Бекон, Френсіс
.jpg)
Бе́кон, Фре́нсіс (англ. Bacon, Francis; лат. Franciscus Bacon; 22.01.1561, м. Лондон, Англія, Велика Британія — 09.04.1626, маєток Хайгейт, тепер приміський район Лондона, там само) — філософ, юрист, учений, державний діяч, лорд-канцлер Англії (1618–1621). Провідний мислитель у царині філософії природи та методології науки раннього Нового часу.
|
Бекон, Френсіс (Bacon, Francis) | |
|---|---|
| Народження | 22.01.1561 |
| Місце народження | Лондон |
| Смерть | 09.04.1626 |
| Місце смерті | Лондон |
| Alma mater | Триніті-коледж Кембриджського університету |
| Місце діяльності | Велика Британія |
| Напрями діяльності | політика, державне управління, юриспруденція, філософія |
Зміст
Життєпис
Походив з аристократичної родини. Батько, сер Ніколас Бекон, обіймав високу державну посаду лорда-хранителя Великої королівської печатки.
У дитинстві виявив виняткову обдарованість. 1573–1576 навчався у Триніті-коледжі Кембриджського університету.
1577–1578 перебував у почті англійського посла в м. Парижі (Франція).
Після смерті батька (1579) повернувся до Англії.
1579–1582 продовжив навчання в юридичній корпорації «Грейз-Інн» («Gray’s Inn»), поглиблено вивчав юриспруденцію та філософію, вів успішну юридичну практику в м. Лондоні.
1581 уперше увійшов до Палати громад Сполученого Королівства як депутат від Корнволла.
1584–1617 — член Палати лордів, радник королеви Єлизавети І.
Швидке політичне піднесення до вищих державних посад пов’язують зі сходженням на престол Якова І Стюарта (правив у 1603–1625).
1603 Бекон отримав лицарське достоїнство. З 1604 — штатний королівський адвокат, від 1607 — генеральний соліситор, із 1613 — генеральний аторней, 1617 — лорд-хранитель Великої королівської печатки, 1618 — лорд-канцлер Англії. Цього ж року отримав титул барона Веруламського і пера Англії, 1620 — віконта Сент-Олбанського.
1621 на вимогу парламенту Бекона звинувачено у корупції та інших зловживаннях, засуджено до стягнення 40 тис. фунтів стерлінгів та ув’язнення (термін — на розсуд короля), накладено заборону обіймати будь-які державні посади. Припускають, що висунуті звинувачення стали наслідком парламентських інтриг і способом вберегти репутацію одного з фаворитів короля. Через три дні Бекона звільнено з Тауера, за декілька років монарх дарував йому повне прощення.
Останні роки життя присвятив науковій та літературній діяльності.
Помер від пневмонії, проводячи досліди з заморожування м’яса.
Погляди і праці
Залишив праці з питань права, держави, релігії, політики, суспільствознавства, натурфілософії, етики, педагогіки тощо. Ідеї Бекона справили вплив на погляди Дж. Лока, Т. Гоббса, Р. Декарта, Б. Спінози, Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, К. Гельвеція, Д. Дідро, Дж. Мілля та інших.
За політичними поглядами був прихильником абсолютної монархії англійського взірця (з опорою короля на парламент та обмеженням політичної ролі станового дворянства), ідеалу військової й політичної могутності Англії. Запропонував систему економічних і законодавчих реформ, спрямованих на пожвавлення торгівлі, розвиток мануфактур та промисловості, зменшення мита і податків, приборкання розкоші й марнотратства. Наполягав на кодифікації англійського права. Основу міжнародного права вбачав у силі, водночас визнавав війну як граничний засіб розв’язання міжнародних проблем.
Пов’язував майбутнє людства з поступом людського пізнання, прогресом наук і винахідництва, плекав програму «великого реформування» всієї інтелектуальної діяльності. Вбачав у науці ресурс влади людини над природою як умову ефективної, досконалої організації суспільного життя. Справив значний вплив на відродження авторитету наук та розробку їхніх методологічних засад. Бекона вважають засновником традиції емпіризму та експерименталізму в англійській філософії, фундатором поняття й методологічної програми прикладних наук.
Філософія Бекона увібрала традиції попередньої натурфілософії, антропоцентризму Відродження, англійського номіналізму та досягнення тогочасного природознавства й методології емпіризму. Був рішучим опонентом середньовічної схоластики і богослов'я, сліпої віри в авторитети, розуміння філософії як форми споглядання й абстрактних розмірковувань, рівним чином як і ренесансної алхімії, магії та астрології. Догматичній дедукції схоластів Бекон протиставив методологію індукції (ґрунтується на доборі, аналізі та узагальненні емпіричних даних і призводить до осягнення внутрішніх причин природних явищ) як засобу наукового пізнання об’єктивно існуючого світу. За Беконом, набуття істинних знань про природу можливе лише через поєднання емпіричного досвіду, експерименту й раціонального мислення. Водночас, міркуючи про розмежування науки і релігії, залишався на компромісних позиціях двоїстої істини теорії.
