Бальнеотерапія
Бальнеотерапі́я (від лат. balneum — баня, купання і терапія) — метод лікування, профілактики і відновлення порушених функцій організму природними та штучно виготовленими мінеральними водами на курортах і позакурортних лікувально-профілактичних закладах.
Бальнеотерапія є частиною бальнеології.
Основа бальнеотерапії — зовнішнє застосування мінеральних вод (загальні та місцеві ванни, витяжіння хребта у мінеральній воді, купання і плавання в лікувальних басейнах тощо).
Мінеральні води застосовують також усередину (питне лікування, зрошення кишківника, крапельні клізми, промивання шлунку).
Зміст
- 1 Історична довідка
- 2 Лікувальна дія мінеральних вод
- 3 Загальні показання для проведення бальнеотерапії
- 4 Загальні протипоказання для проведення бальнеотерапії
- 5 Методи застосування мінеральних вод:
- 6 Мінеральні хлоридно-натрієві ванни
- 7 Йодобромні ванни
- 8 Мінерально-газові (вуглекислі) ванни
- 9 Сірководневі ванни
- 10 Радонові ванни
- 11 Кишкове промивання
- 12 Вживання мінеральної води всередину
- 13 Методи питного лікування
- 14 Бальнеотерапія в Україні
- 15 Література
- 16 Автор ВУЕ
- 17 Важливо!
Історична довідка
Ще давні греки й римляни мали деякі уявлення про мінеральні води, використовували морські та сірчані ванни, купання.
Перші наукові праці щодо фізіологічного впливу бальнеотерапії на організм з'явилися у 19 ст. у Франції, Німеччині, Росії.
Лікувальна дія мінеральних вод
Дія на шкіру мінеральної води з різною температурою і концентрацією хімічних речовин має вагомий вплив на терморегуляційні механізми, підвищуючи або знижуючи теплообмін та рівень окисно-відновних процесів в організмі. Бальнеотерапія — ефективний засіб підвищення захисних сил організму. Одні води впливають переважно на процеси обміну, інші — на функції вегетативної нервової системи, ендокринної системи, вищі регуляторні центри нервової системи.
Відповідь організму на бальнеотерапевтичну дію проявляється у трьох формах:
- фізіологічна бальнеореакція;
- патологічна реакція;
- бальнеореакція.
Найбільше застосування в курортній та позакурортній лікувальній практиці отримали сульфідні, вуглекислі, радонові, азотові, кремнієві, термальні, хлоридні, натрієві, йодобромові, миш’якові мінеральні води.
Загальні показання для проведення бальнеотерапії
Показання для зовнішнього застосування бальнеотерапії
1. Захворювання серцево-судинної системи:
- стан після перенесеного міокардиту;
- міокардіодистрофія;
- кардіосклероз міокардитичний або атеросклеротичний;
- вади мітрального й аортального клапанів;
- гіпертонічна хвороба;
- гіпотонічна хвороба.
Вуглекислі та сірководневі ванни помірної концентрації призначають за хронічної коронарної недостатності, особам із наслідками ішемічного інсульту (через 3–6 місяців), після порушень мозкового кровообігу (через 2–3 місяці), через 3–6 місяців після інфаркту.
2. Захворювання опорно-рухового апарату (крім туберкульозного).
3. Хвороби периферійної та ЦНС.
4. Хвороби органів травлення.
5. Хронічні запальні захворювання жіночої статевої системи.
6. Хвороби обміну речовин та ендокринних залоз.
7. Захворювання сечовивідних шляхів.
8. Захворювання шкіри.
9. Хронічні професійні отруєння важкими металами.
Загальні протипоказання для проведення бальнеотерапії
Протипоказання для зовнішнього застосування бальнеотерапії
Усі захворювання в гострому періоді; серцево-судинні захворювання з порушенням кровообігу ІІ–ІІІ ступенів; явища атеросклерозу, що протікають з ураженням судин серця та головного мозку; тромбози та емболії; стенокардія; гіпертонічна хвороба ІІ Б і ІІІ ступенів; інфаркт міокарда та інсульт не менше ніж через 3–6 місяців; гіпертонічна хвороба з тяжкими церебральними кризами (за наявності аневризми серця будь-яка бальнеотерапія протипоказана); злоякісні новоутворення; кровотеча; туберкульоз легень; інфекційні хвороби; глаукома; деякі захворювання шкіри; друга половина вагітності.
