Балканська криза 1991–2002
Балка́нська кри́за 1991–2002 — сукупність подій, процесів, явищ, зумовлених розпадом Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ, 1991) та виникненням на її колишній державній території нових суверенних держав.
Зміст
Характеристика
Термін «Балканська криза» може також охоплювати події пізнішого часу: розпад Югославії у складі Сербії і Чорногорії та проголошення незалежності кожною з них (2006), а також Косовську кризу 1998–1999 і проголошення незалежності сербською автономією Косово і Метохії (2008). Балканська криза пов’язана з діахронними тенденціями історичного минулого регіону (зокрема Берлінським конгресом 1878, анексією Австро-Угорщиною 1908 Боснії та Герцеговини, Балканськими війнами 1912–1913, Першою світовою війною, Другою світовою війною та деякими іншими). Балканська криза є насамперед трансформаційним загостренням; один зі складників загального процесу зміни суспільного ладу та системи управління, перерозподілу сфер впливу між державно-політичними елітами СФРЮ та їхніми формальними й фактичними правонаступниками. Серед її головних подій — дезінтеграція державного простору й розпад федеративної югославської держави, утвореної за підсумками Першої світової війни. Після Другої світової війни її перетворено на федерацію за національним принципом.
Причини виникнення
- економічна криза;
- застарілі міжетнічні суперечності між південнослов’янськими народами;
- колапс «імперсько-авторитарної» системи державного управління СФРЮ після смерті Й. Б. Тіто (1980);
- зміни в системі міжнародних відносин унаслідок перемоги Заходу в холодній війні;
- структурно-інституційні та ідеологічні чинники;
- релігійна нетерпимість, фанатизм;
- інтереси нових еліт та лідерів кожного із суб’єктів югославської федерації.
Внутрішні суб’єкти Балканської кризи, налаштовані на сецесію, мали потужну підтримку з-за кордону. Прихильники збереження СФРЮ опинилися в ізоляції.
Безпосереднім приводом для переходу Балканської кризи до площини практичних дій стало проголошення державної незалежності Словенією та Хорватією (червень 1991).
Хід подій
Події в колишній СФРЮ викликані передусім причинами й обставинами внутрішнього характеру. Водночас вони є частиною глобальної кризи перехідного етапу світової історії. Ці події також уведені до контексту перерозподілу сфер впливу за підсумками холодної війни, глобалізації, розпаду біполярного світу та початку формування нового світового устрою.
«Нульовий» цикл Балканської кризи припадає на 1980-ті. Після смерті Й. Б. Тіто в СФРЮ поглибилася соціально-економічна криза, втратила залишки ефективності система державного управління, девальвувалася ідеологія «самоврядного соціалізму», загострилися відносини між деякими з республік (Словенія, Хорватія) та федеральним центром.
Основним змістом початкового етапу Балканської кризи є протистояння нових еліт, які сформувалися у суб’єктах югославської федерації після смерті Й. Б. Тіто, з одного боку, зі старими національними елітами, з іншого, — із федеральним центром. Сутність конфліктів полягала у прагненні до перерозподілу влади й ресурсів на користь нових акторів.
Після завершення громадянської війни у Боснії та Герцеговині (1992–1995) підписанням Дейтонської угоди (1995) Балканська криза перетворилася на конфлікт між правлячим режимом у м. Белграді на чолі зі С. Мілошевичем та міжнародною коаліцією на чолі зі США. Його розв’язання настало з усуненням С. Мілошевича від влади за підсумками дочасних виборів президента Югославії (2000), його арешту сербською владою й передачею до Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії в м. Гаазі (2003).
Активна фаза конфлікту розпочалася з моменту проголошення державної незалежності Словенією й Хорватією та їхнього наступного виходу зі складу СФРЮ (жовтень 1991). Після цього остаточно знято ключове питання попереднього етапу Балканської кризи: визначення можливих шляхів удосконалення державного устрою СФРЮ (зокрема через перехід від федерації до конфедерації).
Найтривалішою та трагічною (з огляду на кількість жертв і постраждалих серед учасників збройних формувань і мирного населення) виявилася фаза Балканської кризи, пов’язана з громадянською війною в Боснії та Герцеговині (1992–1995). Після її завершення криза увійшла в латентну стадію.
