Аристофан
Аристофа́н (Арістофан; грец. Ἀριστοφάνης; бл. 445 до н. е., м. Афіни, тепер Греція — бл. 385 до н. е., там само) ― комедіограф, «батько комедії», поет.
|
Аристофан (Ἀριστοφάνης) | |
|---|---|
| Народження | бл. 445 до н. е.«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.445. |
| Місце народження | Афіни |
| Смерть | бл. 385 до н. е. |
| Місце смерті | Афіни |
| Напрями діяльності | драматургія, поезія |
Зміст
Життєпис
Достовірних відомостей про життя Аристофана небагато. Був сином багатого землевласника.
В Афінах отримав ґрунтовну освіту. Розпочав писати з 17, а в 19 років поставив свою першу комедію. Юнаком брав активну участь у зборах аристократичних товариств (гетерій). Вважають, що Аристофан був членом Ради п’ятисот, вищого органа правління в Давніх Афінах.
Творчість
За свідченням античних вчених, Аристофан написав понад 45 комедій, із яких повністю збереглося 11. У ґроні трьох головних афінських комедіографів він, поряд із Кратіном та Евполідом, був найпопулярнішим. У його творчості давня аттична комедія сягнула розквіту, Аристофана вважають родоначальником світової комічної поезії. Перші твори ставив від імені актора Калістрата. У змаганнях комедіографів 427 до н. е. Аристофан із п’єсою «Бенкетники» («Δαιταλείς») посів 2-е місце. За рік комедію «Вавилоняни» («Βαβυλώνιοι») було відзначено 1-ю премією.
Твори Аристофана тісно пов’язані з тогочасною афінською дійсністю, вони є гострою сатирою на політичне, соціальне й культурне життя Афін періоду глибокої кризи демократії й початку занепаду поліса. Комедії сповнені прозорими натяками на тодішні порядки, події, мораль державних правителів. Автор в’їдливо критикує тіньові боки суспільного життя, засуджує всі пороки афінського демосу й демократії.
Аристофан був не тільки драматургом, але й поетом ― хор у його комедіях часто виконував ліричні пісні.
Усі п’єси, які Аристофан написав від 427 до 400 до н. е., належать до давньої аттичної комедії, яка була гострополітичною й соціальною сатирою. Драми, написані після 400 до н. е., вважають середньою аттичною комедією, що вже відходить від політики і звертається до загальнолюдських проблем, побуту й характерів. Більшість творів Аристофана написано в період Пелопоннеської війни, тому головне місце в них посідає тема війни й миру, привабливості мирного життя, та сатира на прихильників війни ― провідників афінської демократії.
Творчість Аристофана поділяють на три періоди.
Перший період (427–421 до н. е.) відкриває комедія «Співрозмовники» («Δαιταλείς», 427 до н. е.), яка була присвячена проблемам виховання. Вістря сатири автор націлив проти новомодних віянь софістів. Наступного року поставлена політична комедія «Вавилоняни» (426 до н. е.), яка започаткувала низку творів, спрямованих проти Клеона, афінського можновладця та його загарбницької мілітарної політики. У 425 до н. е. Аристофан поставив першу пацифістську, антивоєнну комедію «Ахарняни» («Αχαρνείς»). Її назва, як і більшості творів, походять від хору ― ахарнян, тобто громадян дему Ахарни, що найбільше постраждав у Пелопоннеській війні (Аристофан обрав їх хором комедії, бо вони були запеклими противниками миру і прагнули помститися спартанцям). Головний прийом побудови конфлікту – протиставлення благ миру жахіттям війни. Наприклад, Ламах готується до походу, а Дікеополь ― до бенкету: «Л. Гей, рабе, спис із дому принеси мені! Д. ― Гей, рабе, кишку із кухні притягни мені!... Л. ― А для щита підставку, рабе, винеси. Д. ― Мені ж печеню на підносі винеси. Л. ― Дай щит горгоноверхий, загартований. Д. ― Пиріг дай сироверхий, зарум’янений...».
У 424 до н. е. було поставлено знамениту «клеонівську» комедію «Вершники» («Ιππείς»). У ній Аристофан вивів Клеона під промовистим іменем «Шкіряник» (той був власником шкіряних майстерень, що виготовляли для війни щити та плащі). Народ, якого Шкіряник і його прибічники обдурюють, Аристофан назвав іменем «Демос», зобразивши безвільним, здитинілим і вередливим дідом.
В основі сюжету комедії «Хмари» («Νεφέλες», 423 до н. е.) ― суперечка (агон) між «Правим» і «Неправим» (Правда і Кривда з казок). Автор закликає афінян іти шляхом героїв, бути міцними й красивими, здобувати на благо собі й Вітчизні мудрість і знання в саду Академа. Аристофанові прикро, бо замість учених, академіків молодь навчають софісти. Їх (несправедливо) уособлює Сократ, який, начебто деморалізує афінську молодь. Драматург майстерно доводить, що софісти (у творі вони сидять у корзинах, підвішених між небом і землею) проповідують далекі від реальності й безформні, як самі хмари, істини.
