Байков, Олександр Олександрович
Байко́в, Олекса́ндр Олекса́ндрович (рос. Байков, Александр Александрович; 06.08.1870, м. Фатеж, тепер Курська область, РФ — 06.04.1946, м. Москва, РФ) — хімік-металург, засновник класичної теорії металургійних процесів. Доктор хімічних наук (1903), професор (1903), у 1918–1923 — професор Таврійського університету (тепер Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського), 1921–1923 — ректор цього університету, член-кореспондент (з 1927), академік АН СРСР (з 1932), віце-президент АН СРСР (1942–1945), депутат Верховної Ради (ВР) СРСР 1–2-го скликань (1937; 1946), Герой Соціалістичної Праці (з 1945).
|
Байков, Олександр Олександрович | |
|---|---|
| Народження | 06.08.1870 |
| Місце народження | Фатеж |
| Смерть | 06.04.1946 |
| Місце смерті | Москва |
| Напрями діяльності | неорганічна хімія |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї присяжного повіреного (адвоката). Навчався у Курській гімназії. 1889–1893 навчався на математичному відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету (закінчив з відзнакою, диплом 1-го ступеня). Відтоді працював на кафедрі фізичної хімії цього університету. На запрошення Д. Коновалова 1897–1902 викладав у Петербурзькому інституті шляхів сполучення. 1899–1902 перебував у м. Парижі у лабораторії професора А. Л. ле Шательє (1850–1936; Франція), де поглиблював знання з хімії та металографії, у професора Г. Вирубова (1843–1913; Росія — Франція) — з кристалографії. Займався металургією та технічною хімією, щоб підготуватися до отримання професорського звання. Повернувся до політехнічного інституту, склав іспити на звання ад’юнкта з металургії та хімії. 1902 перейшов працювати у Санкт-Петербурзький політехнічний інститут (тепер Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого). 1903 захистив дисертацію «Дослідження сплавів міді та сурми та явищ загартування, що спостерігаються в них» («Исследование сплавов меди и сурьмы и явлений закалки, в них наблюдаемых»). Читав лекції із загальної металургії та металографії. Розробив низку курсів із різноманітних розділів металургії, металографії, хімії та технології вогнетривів. Одночасно читав лекції в Інституті інженерів з дорожнього руху (1906–1908), на Вищих жіночих (Бестужєвських) курсах (1909–1917). Член і секретар (1899–1905) рельсової комісії в Інженерній раді Міністерства шляхів сполучення. 1903–1910 — член Бюро російських цементних техніків та заводчиків, редактор журналу «Цемент». Ініціатор створення і вчений секретар 1910–1919 Російського металургійного товариства. 1917 мав чин статського радника. Переїхав 1918 до м. Сімферополя. У Таврійському університеті з 1918 — завідувач кафедри хімії (яку створив і очолював до 1923); 1921–1923 — ректор. При університеті заснував лабораторію, де вивчав карадазькі траси (пориста гірська порода, що використовується під час виготовлення портландцементу, як гідравлічна добавка до цементів для морських споруд); проводив фізико-хімічні дослідження вод соляних озер Криму і Чорного моря; читав лекції з хімічних дисциплін в університеті. 1923 повернувся в у Санкт-Петербурзький політехнічний інститут, очолив кафедру і поновив читання лекцій із загальної металургії та металургії міді, від 1925 — із металографії. 1923 обраний професором кафедри [[[хімія неорганічна|неорганічної хімії]] при Петроградському університеті. 1927 обрано членом-кореспондентом АН СРСР. 1925–1928 — ректор Ленінградського політехнічного інституту. Одночасно читав курси лекцій у Військово-технічній академії: «Основи металургії», «Технологію незалізних металів», «Технологію металів» (1926–1930) та Артилерійській академії — «Металознавство» (1930). Професор металографії в електрозварювальному інституті (1932–1934). 1932 обраний дійсним членом АН СРСР із відділення фізико-математичних та природничих наук. 1934–1941 — завідувач кафедри неорганічної хімії, декан хімічного факультету Ленінградського університету. Під його керівництвом створено рентгенографічну лабораторію. 1937 затверджений у вченому званні професора на кафедрі «Загальна металургія». У 1930-ті співпрацював з Інститутом споруд та будівельних матеріалів, Інститутом вогнетривів, Всесоюзним алюмінієвим та магнієвим інститутом. 1934 його обрали депутатом Ленінградської міськради депутатів трудящих, делегатом на 7-й та 8-й з’їзди Рад; 1937 — депутатом від м. Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) до ВР СРСР. Віце-президент АН СРСР (1943–1945). Працював в Інституті металургії АН СРСР (тепер Інститут металургії та матеріалознавства імені О. О. Байкова РАН у м. Москві), якому 1948 присвоєно його ім’я. Похований у м. Москві на Новодівичому цвинтарі.
