Балтарович, Володимир Симеонович
Балтаро́вич, Володи́мир Симео́нович (справжнє прізвище — Стон; 08.06.1904, м. Золочів, тепер Львівська область, Україна — 11.10.1968, м. Прага, Чехія, похований у м. Вейпрти, Чехія) — композитор, співак (тенор), музичний діяч.
|
Балтарович, Володимир Симеонович | |
|---|---|
| Народження | 08.06.1904 |
| Місце народження | Золочів |
| Смерть | 11.10.1968 |
| Місце смерті | Прага |
| Місце поховання | Вейпрти |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво, медицина |
Життєпис
Народився у сім’ї чеха С. Стона та українки А. Котянської. Батько працював поштовим робітником, 1908 виїхав на заробітки до США, де помер (1919). Хлопчика усиновив адвокат М. Балтарович.
Член 15-го куреня імені гетьмана П. Орлика в м. Золочеві. Для золочівських пластунів уклав «Пластовий гімн» та пісні на слова Р. Купчинського.
1922 закінчив Тернопільську українську гімназію. Після переїзду до м. Львова належав до 1-го куреня Уладу українських старших пластунів імені Ф. Черника.
1922 за порадою батьків вступив на медичний факультет Львівського університету (тепер Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Водночас навчався в Драматичній школі при Львівському таємному українському університеті.
1922–1925 — у Вищому музичному інституті у м. Львові (тепер Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка; клас фортепіано — у В. Барвінського, клас скрипки — у Й. Москвичева).
1925 переїхав до м. Праги, де продовжив медичні студії у Карловому університеті. Водночас став студентом музичного відділу Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова (1931 закінчив із відзнакою).
1928 відвідав Закарпаття, де записав чимало народних пісень, що стали основою його творів, зокрема фортепіанної сюїти «Різдво в Ясіні».
Балтарович був активним організатором музичного життя. Член Союзу українських професійних музик, соліст хору «Львівський Боян», оперний співак. Разом із Н. Нижанківським (1893–1940; тепер Україна — Польща) став співзасновником мистецької групи «Богема» та однойменного жіночого квартету (1936–1939). Співав у чоловічому квартеті «Ревелєрси» під проводом Є. Козака (1907–1988; Україна).
1937–1939 брав участь у музичних радіопередачах. Виступав у концертах як співак. Опублікував низку статей у журналі «Українська музика». Від 1933 співпрацював із чоловічим вокальним квартетом «Євген», для якого скомпонував джазові пародії «Де ти бродиш?», «Всіх вас очаруєм», танго «Ти не питай».
Успішною була співпраця з польським вокальним квартетом «Хур Еріяна» (1934–1939). Здійснив обробку понад 10 музичних творів. Наприкінці 1930-х працював у туберкульозному відділі Львівської лікарні.
Від 1939 — на військовій службі в польській армії. Був у німецькому полоні, з 1940 — на роботі в Німеччині. Працював цивільним лікарем у м. Хемніці (Німеччина).
З 1946 жив у м. Празі. На хвилі «Празької весни» разом із дружиною піаністкою і балериною Г. Голубовською отримав від влади дозвіл на виїзд до м. Нью-Йорка (США). Там Балтаровичу запропонували посаду керівника й диригента хору при Українському музичному інституті (тепер Український музичний інститут Америки). Однак трагічно загинув (потрапив під колеса трамвая).
Творчість
У репертуарі — твори західноукраїнських композиторів, власні твори, українські народні пісні тощо. Створив:
- оперети «Мефістіада» (1931), «Подружжя в двох помешканнях», «Жабуриння» (у співавторстві; обидві — 1932–1934);
- солоспіви і хори на вірші Т. Шевченка;
- пісні «Карі очі» (слова В. Куссого, 1920-ті), «Борімося, брати-галичани» (слова Р. Купчинського), «Я вдячний тобі» (слова Л. Лепкого), «Твої очі» (слова Олександра Олеся), «Пісня про Довбуша», «Зелені гори» та «Ноктюрн вулиці» (слова Лесі Українки);
- пісні на власні вірші;
- для духового оркестру — марші «Похід медиків» (1937), присвячений Товариству Червоного Хреста (1955);
- сонату для скрипки і фортепіано.
Деякі рукописи творів Балтаровича зберіг І. Соневицький (1926–2006; Україна — США). Празький архів врятував від знищення професор М. Мушинка.
Цитата
Я, на жаль мій превеликий, після довгих гарячих дискусій уступив [батькові] і не можу досі цього свого немужнього кроку віджалувати. Таке моє роздвоєння між медициною і музикою переслідувало мене все життя, і я ані в одному, ані в другому не довів до цього, що давало б мені повну сатисфакцію.
Балтарович В. Автобіографічний спомин // Вісті. 1969. № 1. С. 14–17.
Література
- Наш театр. Книга діячів українського театрального мистецтва. 1915–1975 : у 2 т. Нью‑Йорк; Париж; Сідней; Торонто : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1975. Т. 1. С. 19–21.
- Медведик П. Діячі української музичної культури: Матеріали до біобібліографічного словника // Записки Наукового товариства імені Шевченка: Праці музикознавчої комісії. 1993. Т. 226. С. 370–455.
- Мушинка М. Маловідомий український композитор Володимир Стон-Балтарович // Записки Наукового товариства імені Шевченка: Праці музикознавчої комісії. 1996. Т. 232. С. 373–387.
- Симоненко В. Українська енциклопедія джазу. Київ : Центрмузінформ, 2004. С. 15.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Балтарович, Володимир Симеонович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балтарович, Володимир Симеонович (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