Проблемі моралі судочинства присвячена комедія «Оси» («Σφήϰες», 422 до н. е.). Клеон, щоб відвернути увагу афінян від його шахрайств та розкрадання казни, збільшив платню за участь у судах, і народ спокусився на легкий заробіток, забуваючи про свої громадянські обов’язки. У п’єсі цей правитель не діє безпосередньо, але виведений під іменем Філоклеон, тобто «Друг Клеона». Він збожеволів від жадоби нажитися в судах, де проводив увесь свій час. Хор судів представлено у фантастичному вигляді ос (алюзія на суддів з гострими стилосами-жалами).
Головний герой комедії «Мир» («Ειρήνη», 421 до н. е.) селянин Трігей (виноградар), прославляючи мирне життя і його блага, вигодовує величезного жука-гнойовика й злітає на Олімп, щоб визволити ув’язнену богиню миру Ейрену; приводить її на землю і влаштовує розкішний бенкет.
Комедії, які Аристофан ставив між 421–414 до н. е., не збереглися. У нових соціальних умовах комедіограф ставить «Птахів» («Όρνιθες», 414 до н. е.) ― першу з комедій другого періоду творчості (414–405 до н. е.). Це соціальна утопія, візія фантастичної держави, що піднеслася до небес, ― Хмарокукуйська, в якій цар Пісфетер забезпечує усім щасливе життя. Боги ж дуже невдоволені існуванням цієї держави, бо Хмарокукуйськ загородив дорогу диму жертовників. Та компроміс між богами і людьми знайдено на мирних переговорах, і комедія завершується весільним бенкетом. У 411 до н. е. Аристофан знову порушив тему війни в «Лісістраті» («Λυσιστράτη»), вдавшись до дуже комічного, збагаченого еротизмом сюжету: жінки бунтують проти вояк-чоловіків, відмовляючи їм у любовних утіхах. Очолює їх афінянка Лісістрата, тобто «та, що розпускає війська, припиняє походи». Знеможені без уваги жінок, чоловіки укладають мир, припиняють війну. Дуже дотепно, поєднуючи гумор із сатирою, іронією, автор пропагує в комедії мир і засуджує війну, змушуючи афінян дати відповідь на питання: «Невже ми народжуємо дітей, щоб їх убивали на війні?». Акцентовано на братовбивчому характері війни між полісами одного народу, потребі згуртуватися, щоб успішно протистояти спільному ворогові Еллади ― Персії.
У 411–410 до н. е. була поставлена комедія «Жінки на святі Фесмофорій» («Θεσμοφοριάζουσαι»), де жінки уже не втручаються в політику, а розмірковують про літературу. Вони гостро висміюють Еврипіда, якого Арістофан дуже не любив і звинувачував у моральному розтлінні суспільства. Проти Еврипіда спрямована також комедія «Жаби» («Βάτραχοι», 405 до н. е.), де порушено серйозні естетичні, літературні проблеми. Діоніс зі своїм рабом мандрує в Аїд, щоб забрати звідти свого улюбленця Еврипіда. Подолавши багато комічних перешкод, мандрівники стають учасниками суперечки Есхіла та Еврипіда. Вона стала взірцем літературної критики, втіленої в драматичній формі: творчість Есхіла, що виховувала афінян в дусі героїки часів війни із персами, протиставлена Еврипідовій, яка, на думку автора, є загрозою суспільній моралі.
Комедії третього періоду (392–388 до н. е.) далекі від соціальної дійсності й політики. У «Народних зборах жінок» («Εϰϰλησιάζουσες», 392 до н. е.) Аристофан, утім, порушує серйозну проблему: як ставитися до модних тоді теорій і проектів соціальних перетворень і утопій? Жінки, перевдягнені в чоловічий одяг, займають усі місця в народних зборах і беруть владу в свої руки, щоб створити нове, справедливе суспільство. Народні збори постановили передати всю владу їм, бо чоловіки занапастили державу. Головна героїня пропонує запровадити реформи: відмінити приватну власність, зробити спільною власністю землю, майно, щоб не було багатих і бідних; усуспільнити також усіх чоловіків і жінок, щоб втіхи кохання діставалися всім.
Модель соціальної утопії змальовано й у комедії «Багатство» («Πλούτος», 388 до н. е.). Твір не схожий на попередні комедії Аристофана: тут немає жодних політичних закидів. Драматург торкається лише моральних і соціально-побутових проблем, захоплюється створенням комічних характерів. Автор тонко іронізує над утопіями, бо мрії про всезагальну рівність є ілюзією; висміює споживацьке ставлення до життя, пародіює богів, зображуючи їх шахраями, жебраками.
