Аїд
Аї́д (від грец. Ἀΐδης, ᾍδης, Ἀϊδωνεύς — порожній, невидимий, жахливий), Гадес, Плутон — у грецькій міфології — бог-володар потойбічного «царства тіней», а також саме царство мертвих (Тартар, Ереб, у римлян — Орк).
Зміст
У міфології
За міфами, бог Аїд (ймовірно, первинно — Гадес) — син титана Кроноса титаніди Реї; брат богів Зевса, Посейдона, Гери, Гестії та Деметри.
За різними версіями, після народження Аїда батько ковтнув його, як і інших своїх дітей (за Гесіодом), або ж скинув у Тартар (за Гігіном). Після десятилітньої війни богів на чолі із Зевсом проти батька та підвладних йому титанів і перемоги над Кроносом, три брати — Зевс, Аїд і Посейдон — шляхом жеребкування поділили владу над світом. Зевс отримав у володіння небо, населену людьми землю і верховний чин над богами; Посейдон — море; Аїд — підземне царство і владу над тінями мертвих (за світоглядними уявленнями греків, як і багатьох інших народів, Всесвіт — трирівневий за вертикаллю, поєднує небесний, земний і підземний світи). Давню назву потойбіччя Ереб поступово замінює «оселя Аїда», врешті онім «Аїд» продукує назву світу мертвих, яким володіє однойменний бог. При цьому інший топос хтонічного світу — Тартар, хоча й потрапляє під юрисдикцію Аїда, проте зберігає первинну назву. Відтак, Аїд стає одним із дванадцяти олімпійців та входить до числа трьох головних богів олімпійської міфології.
Аїд — володар царства мертвих, однак він не уособлює зло і не є ворогом людства чи спокусником, як диявол у пізніших традиціях. Як бог смерті, він похмурий, суворий, непохитний і безкомпромісно справедливий. В архаїчному суспільстві табуювалося називання бога чи божества на ім’я, оскільки «назвати ім’я» означало «викликати» могутню силу, тож це ім’я замінювали на метафоричні назви, що врешті призвело до появи евфемізмів. Так, номінування грецького бога потойбіччя зреалізоване інакомовними іменами-епітетами: Агесилай («Керманич народу»), Адмет («Незборимий»), Хрисеній («Той, хто править золотими віжками») та ін., найуживанішим із яких стало Плутон (грец. Πλούτων — «багатий»), тобто володар незліченних підземних скарбів і людських душ.
Зі зміною імені відбулася зміна уявлень про самого бога: окрім володаря царства мертвих, Аїд набув значення божества багатства і плодючості, що дарує земля як врожай зі своїх надр. За Гомером, «щедрий» і «гостинний» (позаяк смерть є невідворотною для кожної людини) Аїд сам стереже своє царство. Богові мертвих належить чарівний шолом, що робить його невидимим (таким чином пояснюють лексичне значення імені); цей шолом у різних ситуаціях стає в нагоді богам Афіні, Гермесу і герою Персею, коли він здобуває голову Горгони. Аїд лише двічі покидає свої володіння: піднімається на Олімп до лікаря богів Пеана після того, як його поранив Геракл, а також вирушає на землю на своїй колісниці, запряженій чорними кіньми, за своєю майбутньою дружиною Персефоною. Епоху класичної олімпійської міфології характеризує наділення покоління героїв відносною зрілістю й самостійністю, що виявляється в мотивах зухвалої поведінки з богами старшого покоління: Геракл зважується на двобій з Аїдом і ранить його, викрадає з царства мертвих Цербера — триголового пса — сторожа потойбіччя; Сизиф обманює великого бога; Орфей зачаровує Аїда та Персефону грою на лірі. Пізня антична література наділила образ Аїда пародійно-гротескними рисами («Розмови в царстві мертвих» Лукіана; «Жаби» Аристофана тощо).