Методи застосування мінеральних вод:
1) питне лікування;
2) трансдуоденальне промивання кишківника;
3) тюбаж (беззондове зондування);
4) промивання і зрошення шлунку;
5) ректальні методи введення, кишкове промивання, мікроклізми із мінеральної води.
Мінеральні хлоридно-натрієві ванни
Із лікувальною метою використовують води з малою (до 5 г/л), середньою (5–15 г/л) та високою (15–35 г/л) мінералізацією. Мінералізація природних вод складає від 2 до 60 г/л і вище. За хімічним складом та вмістом солей поділяють на типи: хлоридно-натрієві, рідше кальцієво-натрієві води з мінералізацією 2–35 г/л та 35–350 г/л; хлоридно-натрієві, кальцієво-натрієві, рідше кальцієво-магнієві ультраміцні розсоли з мінералізацією 350–600 г/л. Процедури проводять у ванні або двох-, чотирикамерних ваннах по 10–20 хв із інтервалом 1–2 дні.
Йодобромні ванни
Добра переносність та висока терапевтична ефективність є основою для отримання штучних і йодобромних вод. Для приготування йодобромної ванни ємністю 200 л у прісну воду додають 2 кг морської або харчової солей, 20 г калію броміду і 10 г натрію йодиду. Для проведення процедури використовують мінеральну воду 35–37 оС склад йонів йоду, в якому не менше 10 мл/л, йонів брому — 25 мг/л. Тривалість проведених процедур, із перервою через 1 або 2, складає 10–15 хв, курс лікування — 10–15 ванн.
Мінерально-газові (вуглекислі) ванни
Для лікувальної дії використовують вуглекислу мінеральну воду (діоксиду вуглецю не менше 0,75 г/л). Концентрація діоксиду вуглецю в штучних ваннах не перевищує 1,2–1,4 г/л. Вуглекислі мінеральні води використовують у загальних процедурах (ванни), для кишкових промивань, зрошень, полоскань та інгаляцій.
Застосовують також «сухоповітряні» вуглекислі ванни, в яких на тіло хворого впливає насичена суміш атмосферного повітря та діоксиду вуглецю температурою 38–40 оС. Тривалість проведених через день процедур збільшують з 5–7 хв до 12–15 хв наприкінці курсу лікування (12–15 ванн).
Сірководневі ванни
За вмістом загального сірководню природні води ділять на слабкі (0,3–1,5 ммоль/л або 10–50 мг/л), середні (1,5–3 ммоль/л чи 50–100 мг/л), міцні (3–7,5 ммоль/л або 100–250 мг/л), дуже міцні (7,5–12 ммоль/л чи 250–400 мг/л). У клінічній практиці частіше використовують води середньої концентрації, вище 10 мг/л загального сірководню. Більшість природних сірководневих мінеральних вод (35–37 оС) мають середню та високу мінералізацію (10–40 г/л). Сульфідні ванни (100–150 мг/л) підвищують йодопоглинання щитоподібною залозою. Тривалість проведених процедур із перервою через 1–2 дні складає 8–12 хв, курс лікування — 12–14 ванн.
Радонові ванни
Основним діючим фактором радонової ванни є розчинений інертний газ — радон (Rn), розпад якого супроводжується альфа-випромінюванням. Для лікувальної дії використовують мінеральну воду, що містить радон, дочірні продукти його розпаду — полоній (Po), свинець (Pb), вісмут (Bi) та його ізотопи — торон (Tn) і актіон (An). Температура води радонових ванн 34–36 оС. Застосовують також «сухоповітряні» радонові ванни. Тривалістю проведених щоденних або через день ванн складає 12–15 хв, курс лікування 10–15 ванн.
Кишкове промивання
Кишкове промивання — періодичне зрошування стінок товстого кишківника рідиною. Використовують прісну воду з відваром трав, розчином лікарських речовин або мінеральну (сольовий розчин кухонної, англійської, карловарської солей, сірчанокислої магнезії або кислої мінеральної води з мінералізацією 2–8 г/дм3) із температурою 37–39 оС. Промивну рідину (до 10 л) вводять у товсту кишку під тиском 12–15 кПа з наростаючими порціями від 0,5 до 1,5 л. Промивання проводять 1–2 рази на тиждень, курс лікування — 6 процедур.
