Багратіоні
Багратіо́ні (груз. ბაგრატიონი) — династія, що правила в Грузії з раннього середньовіччя (бл. 8–9 ст.) до 19 ст.
Деякі гілки князівського роду Багратіоні існують дотепер. На думку вірменських і частини західних дослідників Багратіоні є грузинською гілкою вірменської династії Багратуні. Більшість грузинських дослідників підкреслюють автохтонність династії Багратіоні, не заперечуючи при цьому їхню спорідненість із Багратуні. Однозначного підтвердження жодної з цих версій у джерелах немає, оскільки в епоху, якою датують найдавніші надійні свідчення про родовід обох династій, роди вже були окремими.
Походження династії Багратіоні не визначено. Існує низка легендарних узаємосуперечливих версій, засвідчених усною традицією й писемними згадками в пізньосередньовічних і ранньомодерних грузинських і вірменських джерелах. Деякі з них виводять родовід Багратіоні з біблійних часів, пов’язуючи рід із єврейським царем Давидом (ця версія почала поширюватися ще в 10 ст.). Найдавніші відносно надійні відомості про родовід Багратіоні датовано 7–8 ст.
В історіографії й деяких середньовічних джерелах поширена думка про зв’язок Гуарама І (2 пол. 6 ст.; засновник династії Гуарамідів, який прийняв від Візантії титул куропалата, а згодом став іменувати себе царем) з пізнішими Багратіоні. Питання про ступені спорідненості його нащадків між собою залишається дискусійним. Упродовж 6–9 ст. представники династії правили в різних частинах Грузії, деякі з них вживали щодо себе титул «цар» (груз. мепе). Після того, як цар Баграт ІІІ (960–1014; тепер Грузія; роки правління: 1008–1014) успадкував владу над Картвелією (за батьківською лінією) й Абхазією (за материнською лінією), Багратіоні прийняли титул царів Картлі.
Династія Багратіоні правила Грузією безперервно до початку 19 ст. В окремі періоди Грузію було поділено між різними гілками династії. Найвищого розквіту країна під владою Багратіоні досягла в 11–12 ст. Давид IV Будівничий відновив владу над Кахеті, звільнив м. Тбілісі від сельджуків і переніс туди столицю. Цариця Тамара поширила зовнішньополітичний вплив Грузії на сусідні країни Південного Кавказу та частково на землі сучасних Туреччини й Ірану.
Політичний занепад Грузії розпочався внаслідок вторгнення монголів у 13 ст., зверхність яких над собою вимушено визнали Багратіоні. Унаслідок розпаду держави Хулагуїдів у 1330-х Грузія під владою Георгія V (1286–1346; тепер Грузія; роки правління: 1299–1302 і 1318–1346) відновила незалежність і територіальну цілісність.
Упродовж наступних століть Грузія розпалася на дрібні царства та князівства, у яких правили нащадки різних гілок Багратіоні. Усі вони поступово опинилися у васальній залежності від Османської імперії й Персії.
У другій половині 18 ст. Картлі і Кахеті об’єдналися під владою царя Іраклія ІІ (1720–1798; тепер Грузія; роки правління: 1744–1798). Намагаючись покращити зовнішньополітичне становище Грузії, 1798 він звернувся до російської імператриці Катерини ІІ з проханням про покровительство. 1783 цар визнав протекторат Російської імперії над Грузією в обмін на збройну допомогу проти Османської імперії. Після смерті Іраклія ІІ новий цар Грузії Георгій ХІІ (1746–1800; тепер Грузія; роки правління: 1798–1800) звернувся до російського імператора Павла І з проханням про прийом Грузії в російське підданство зі збереженням внутрішньої автономії. Після смерті Георгія ХІІ (грудень 1800) грузинський престол успадкував Давид XII (1767; тепер Грузія ― 1819; тепер Російська Федерація; роки правління: 1800–1801). У січні 1801 Павло І оголосив про анексію Грузії Росією, обґрунтувавши це попереднім клопотанням Георгія ХІІ. Російська адміністрація не дозволила Давиду ХІІ посісти престол, упродовж короткого періоду він фактично керував країною на правах регента. Через три місяці після смерті Георгія ХІІ російські емісари остаточно відсторонили Давида ХІІ від влади. Таким чином, усупереч бажанню Георгія ХІІ, Грузію було інкорпоровано до складу Російської імперії як звичайну провінцію під прямим управлінням із центру. 1810 Російська імперія анексувала Імеретинське царство, яким до того правила інша гілка династії Багратіоні.
1801–1832 син Іраклія ІІ, брат Георгія ХІІ Олександр (1770; тепер Грузія ― 1844; тепер Іран) здійснив кілька спроб реставрації незалежного Грузинського царства і влади Багратіоні за допомогою Аварського ханства й Персії.
Представники роду Багратіоні отримали права російського дворянства. За деякими з них було визнано князівські титули.
Частина ліній Багратіоні, які існували на початку 19 ст., згасли в 19–20 ст.
1942 в м. Берліні князь Іраклій Багратіон-Мухранський (1909; тепер Грузія ― 1977; Іспанія; представник гілки Багратіоні, яка правила в князівстві Мухрані до 1801 і станом на 20 ст. є найстаршою живою гілкою роду Багратіоні) заснував Союз грузинських традиціоналістів. Ця політична організація мала на меті відновлення незалежності Грузії як конституційної монархії під владою Багратіонів-Мухранських. Іраклій Багратіон-Мухранський став головою Грузинського царського дому 1957 після смерті батька Георгія (1884; тепер Російська Федерація ― 1957; Іспанія). 1977 статус голови Грузинського царського дому успадкував син Іраклія Георгій (1944; Італія ― 2008; Грузія), який 2004 отримав грузинське громадянство. Похований в усипальниці грузинських царів у соборі Светіцховелі (м. Мцхета). Станом на 2023 головою Грузинського царського дому є Давид Багратіон-Мухранський (1976; Іспанія), син Георгія, який 2004 прийняв громадянство Грузії разом із батьком.
2007 ідею реставрації монархії в Грузії публічно підтримав чинний Католікос-Патріарх усієї Грузії Ілля ІІ (1933; тепер Російська Федерація) під час літургії за участі представників Грузинського царського дому.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Багратіоні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Багратіоні (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.06.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