Головна праця — «Велике відновлення наук» («Instauratio Magna Scientiarum»; 1600-ті; написав три із запланованих шести частин). Перша частина («De Augmentis Scientiarum») містить енциклопедичний огляд і класифікацію наук; трьом духовним здібностям людини — пам’яті, фантазії й розсуду ставив у відповідність царини знань — історію, поезію та філософію. Другу частину склав «Новий Органон, або Вказівки на правдиве тлумачення природи» («Novum Organum, sive Indicia vera de interpretatione naturae»; 1620), названий так на противагу праці «Органон» («Ὄργανον») Аристотеля. Бекон критикував схоластичну середньовічну логіку, де формальна правильність силогізмів ігнорувала їх відповідність реальності, та розвивав концепцію індукції як чільного метода пізнання, міркував про логіку наукового відкриття. Виклав типологію хиб («примар», «ідолів») людського розуму, що спотворюють його пізнавальні зусилля і викривляють об’єктивну картину світу (виділяє хиби «роду», «печери», «ринку», «театру»). Третя частина «Природна історія» («Historia Naturalis») охоплює цикл праць, присвячених окремим природознавчим розвідкам: «Історія вітрів» («Historia ventorum»; 1622), «Історія життя і смерті» («Historia vitae et mortis»; 1623) та інші.
Науково-технічному розвитку Бекон присвятив незавершену повість «Нова Атлантида» («New Atlantis», 1626; опубліковано 1627), де зображено утопічну державу, керівним органом якої є науково-технічний центр та орден учених. Передбачив чимало технічних досягнень сучасності (від літальних апаратів і підводних човнів до засобів створення штучного клімату).
Бекон порушив проблему свободи людини в її ставленні до природи в аспекті позбавлення людини залежності від стихійних сил природи та опанування ними. Водночас його концепція значно багатша за традиційно приписуваний йому утилітаризм. Свободу людини розумів не тільки як активне використання законів природи для власних цілей, але й шлях, що торується вдосконаленням інтелекту й моральності, ґрунтується на засадах альтруїзму, патріотизму та суспільного блага.
Автор збірника «Досліди, або Настанови громадянські й моральнісні» («Essays, or Counsels, civil and moral»; 1597; 1612; 1625), праць «Вступ до тлумачення природи» («Introduction to the interpretation of nature»; 1603), «Про мудрість древніх» («About the wisdom of the ancients»; 1609) та інших.
Визнання
Праці Бекона мали вагомий вплив на подальший розвиток науки й філософії, започаткували матеріалістичну тенденцію й лінію емпіризму у філософії Нового часу, а також розвідки у царині методології науки й філософії науки. Збірник есе «Досліди, або Настанови» набув надзвичайної популярності за життя автора, витримав багато видань, перекладений різними європейськими і світовими мовами.
До поглядів Бекона зверталися у своїх публікаціях та курсах з логіки, історії філософії професори Києво-Могилянської академії, від 19 ст. — Харківського (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) та Київського (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) університетів.
Заклик Бекона до експериментального вивчення природи став стимулом для розвитку природознавства 16 ст. Запропоновану ним класифікацію знань узяли за основу французькі енциклопедисти. Вироблену методологію індукції визнано точкою відліку для розробки індуктивної логіки.
Висловлені ідеї науки та організованої спільноти учених як соціального інституту стали передумовою і прообразом створення 1660 Лондонського королівського товариства (The Royal Society of London for the Improvement of Natural Knowledge).
Додатково
Автор низки афоризмів.
- Істина — донька часу, а не авторитету.
- Знання — це сила.
- Заздрість не знає свят.
- Атеїзм — це тонкий лід, по якому одна людина пройде, а цілий народ порине у безодню.
- Думки, подібно до людей, мають свою юність.
- Любов до Батьківщини починається з родини.
- Людина, владарюючи над іншими, втрачає власну свободу.
- Немає більшого облесника, ніж людина сама собі, і немає кращих ліків від цих лестощів, як щирість друга.
- Нема більшої мудрості, ніж своєчасність.
Праці
- The Works : in 14 vol. / Coll. and ed. by J. Spedding, R. Ellis, D. Heath. London : Longman, 1857–1874.
- The Oxford Francis Bacon : in 15 vol. Oxford : Oxford University Press, 1996–2000.
- The New Organon. Cambridge : Cambridge University Press, 2000. 252 p.
Література
- Anderson F. H. Francis Bacon. His Career and His Thought. Los Angeles : University of Southern California Press, 1962. 367 p.
- Farrington B. The Philosophy of Francis Bacon. Liverpool : Liverpool University Press, 1964. 140 p.
- Субботин А. Л. Фрэнсис Бэкон. Москва : Мысль, 1974. 175 с.
- Pérez-Ramos A. Francis Bacon’s Idea of Science and the Maker’s Knowledge Tradition. Oxford : Clarendon Press, 1988. 334 p.
- Martin J. Francis Bacon, the State, and the Reform of Natural Philosophy. Cambridge : Cambridge University Press, 1992. 236 p.
- Gaukroger S. Francis Bacon and the Transformation of Early-Modern Philosophy. Cambridge : Cambridge University Press, 2001. 250 p.
- Henry J. Knowledge is Power. Francis Bacon and the Method of Science. Cambridge : Icon Books, 2002. 186 p.
- Matthews S. Theology and Science in the Thought of Francis Bacon. Aldershot : Ashgate Publishing, 2008. 150 p.
- Funari A. Francis Bacon and the Seventeenth-Century Intellectual Discourse. New York : Palgrave-Macmillan, 2011. 174 p.
- Пилипишин П. Індивідуалістична концепція у філософії права Френсіса Бекона // Теорія держави і права. 2021. № 3. С. 212–215.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бекон, Френсіс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бекон, Френсіс (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
