Ахмадуліна, Белла Ахатівна
Ахмаду́ліна, Бе́лла Аха́тівна (рос. Ахмадулина, Белла Ахатовна; повне ім’я — Ізабелла (рос. Изабелла); 10.04.1937, м. Москва, тепер РФ — 29.11.2010, м. Москва, РФ) ― письменниця, перекладачка, почесний член Американської академії мистецтв і літератури (з 1977), Російської академії мистецтв (з 2005). Писала російською мовою.
|
Ахмадуліна, Белла Ахатівна | |
|---|---|
| Народження | 10.04.1937 |
| Місце народження | Москва |
| Смерть | 29.11.2010 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Новодівичий цвинтар, Москва, Росія |
| Alma mater | Літературний інститут імені Горького |
| Місце діяльності | Москва |
| Напрями діяльності | літературна творчість, поезія, переклад |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | За заслуги перед Вітчизною (1997, 2007), Дружби народів (2000) |
| Премії | Державна премія Російської Федерації (2004), Пушкінська премія (1984), Премія імені Булата Окуджави (2009) |
| Лауреат Державної премії СРСР | 1989 |
Зміст
Життєпис
У роки Другої світової війни була евакуйована в м. Казань (до 1944). Під час навчання в школі відвідувала міську літературну студію. Не витримавши вступних іспитів на факультет журналістики Московського державного університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова), 1954 працювала журналісткою в газеті «Метробудівець» («Метростроевец»).
1955 вступила до Літературного інституту імені А. М. Горького. 1958 відмовилася підписати листа з осудом Б. Пастернака, була виключена з інституту (офіційно через те, що не склала іспит з марксизму-ленінізму), працювала позаштатним кореспондентом «Літературної газети» («Литературная газета») в м. Іркутську. Згодом поновлена, 1960 закінчила інститут.
З 1962 ― член Спілки письменників СРСР; з 1989 ― член російського ПЕН-клубу.
У 1970-х подорожувала Грузією, перекладала з грузинської.
1979 була однією із засновників позацензурного альманаху «МетрОполь».
Займала активну громадянську позицію, виступала на підтримку дисидентів. Похована на Новодівичому кладовищі.
Творчість
Перший вірш опубліковано 1955 у журналі «Жовтень» («Октябрь»). Поезія привернула увагу до авторки Є. Євтушенка, Р. Рождественського, А. Вознесенького. У першій збірці поезії «Струна» (1962) відчутний пошук власних тем.
Джерелом популяризації творчості стали поетичні вечори, проте після опублікування в м. Франкфурті збірки «Озноб» (1968) виступи Ахмадуліної було заборонено до 1990-х, усі нові збірки піддавалися критиці та цензурі. Авторка збірок: «Уроки музики» («Уроки музыки»; 1969); «Сни про Грузію» («Сны о Грузии»; 1977); «Таємниця» («Тайна»; 1983); «Сад» (1987) та ін. Стилю Ахмадуліної притаманні метафоричність, піднесеність і використання стилізації під поетичну мову 19 ст.
Від 1960-х знімалася в кіно: «Живе такий хлопець» («Живёт такой парень», 1964) та «Спорт, спорт, спорт» (1970).
Переклала окремі твори поетів Грузії (Н. Бараташвілі, Г. Табідзе, І. Абашидзе та ін.), Польщі, Угорщини, Болгарії, Італії, Франції.
Писала згадки про поетів-сучасників: В. Набокова, А. Ахматову, М. Цвєтаєву, В. Висоцького та ін. Перу Ахмадуліної належать 33 прижиттєві збірки.
Ахмадуліна та Україна
Творчі вечори Ахмадуліної відбулися в Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка (2000) та київському Будинку кіно під час поетичного фестивалю «Каштановий Дім» (2008).
Вірші Ахмадуліної українською мовою перекладав В. Гужва.
Визнання
Лауреат Державної премії СРСР (1989), Державної премії Російської Федерації (2004), Пушкінської премії (1984), Премії імені Булата Окуджави (2009).
Нагороджена орденами «За заслуги перед Вітчизною» (1997, 2007) та «Дружби народів» (2000).
Додатково
Любов до літератури було сформовано під упливом бабусі по лінії матері Надії Митрофанівни. Саме бабуся обрала для онуки іспанське ім’я Ізабелла.
Ахмадуліна стала героїнею белетризованих спогадів В. Аксьонова «Таємна пристрасть. Роман про шістдесятників» («Таинственная страсть. Роман о шестидесятниках», 2009; 13-серійна екранізація, 2016), де описана під іменем Неллі Аххо (у фільмі її роль зіграла Ч. Хаматова).
Твори
- Избранное. Стихотворения. Поэмы. Эссе. Переводы. Москва : Олимп ; Астрель, 2009. 640 с.
- Полное собрание сочинений в одном томе. Москва : Альфа-Книга, 2012. 856 с.
Література
- Алешка Т. Творчество Б. Ахмадулиной в контексте традиций русской поэзии. Минск : Республиканский институт высшей школы, 2001. 124 с.
- Есипов В. Василий Аксенов и его поколение в романе «Таинственная страсть» // Вопросы литературы. 2012. № 4. С. 476–491.
- Смаглій І. Феномен страху в поезіях С. Йовенко та Б. Ахмадуліної // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Літературознавство. 2013. № 3. С. 127–131.
- Бельская Л. Л. «Беседы» Беллы Ахмадулиной с поэтами-классиками // Русская речь. 2014. № 1. С. 32−36; № 2. С. 25–31.
- Козлов Е. Д. Лингвокультурный типаж «женщина-поэт» в творчестве Беллы Ахмадулиной // Русская филология: Вестник Харьковского национального педагогического университета имени Г. С. Сковороды. 2015. № 2 (55). С. 17–22.
- Мессерер Б. А. Промельк Беллы: романтическая хроника. Москва : АСТ, 2016. 848 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сулима М. М. Ахмадуліна, Белла Ахатівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ахмадуліна, Белла Ахатівна (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 27.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