Аристофан ― майстер іронії, сміху, сатири. Простими прийомами він досягає комічних ефектів: фантастичний сюжет і звичайний побут, благородні ідеї та їхня нікчемна інтерпретація і втілення в життя, пародія, жарти, дотепи, глузливі й промовисті імена, двозначність слів, карикатурна гіперболізація, буфонада, порушення театральної ілюзії ― ось перелік аристофанових засобів комізму. Мова творів жива, виразна, барвиста, близька до розмовної мови міста, багата новотворами, непорозуміннями, каламбурами тощо. Згодом її вважатимуть взірцем чистої аттичної мови.
Визнання
Мистецтво давньогрецького драматурга визначило напрямки розвитку світової комедії, значно вплинуло на творчу практику майстрів слова, сатири і сміху.
Твори античного комедіографа викликали інтерес у митців різних епох. Найпопулярнішою серед них була комедія «Лісістрата». Серію малюнків до неї наприкінці 19 ст. виконав художник, графік, поет О. Бердслі. Напередодні Другої світової війни ілюстрації до «Лісістрати» створив П. Пікассо. Мотиви твору використали письменники Г. Фігейредо (драма «Загальний страйк», 1948), О. Коломієць (комедія «Фараони», 1961), Н. Хікмет (драм. сатира «Бунт жінок», 1962). За сюжетом «Лісістрати» зняли фільми «Комедія про Лісістрату» (1989), «Лісістрата» (2002). Упродовж багатьох століть ця комедія не сходить зі сцен світових театрів.
Сюжет комедії Аристофана «Хмари» використав у своєму творі «Турандот» (1954) драматург Б. Брехт.
У 1955 за рішенням Всесвітньої Ради Миру в усьому світі було відзначено 2400-ліття з дня народження Аристофана.
Українською мовою комедії Аристофана перекладали І. Франко, В. Сімович, Т. Франко, К. Лубенський, В. Свідзінський, Борис Тен, А. Содомора.
Додатково
У Давній Греції творчість Аристофана вважали щирою й чистою. Платон є автором епітафії, яка викарбувана на могильній плиті комедіографа: «Харити довго шукали для себе святилище і знайшли ― вічну душу Аристофана».
Цитати
«Блага всі самі собою радо йдуть йому до рук.
Ні, війни я вже ніколи в свою хату не пущу.
За моїм столом, розлігшись, не співати більше їй,
Сивій злюці, на підпитку пісню про Гармодія.
В дім щасливий і заможний увірвавшися, вона
Все і трощить, і плюндрує, все вверх дном переверта,
Громить, нищить, шаленіє. А коли порадиш їй:
Ляж, спочинь, вина старого мирний келих ти пригуб, ―
Ще лютіше бешкетує, палить огорожі нам,
Чавить грона виноградні, топче, клята, геть усе».
— Арістофан. Ахарняни // Арістофан. Комедії / Пер. зі старогрецьк. А. Содомори, Б. Тена, В.Свідзинського. Харків : Фоліо, 2002. С. 98.
«Дві мови, кажуть, є в кмітливих цих людей:
Правдива ― краща, й гірша ― неправдива є,
І можна, кажуть, мовою облудною
Перемогти, неправим бувши, правого.
Якби навчивсь ти мови неправдивої,
То з тих боргів, що через тебе вліз я в них,
Нікому ні обола не сплатив би я».
— Арістофан. Хмари // Арістофан. Комедії / Пер. зі старогрецьк. А. Содомори, Б. Тена, В.Свідзинського. Харків : Фоліо, 2002. С. 90.
Твори
- Комедії. Харків : Фоліо, 2002. 510 с.
Література
- Ярхо В. Н. Аристофан. Москва : Гослитиздат, 1954. 134 с.
- Головня В. В. Аристофан. Москва : Академия наук СССР, 1955.184 с.
- Halliwell S. Aristophanic Satire // Yearbook of English Studies : in 49 vol. London : Modern Humanities Research Association, 1984. Vol. 14. P. 6–20.
- Гусейнов Г. Ч. Аристофан. Москва : Искусство, 1988. 272 с.
- Bowie A. M. Aristophanes. Myth, Ritual and Comedy. Cambridge : Cambridge university press, 1993. 328 p.
- Боннар А. Смех Аристофана // Греческая цивилизация : в 3 т. / Пер. с. фр. Москва : Искусство, 1992. Т. 2. 332 с.
- Соболевский С. И. Аристофан и его время: древняя комедия, политика, история. Москва : Лабиринт, 2001. 416 с.
- Білецький О. Неповторний Арістофан // Арістофан. Комедії / Пер. зі старогрецьк. Харків : Фоліо, 2002. С. 3–18.
- Ковбасенко Ю. І. Антична література. Київ : Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. С. 147–154.
- Литовська О. В. Драматургія Арістофана та криза полісного світогляду // Питання літературознавства. 2013. № 87. С. 97–105.
- Ehrenberg V. The People of Aristophanes. London : Routledge, 2015. 422 p.
- Studies in Archaic and Classical Greek Song : in 5 vol. Leiden; Boston : Brill, 2020. Vol. 5: The Reception of Greek Lyric Poetry in the Ancient World: Transmission, Canonization and Paratext. 575 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Зварич В. З. Аристофан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аристофан (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.08.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