У серпні 1995 уряд Хорватії провів військову операцію «Буря» проти самопроголошеної Республіки Сербська Країна, наслідком якої стало повернення м. Загребом тимчасово втраченого контролю над територією історично закріпленого компактного проживання сербської меншини. До 230–250 тисяч «хорватських» сербів залишили країну. Їхнє повернення до місць колишнього постійного перебування стало однією з вимог Європейського Союзу до хорватської влади (проте реальних передумов для практичної реалізації цього плану немає).
Різке загострення ситуації на Балканах відбулося восени 1998 у зв’язку з сербсько-албанським протистоянням у Косово й Метохії під час Косовської кризи та військового втручання США і НАТО (березень–червень 1999).
У січні–листопаді 2001 в Македонії відбулися збройні зіткнення між урядовою армією й албанськими сепаратистськи налаштованими терористичними угрупованнями. Конфлікт урегульовано підписанням Охридської угоди 2001 після втручання зовні й підключення до переговорного процесу міжнародних посередників.
Наслідки
Балканська криза призвела до дезінтеграції СФРЮ, розпаду сформованих у попередній час державного ладу, державно-політичної та соціально-економічної систем. Серед її прямих наслідків — виникнення нових незалежних держав Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Македонії, Сербії, Чорногорії та невизнаного державного утворення Косово.
До інших наслідків належать:
- ускладнення ситуації в Балканському регіоні;
- зниження рівня соціально-економічного розвитку в усіх нових державах (окрім Словенії);
- помітне падіння рівня життя населення країн регіону;
- гуманітарна стагнація;
- екологічна катастрофа;
- відставання у розвитку від решти країн Європи та розвиненого світу;
- запізніле приєднання колишніх югославських республік (окрім Словенії та Хорватії) до участі у проекті європейської інтеграції шляхом підписання угод про асоціацію з Європейським Союзом та приєднання до нього.
Під час Балканської кризи у регіоні відбулася зміна політичної й геополітичної конфігурації. Попередня модель («2 + 2 + 2 + 1») включала двох членів НАТО, двох представників Варшавського договору, двох нейтральних країн та Кіпру. Натомість з’явилася нова модель «11 + 2» з остаточно неоформленою рухливою внутрішньою структурою. Вона характеризувалася підвищеним ступенем динаміки в позиціюванні окремих країн регіону за нових геополітичних умов.
Одним із найважливіших наслідків Балканської кризи стала поява держав і територій під юридично оформленим або фактично встановленим міжнародним управлінням. Ця модель міжнародного управління [за присутності інтернаціональних військових контингентів із мандатами Організації Об’єднаних Націй та панівною роллю НАТО (Боснія та Герцеговина, Косово, частково — Македонія)] стала принципово новим для сучасної історичної доби феноменом.
Загальний рівень проблемності й конфліктності у Балканському регіоні залишається критично високим.
Література
- Рудяков П. «Балканська криза» (1991–2001 рр.): характер, особливості, наслідки // Політична думка. 2001. № 1–2. С. 77–88.
- Jovic D. Jugoslavija — drzava koja je odumrla. Uspon, kriza i pad Kardeljeve Jugoslavije (1974–1990). Zagreb : Prometej, 2003. 522 p.
- Рудяков П. М. Конфліктні вузли цивілізаційної «карти» Європи у ХХ ст.: характер і витоки Балканської кризи // Діалог. Історія, політика, економіка. 2004. № 5: Сучасна цивілізація: гуманітарний аспект. С. 216–229.
- Руда В. В. Основні аспекти участі України в розв’язанні Балканської кризи к. ХХ ст. // Грані історії. 2011. Вип. 2011. С. 209–221. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/grist_2011_2011_22.
- Шимкевич К. О. Основні напрямки діяльності міжурядових та громадських організацій щодо подолання наслідків воєнних злочинів на теренах колишньої Югославії (1991–2008 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2015. Вип. 44 (2). С. 136–139. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npifznu_2015_44(2)__27
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Рудяков П. М. Балканська криза 1991–2002 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балканська криза 1991–2002 (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