Вживання мінеральної води всередину
Вживання питних мінеральних вод набуло поширення за хвороб органів травлення, сечовидільної та ендокринної систем, патології обміну речовин.
Для питного лікування використовують переважно води малого і середнього ступенів мінералізації (2–5 і 5–15 г/л). Води з мінералізацією менше 2 г/л є лікувальними, якщо містять у підвищеній кількості будь-які специфічні компоненти.
Температура питних мінеральних вод коливається в широких межах:
- холодні води — 20 оС,
- теплі (субтермальні) — 20–35 оС,
- гарячі (термальні) — 35–42 оС,
- дуже гарячі (гіпертермальні) — вище 42 оС.
Для прийому всередину найчастіше використовують теплі і гарячі води. Важливе значення мають кислотність і лужність води. Розрізняють води:
- сильнокислі (рН < 5,5),
- слабкокислі (рН 5,5–6,8),
- нейтральні (рН 6,8–7,2),
- слабколужні (рН 7,2–8,5),
- сильнолужні (рН > 8,5).
Найчастіше використовують слабколужні води. Фізіологічна і лікувальна дія залежить від хімічного складу мінеральної води.
Методи питного лікування
Питне лікування проводять біля джерела або використовують бутильовану мінеральну воду. Рекомендують пити мінеральну воду повільно, невеликими ковтками безпосередньо у бюветах. Лікувальні ефекти при внутрішньому прийомі: мінеральні води мають протизапальну, нормалізуючи секреторну і рухову функції шлунку й кишківника, спазмолітину, знеболювальну дію, сприяють нормалізації жовчоутворювальної і жовчовидільної функцій, посилюють діурез. Дозування здійснюють температурою мінеральної води: теплу воду п’ють при захворюваннях печінки, жовчних шляхів, проносах, спастичних закрепах, гіперацидних гастритах; прохолодну мінеральну воду використовують за гіпоацидних станів: призначають гідрокарбонатну (лужну), гіпоацидних — солону (кислу), захворюваннях жовчовивідних шляхів — сульфатну, нирок — залежно від рН сечі (при кислій — лужну, при лужній — кислу, в об’ємі до 1000–1200 мл/добу).
Бальнеотерапія в Україні
В Україні здавна використовували воду деяких цілющих озер і джерел. Перший бальнеологічний трактат написаний ученим-медиком Е. Сикстом (1570–1635; Україна) на початку 17 ст. про якості мінеральних вод с. Шкла (тепер Яворівського району Львівської області), способи використання, показання та протипоказання до застосування.
Для розвитку вітчизняної бальнеотерапії у 19–20 ст. характерний нейрогенний напрям, створений працями С. Боткіна, І. Павлова та інших.
В Україні практично в кожній області розташовані кілька бальнеологічних курортів, які застосовують щодо широкого спектру захворювань.
Література
- Панасюк Е. Н., Федореев Я. Н., Модылевский В. М. Общая физиотерапия и курортология. Львов : Свит, 1990. 143 с.
- Серебрина Л. А. Немедикаментозное лечение в клиники внутренних болезней / Под ред. Л. А. Серебряной, Н. Н. Середюка, Л. Е. Михно. Киев : Здоровье, 1995. 528 с.
- Самосюк И. З., Мавродий В. М., Фисенко Л. И. Физиотерапия, физиопунктура и бальнеологические гастроэнтерологических и некоторых сопутствующих заболеваний (сердечно-сосудистых, сахарного диабета, ожирения и др.). Киев : АО «Укрздравница», 1998. 335 с.
- Федунь О. В. Бальнеологічні ресурси Передкарпаття. Львів : Львівський державний університет імені І. Франка, 1999. 167 с.
- Сокрут В. Н., Козаков В. Н., Поважная Е. С. и др. Медицинская реабилитация в терапии. Донецк : ОАО «УкрНТЭК», 2001. 1076 с.
- Advancements and innovations in health sciences / Ed. by M. Pokorski. Cham : Springer, 2019. 119 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Чекаліна Н. І. Бальнеотерапія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бальнеотерапія (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.09.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
