джеймса).
Автор праць: «Діалектичний матеріалізм і логіка» (1924), «Адвокат філософської інституції (Бергсон і його критика інтелектуалізму)» (1926), «Етика Спінози» (1927), «Діалектика у системі Декарта» (1928), «Діалектика й антиномії Канта» (1928), «Діалектика Канта» (1929), «Нариси історії діалектики у Новій філософії» (1930), «Маркс і буржуазний історизм» (1933), «М. Г. Чернишевський як діалектик» (1939), «Коло ідей Лермонтова» (1941), «Логіка» (1947), «Вчення логіки про доказ і спростування» (1954), «Декарт» (1956), «Шіллер як філософ і естетик» (1957), «Демокріт» (1960), «Жан Жак Руссо» (1962), «Німецька естетика ХVІІІ століття» (1963), «Проблема інтуїції у філософії і математиці» (1963), «Історія античної філософії» (1965); «Платон» (1968), «Імануїл Кант» (1973).
Визнання
Лауреат Державної (Сталінської) премії (1943) за участь у підготовці 3-томної «Історії філософії».
Праці В. Асмуса перекладено німецькою, англійською, французькою, китайською, румунською й іншими мовами. За кордоном Асмус відомий, в основному, як кантознавець. Чимало філософів в Україні та за її межами вважають себе учнями філософа.
Твори
- Очерки истории диалектики в новой философии. Ленинград : Государственное издательство, 1929. 256 с.
- Логика. Москва : Государственное издательство политической литературы, 1947. 386 с.
- Декарт. Москва : Госполитиздат, 1956. 371 с.
- Проблема интуиции в философии и математике: (Очерк истории: XVII — начало XX в.). Москва : Соцэкгиз, 1963. 312 с.
- Вопросы теории и истории эстетики. Москва : Искусство, 1968. 654 с.
- Платон. Москва : Мысль, 1969. 245 с.
- Иммануил Кант. Москва : Наука, 1973. 534 с
- Собрание сочинений : в 7 т. Mосква : URSS, 2014.
Література
- Соколов В. В., Ойзерман Т. И., Гулыга А. В. и др. Асмус — педагог и мыслитель // Вопросы философии. 1995. № 1. С. 31–51.
- Абрамов М. А., Жучков В. А., Любинская Л. Н. Вспоминая B. Ф. Асмуса. Москва : Прогресс-Традиция, 2001. 294 с.
- Алексеев П. В. Философы России XIX–XX столетий. Биографии, идеи, труды. 4-е изд., перераб. и доп. Москва : Академический Проект, 2002. С. 68–70.
- Ткачук М. Л., Горський В. С., Нічик В. М. Асмус Валентин Фердинандович // Філософська думка в Україні. Київ : Пульсари, 2002. С. 15–16.
- Валентин Фердинандович Асмус / Сост. В. А. Жучков, И. И. Блауберг. Москва : Росспэн, 2010. 479 с.
- Валентин Фердинандович Асмус: особистість, вчений, мислитель (до 120-ї річниці від дня народження) / Редкол.: А. В. Найчук (голова), В. А. Дубінський, С. О. Волковинський та ін. Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2015. 38 с.
- Шестаков В. П. Философская оттепель и падение догматического марксизма в России. Санкт-Петербург : Нестор-История, 2017. 342 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Козловець М. А. Асмус, Валентин Фердинандович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Асмус, Валентин Фердинандович (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
