Асєєв, Микола Миколайович
Асє́єв, Мико́ла Микола́йович (рос. Асеев, Николай Николаевич; справжнє прізвище — Штальбаум; 10.07.1889, м. Льгов, тепер Курської області, Російська Федерація — 16.07.1963, м. Москва, тепер Російська Федерація) — поет. Писав російською мовою.
|
Асєєв, Микола Миколайович | |
|---|---|
| Справжнє прізвище | Штальбаум |
| Народження | 10.07.1889 |
| Місце народження | Льгов, Курська область, Росія |
| Смерть | 16.07.1963 |
| Місце смерті | Москва, Росія |
| Alma mater | Московський державний університет імені М. В. Ломоносова |
| Напрями діяльності | літературна твочість, поезія |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Леніна (1939), Трудового Червоного Прапора (1959) |
Зміст
Життєпис
Походив із дворянської родини. Батько працював страховим агентом, мати померла, коли Миколі було 6 років.
До 1909 навчався в Курському реальному училищі, 1909‒1913 ― у Московському комерційному інституті та на історико-філологічному факультеті Імператорського Московського університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова) і філологічному факультеті Імператорського Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).
Від 1908 публікувався в журналах «Весна», «Заповіти» («Заветы»), «Проталинка», альманасі «Первоцвіт» («Первоцвет») та ін.; певний час працював секретарем в журналі «Російський архів» («Русский архив»).
1913 году разом із С. Бобровим та Б. Пастернаком створив у м. Москві групу футуристів (див. Футуризм) «Центрифуга», до якої згодом долучилися поети К. Большаков (1895–1938), Василіск Гнєдов (1880–1978), Божидар (1894–1914), Г. Петніков та ін. Свої твори друкували у видавництві «Лірень» («Лирень»). У маніфесті «Труба марсіян», який підписали В. Хлєбников, М. Синякова, Божидар, Г. Пєтніков і Асєєв, московські футуристи проголосили, що вони «вбрані в шати перемог», «вітрило» їхньої спілки «тримається вісі часу», а завдання їхні ― «хоробрі, величні й суворі».
1915 призваний в армію. Навчання пройшов у запасному полку в м. Маріуполі (тепер Україна), згодом був відряджений у м. Гайсин і на Австрійський фронт.
1918 разом із С. Третьяковим (1892–1937), Д. Бурлюком, М. Чужаком (1876–1937) перебував у м. Владивостоці (тепер Приморський край, РФ), усі були учасниками групи «Творчість». Згодом перебрався в м. Читу (тепер Забайкальський край, РФ).
1922 за сприяння А. Луначарського повернувся до м. Москви.
1923‒1928 долучився до творчої групи ЛЕФ (Лівий фронт мистецтв), яка реорганізувалася 1929‒1930 у РЕФ (Революційний фронт мистецтв); співпрацював із В. Маяковським.
Від 1931 постійно мешкав у м. Москві.
Під час Другої світової війни перебував в евакуації в м. Чистополі (тепер Республіка Татарстан).
У різний час опікувався творчою долею поетів Б. Пастернака, О. Кручоних, М. Цветаєвої, В. Соснори (1936–2019).
Похований на Новодівочому цвинтарі у м. Москві.
Творчість
Перша публікація датується 1909.
Ранні твори написані у стилі символізму [зб. «Нічна флейта» («Ночная флейта»), 1914] та футуризму [зб. «Зор» (1913) та «Леторей» (1915)]. 1918 у видавництві «Центрифуга» опублікував збірку віршів «Оксана», присвячену дружині О. Синяковій.
Пізніше у творчості переважала революційна романтика [поеми «Свердловська буря» («Свердловская буря», 1925); «Семен Проскаков» («Семён Проскаков», 1928)].
У ранній творчості М. Асєєва відчутний вплив символізму О. Блока, акмеїзму М. Гумільова, футуризму В. Хлєбнікова і В. Маяковського. Футуристичні експерименти щодо рими та словотворення характеризуються використанням давньоруських елементів.
Усього опублікував понад 70 збірок поезії.
Написав багато поем. «Поема про Будьонного» («Поэма о Буденном» 1923) присвячена червоному командиру часів Громадянської війни в Росії 1917–1922 С. Будьонному. «Марш Будьонного» («Конница Буденного») з цієї поеми став популярною піснею (музика О. Давиденка).
В епічній поемі «Ліричний відступ» («Лирическое отступление», 1924), надрукованій у другому числі журналу «ЛЕФ», критично зобразив Нову економічну політику (НЕП).
Поема про двадцять шість бакинських комісарів («Двадцать шесть», 1925) була зразком агітаційної поезії, присвячена завоюванню більшовиками Кавказу в 1918.