Аїд і Персефона
Пантеон богів має ієрархічну структуру, тож Аїд, хоча і є могутнім богом, визнає домінування Зевса та підкорюється його волі. Персефона — племінниця Аїда, донька Зевса та їхньої сестри — богині плодючості Деметри (мотиви кровноспоріднених шлюбів поширені в міфах різних народів світу як відображення архаїчних ендогамних шлюбів). Розуміючи, що Деметра не погодиться віддати Персефону до царства тіней, Аїд, за згодою Зевса, викрадає її. Горе Деметри призводить до згасання продуктивних сил природи, неврожаю й голоду, тому Зевс наказує повернути Персефону. Проте, Аїд змушує дівчину проковтнути кілька зерен граната (гранат — символ шлюбу), вирощеного в підземному світі (за поширеними міфологічними уявленнями, споживання їжі або напоїв з іншого світу означає перехід до нього).
Зрештою, Зевс, Деметра й Аїд доходять згоди, що три чверті року Персефона має бути з матір’ю, а чверть — із чоловіком (мотифема вмирання й воскресіння божества, що символізує щорічне згасання та оживання природи).
Аїд як світ мертвих
Поняття про Аїда у значенні земних надр, де перебувають тіні мертвих, яких приводить бог Гермес (медіатор між світами), із часом ускладнюється. За Гомером, його локусні характеристики передбачають: розташування на крайньому заході (захід і північ у міфологічних уявленнях мають символіку смерті) за рікою Океан, яка омиває землю (ріка — канал між світами); вхід до царства мертвих, який сторожує пес; асфоделевий луг, де блукають тіні померлих; підземне царство мороку Ереб, через яке в Аїд проходять душі померлих, і темна безодня під Аїдом Тартар; річки Ахеронт, Кокіт, Пірифлегетон і Стікс.
Із розвитком культури міфологему Аїда доповнюють нові елементи: стигійські болота; Ахеруське озеро, у яке впадає річка Кокіт; вогненний Пірифлегетон (Флегетоном), що оточує Аїд; річка забуття Лета; перевізник мертвих Харон; триголовий пес Цербер (Кербер). Розвиток релігій спричиняє постання уявлень про дискретність топосу смерті (рай і пекло), а відповідно — появу мотивів посмертного суду. Суд над мертвими вершить спершу Мінос (за Гомером), згодом — сини Зевса: Мінос, Еак і Радаманф. Ідея долі душі, співвідношення душі та тіла, спокутування земних провин і справедливої відплати продукує ідею полегшення участі праведників, а отже — окремого локусу, що в грецькій міфології втілено в місці для праведників в Аїді — Єлисейських полях або Елізіумі, про які згадує Гомер (на «острови блаженних» у тому ж значенні вказують Гесіод та Піндар). Докладний опис царства мертвих є в «Енеїді» Вергілія, де Аїд, за грецькою традицією, поділено на Елізіум і Тартар.
Релігійний культ
Культ Аїда не отримав значного поширення на грецьких теренах, поєднуючись із культом інших хтонічних богів. Місця вшанування бога розташовували поблизу глибоких печер, урвищ, які уявляли «входом до підземного царства». У жертву приносили чорну худобу. За Павсанієм, Аїда пошановували в м. Еліді, де храм бога, куди входили тільки жерці, відчинявся раз на рік (як і люди лише раз спускаються до підземного царства).
На зображеннях Аїда, які є досить рідкісними і здебільшого пізніми (позаяк табуювалися аналогічно до найменування), бог мертвих постає величним і гордим; він, подібно до Зевса, сидить на троні, у руці тримає двозубець чи жезл (символ влади), ріг достатку. Поряд із ним Персефона, біля ніг — Цербер.
Значення
Міфологічні сюжети про сходження смертних до підземного царства були поширеними в Середньовіччі («Божественна комедія» Данте). Слова Данте «Облиште сподівання всі, хто входить» («Lasciate ogni speranza, voi ch’entrate») стали знаменитими. Архаїчні уявлення про Аїд як царство мертвих частково адаптовані християнством.
Література
- Лосев А. Античная мифология в ее историческом развитии. Москва, 1957.
- Міфи давньої Греції. Київ, 1980.
- Кун. Н. А. Легенды и мифы Древней Греции. Харьков : Фолио, 2014. 443 с.
- Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press 2018. 792 р.