Наукова діяльність
Наукові праці присвячені
- питанням фізико-хімії металургійних процесів і прикладної неорганічної хімії;
- теорії окислювання та відновлювання металів і дисоціації хімічних сполук при високій температурі;
- розробленню основ металургії кольорових металів;
- безпосередньому добуванню заліза з руд;
- комплексному використанню сировини;
- виробництву рейкового металу.
Під керівництвом Байкова досліджено вплив неметалевих включень на властивості сталі; розроблено технологію одержування високоякісної малолегованої хромом йодистої сталі. Досліджував процеси твердіння в’яжучих матеріалів і корозії, вогнетривів. Розробив теорію затвердіння цементів. Розробив низку нових курсів із різноманітних розділів металургії, металографії, хімії та технології вогнетривів. Досліджував зв’язуючі речовини (цементи), проводив роботи в галузі технологій та вивчення властивостей цементів, розчинів та бетону.
Нагороди та визнання
Ордени Святого Володимира 4-го ступеня та Святої Анни 2-го і 3-го ступенів.
Заслужений діяч науки і техніки (1934).
Державна премія СРСР (1943).
Герой Соціалістичної Праці (1945).
Орден Леніна (1940; 1945; 1945).
Орден Трудового Червоного Прапора (21.02.1944; 29.05.1944).
1970 до 100-річчя від народження в СРСР випущено поштову марку . На честь Байкова 1975 в м. Ленінграді названо вулицю.
Праці
- Исследование сплавов меди и сурьмы и явлений закалки, в них наблюдаемых: доклад на заседании металлографической комиссии при императорском русском техническом обществе 7 марта 1901 г. // Записки Императорского Русского технического общества. 1903. № 10. С. 645–704.
- О продуктах разрушения портландцемента в морской воде // Цемент. 1905. № 11–12. С. 349–354.
- Введение в металлографию железа, стали и чугуна // Известия Санкт-Петербургского политехнического института. 1911. Вып. 15. С. 527–558.
- Портландцемент и теория твердения гидравлических цементов // Технико-экономический вестник. 1923. Т. 3. № 6–7. С. 206–215.
- Программа курса общей металлургии и курса огнеупорных материалов. Программа курса металлографии. Программа занятий по горнозаводскому анализу. Программа курса металлургии меди // Программы металлургического факультета (Ленинградский политехнический институт имени М. И. Калинина). Ленинград : Ленинградский политехнический институт имени М. И. Калинина, 1929. С. 63–69; 69–72; 95–96; 159–160.
- Теория металлургических процессов. Ленинград : Металлургический институт, 1934. 7 с.
- Политехнический — Индустриальный институт за двадцать лет советской власти // Научно-информационный бюллетень Ленинградского индустриального института. 1937. № 10–11. С. 5–9. #Академия наук СССР за 25 лет // Вестник Академии наук. 1942. № 11–12. С. 105–130.
- Успехи советской металлургии. Москва; Ленинград : Академия наук СССР, 1946. 16 с.
- Собрание трудов : в 5 т. Москва; Ленинград : Академия наук СССР, 1948–1952.
- Избранные труды. Москва : Металлургиздат, 1961. 328 с.
Література
- Тумарев А. С. Александр Александрович Байков — выдающийся металлург и химик. Москва : Металлургиздат, 1954. 88 с.
- Макареня А. А., Поздышева В. А. Байков Александр Александрович. Ленинград : Ленинградский университет, 1971. 40 с.
- Карев В. М., Наринский М. М. Энциклопедическая хроника советской эпохи, 1917–1991 : в 3 т. Москва : Аспект Пресс, 2015. Т. 2. 624 с.
- Кафедра загальної та фізичної хімії // Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. URL: https://archive.ph/LdrjI
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Байков, Олександр Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байков, Олександр Олександрович (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.06.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