Окремі твори присвятив темі індустріалізації: вірш «Стальний соловей» («Стальной соловей», 1922), поеми «Електріада» («Электриада», 1924), «Пісня про нафту» («Песня о нефти», 1934), вірш «Курський край» («Курские края», 1930) та ін.
За поему «Маяковський починається» («Маяковский начинается», 1934‒1940) удостоєний Сталінської премії 1941 (доповнив поему строфами про В. Хлєбнікова в 1950; цих рядків немає у виданнях 1948‒1953).
Темі Другої світової війни присвячено збірки поезій «Перший взвод» («Первый взвод», 1941) і «Полум’я перемоги» («Пламя победы», 1946).
У післясталінський період творчості торкається широкого кола злободенних та філософських питань: лірична публіцистика 1950-х «Божевілля над Рейном» («Безумие над Рейном»), «За Кубу», «Захід» («Запад»), «Роззброєння» («Разоружение»); «Поема про Гоголя» («Поэма о Гоголе», 1955), збірки «Роздуми» («Раздумья», 1955), «Лад» (1961).
Наприкінці творчого шляху відійшов від революційних форм поезії.
Писав оповідання, нариси, мемуари, статті з питань теорії віршування. У праці «Навіщо і кому потрібна поезія» («Зачем и кому нужна поэзия», 1961) твердив, що міра вірша визначається диханням, а не метром і ритмом.
Українська складова
Автор віршів «Нова Україна» (1927), «Дніпро» (1928), «Дніпробуд» (1931), «Україні» (1954).
Переклав поезії Т. Шевченка («Гамалія», «Невольник», «Чернець», «Вітер з гаєм розмовляє» та ін.; 1939–1941 опубліковано у російських виданнях творів Т. Шевченка), П. Тичини («Пісня трактористки», «Як ми писали листа М. Коцюбинському», «Молодий я, молодий»; опубліковані 1975).
Асєєву належать статті про П. Тичину, статті «Досвід перекладу» (1938, про роботу над перекладами історичних поем Т. Шевченка); Шевченкову поему «Невольник» згадував у статті «Російський вірш» (1957), присвятив Кобзареві поезію «Вірші і серце» (1961).
Українською мовою окремі твори М. Асєєва переклали Гео Шкурупій, Ю. Яновський, Я. Савченко та ін.
Визнання
Нагороджений:
- орденом Леніна (1939);
- орденом Трудового Червоного Прапора (1959).
Ім’ям Асєєва названо вулиці в містах Москві, Курську і Льгові.
На будівлі Курського реального училища, де навчався поет (тепер середнє професійно-технічне училища № 1), встановлено меморіальну дошку.
1988 у м. Льгові, в будинку, де Асєєв народився, провів дитинство і юність, відкрито літературно-меморіальний музей.
У Курському літературному музеї діє експозиція, присвячена життю і творчості Асєєва.
09.07.2014 в м. Курську, з нагоди 125-річчя поета, біля входу до обласної бібліотеки ім. М. М. Асєєва встановлено пам’ятник (скульптор І. Мінін).
Твори
- Избранное. Москва : Советский писатель, 1948. 320 с.
- Стихотворения и поэмы : в 2 т. Москва : Гослитиздат, 1959.
- Собрание сочинений : в 5 т. Москва : Издательство художественной литературы, 1963–1964.
- Родословная поэзии. Москва : Советский писатель, 1990. 557 с.
- У к р. п е р е к л. — Мій Тичина // Творчий світ письменника: Літературно-критичні матеріали про творчість українських радянських письменників. Київ : Радянська школа, 1982. 271 с.
Література
- Карпов А. С. Николай Асеев. Москва : Просвещение, 1969. 160 с.
- Смола О. П. Лирика Асеева. Москва : Художественная литература, 1980. 158 с.
- Шайтанов И. В содружестве светил. Поэзия Николая Асеева. Москва : Советский Писатель, 1985. 400 с.
- Казак В. Лексикон русской литературы XX века / Пер. с нем. Москва : РИК «Культура», 1996. С. 25−26.
- Шайтанов И. Дело вкуса: книга о современной поэзии. Москва : Время, 2007. 656 с.
- Огнев В. Фигуры уходящей эпохи. Москва : Гелеос, 2008. 608 с.
- История русской литературы XX — начала XXI века : в 3 ч. / Сост. В. И. Коровин. Москва : Владос, 2014.
- Огрызко В. Импульс, иголка, звёздочка, чистое золото: Николай Асеев // Советский литературный генералитет: Судьбы и книги. Москва : Литературная Россия, 2018. 912 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Асєєв, Микола Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Асєєв, Микола Миколайович (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 16.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
