Балканізація
Балканіза́ція — геополітичний термін на позначення процесу розпаду багатонаціональних держав певного регіону на частини; атомізація регіону.
Походить від процесу розпаду Османської імперії та Австро-Угорської імперії й утворення нових держав на Балканському півострові в 19 — на початку 20 ст.
Зміст
Характеристика
Балканізація здебільшого супроводжується етнічними суперечками, конфліктами з приводу територій і становища меншин національних, зовнішнім втручанням. На відміну від сепаратизму або сецесіонізму, балканізація означає масовий процес відокремлення складових від держави. У міжнародно-політичному дискурсі протилежністю балканізації називають процеси європеїзації.
Причини балканізації:
- різноманіття етнічних, культурних та релігійних груп населення одного регіону;
- наявність застарілих невирішених конфліктів між цими групами.
У сучасному вжитку «балканізація» часто означає негативні наслідки розпаду багатоетнічних держав.
Історична довідка
Передумови
Балкани представляють складну модель історичного розвитку, де тривалий час змішувалися різні національні ідеї, релігії та культури. Це зумовлювало конфліктний характер розвитку народів півострова, розбіжність політичних цілей, ідей, що зробило Балкани конфліктогенним регіоном. Унаслідок складної історії регіону в колективній свідомості закарбовано значний конфліктний потенціал. Балкани незмінно вважалися регіоном нестабільності, характеризувалися як «пороховий льох» або «уразливе підчерев’я» Європи. Складностей розвитку регіону додав фактор «гри» великих держав на протиріччях між балканськими народами, оприсутнений від середини 19 ст.
Особливий інтерес до Балкан у провідних європейських держав (які в той час були світовими наддержавами) сформувався у 19 ст. Під впливом національно-визвольних революцій там завершувався 500-літній період панування Османської імперії. На відміну від центральноєвропейського регіону, поділеного на сфери впливу в межах рівноваги сил встановленої Віденською системою міжнародних відносин, коаліції великих європейських країн у боротьбі за Балкани вбачали можливість покращити позиції шляхом безпосереднього захоплення територій, які мала залишити Османська імперія, або шляхом залучення новоутворених незалежних балканських держав до сфери власного зовнішньополітичного впливу. Упродовж 19 ст. та перших десятиліть 20 ст. Балканам приділяли особливу увагу європейські держави, де головними гравцями стали Австро-Угорщина та Росія.
Перебіг подій
Після Першої світової війни на півострові формувалася найбільша держава південних слов’ян — Королівство Сербів, Хорватів та Словенців (з 1929 — Королівство Югославія). Зі зміною геополітичної ситуації у період між двома світовими війнами за вплив на Балканах боролися Велика Британія, Франція, Італія та Німеччина. Перші дві країни намагалися зберегти положення, яке склалося після Першої світової війни, дві інші — змінити сфери впливу.
Після Другої світової війни відбулося помітне зменшення геостратегічного значення Балкан з огляду на кардинальну зміну глобальної військово-політичної ситуації.
СРСР та США стали головними суб’єктами балканської політики після 1947. Із прийняттям доктрини Трумена США взяли на себе відповідальність за колишню сферу впливу Великої Британії, зокрема й на Балканах. 1948–1949 відбулася зміна становища Югославії у системі міжнародних відносин. Балкани набули статусу «сірої зони» — території нечітко розмежованих інтересів блоків. Цей статус регіон зберігав до закінчення періоду «холодної війни». У період постбіполярної системи міжнародних відносин відновилися внутрішнім збройні конфлікти на Балканах.
Умиротворення на Балканах відбувалося за втручання багатьох держав, міжнародних організацій при активному використанні політичних, економічних, військових та поліцейських методів. Конфлікти кінця 20 ст. у Хорватії, Боснії та Герцеговині, Косово та Македонії стали окремими проявами потенційних вогнищ конфліктності на Балканах.
Поширення
Прояви балканізації були притаманні Піренейському півострову періоду Середньовіччя, Африці після розпаду колоніальних імперій в 1950–1960-х, державам Закавказзя.
Специфіка явища балканізації спричинила перенесення цього поняття на явища у сфері державної політики щодо світової інформаційної системи. З’явився термін «балканізація інтернету» — спроби окремих держав побудувати так званий суверенний інтернет, процес відокремлення держав від глобальної інформаційної мережі.
Література
- Rezun M. Europe and War in the Balkans: Toward a New Yugoslav Identity. London : Praeger, 1995. 241 p.
- Каменецький М. С. Колишня Югославія — конфліктогенний простір // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти в пост-комуністичному світі. Київ : Політична думка, 1997. С. 260–261.
- Crises in the Balkans. View from the Participants / Ed. by C. P. Danopoulos, K. G. Messas. London : Routledge, 1997. 388 p.
- Международные организации и кризис на Балканах. Документы : в 3 т. Москва : Индрик, 2000.
- Центральноевропейские страны на рубеже XX–XXI вв. Аспекты общественно-политического развития. Историко-политологический справочник / Отв. сост. Ю. С. Новопашин. Москва : Новый хронограф, 2003. 256 с.
- Юго-Восточная Европа в эпоху кардинальных перемен / Под ред. А. А. Язьковой. Москва : Весь Мир, 2007. 352 с.
- Каменецький М. С. Косовська проблема: Від Маркса до Буша. Історичний аспект через призму емоційної відстороненості // Зовнішні справи. 2008. № 5. С. 29−32; № 6. С. 35−38; № 7. С. 30–33; № 8. С. 27–30.
- Міжнародні відносини та світова політика / Кер. авт. кол. В. Ю. Крушинський; за ред. В. А. Манжоли. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2010. 863 с.
- Bobic N. Balkanization and Global Politics. Remaking Cities and Architecture. London : Routledge, 2020. 228 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Каменецький М. С. Балканізація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балканізація (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 07.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
