Барвінок, Володимир Іванович
Барві́нок, Володи́мир Іва́нович (22.06.1879, с. Охрамієвичі, тепер Корюківського району Чернігівської області, Україна — 1943, м. Київ, тепер Україна) — візантолог, історик церкви та книги, бібліограф.
|
Барвінок, Володимир Іванович | |
|---|---|
| Народження | 22.06.1879 |
| Місце народження | с. Охрамієвичі, тепер Корюківського району, Чернігівська область, Україна |
| Смерть | 1943 |
| Місце смерті | Київ, Україна |
| Alma mater | Київська духовна академія |
| Місце діяльності | Національна академія наук України |
| Напрями діяльності | історія, бібліографія |
Життєпис
Після здобуття домашньої освіти навчався в Чернігівській духовній семінарії, яку закінчив 1901 (атестат за першим розрядом). 1901–1905 навчався в Київській духовній академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я.
1905–1909 навчався в Санкт-Петербурзькому археологічному інституті, 1908–1911 — вільнослухач Санкт-Петербурзького університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет). Підготував дисертацію на здобуття ступеня магістра богослов’я, який присуджено 1911 Київською духовною академією за дослідження «Никифор Влеммід і його твори» (рос. «Никифор Влеммид и его сочинения»). Опублікував його як окрему монографію, яку 1912 відзначено почесним відгуком Священного Синоду й Ахматовською премією Імператорської академії наук.
1905–1917 працював у канцелярії обер-прокурора Священного Синоду (м. Санкт-Петербург), де пройшов шлях від помічника столоначальника до діловода ІІ відділу Помісного собору Російської православної церкви. 1909 отримав класний чин титулярного радника (чин 9 класу, який давав право на особисте дворянство), 1911 — колезького асесора (чин 8 класу). Одночасно викладав історію в Реальному училищі О. Гельда в м. Санкт-Петербурзі / Петрограді: від 1912 — поза штатом, 1915–1917 — як штатний викладач.
Після падіння монархії 1917 переїхав до м. Києва. 1917–1918 працював начальником Київського софійського духовного училища. 1918 у Міністерстві сповідань Української Держави: травень–липень — начальник відділу інославних справ, липень–листопад — віцедиректор Департаменту інославія та іновірія. У червні 1918 брав участь у роботі комісії з повернення культурних цінностей з Росії в Україну на мирних перемовинах між Українською Державою й РСФРР. Продовжив працювати в міністерстві після падіння П. Скоропадського наприкінці 1918 — на початку 1919 (період перебування Директорії УНР у м. Києві). З 1919 займався науковою роботою в установах Української / Всеукраїнської академії наук (УАН / ВУАН; тепер Національна академія наук України).
Залишився в м. Києві після евакуації Директорії й урядових установ. Співробітник відділу охорони пам’яток церковної старовини й секції мистецтв Українського наукового товариства (з 1918), старший науковий співробітник Історико-філологічного відділу УАН / ВУАН (1919–1928).
1924 — секретар комітету з відзначення 350-річчя друкарської справи в Україні при Археографічній комісії ВУАН. Співробітник цієї комісії і Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК) 1924–1933.
З 1924 також працював у Всенародній бібліотеці України (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, НБУВ) й Українському науковому інституті книгознавства як позаштатний працівник.
1926–1930 — член Візантологічної комісії ВУАН.
Секретар Софійської комісії ВУАК (1928–1930).
Дослідницька діяльність
1909 почав друкувати наукові й науково-популярні праці з історії церкви в журналах «Церковні відомості» («Церковныя вѣдомости»), «Місіонерський огляд» («Миссіонерское обозрѣніе»; обидва — м. Санкт-Петербург) й окремими відбитками.
Після початку Першої світової війни опублікував пропагандистську розвідку популярного характеру «Давня боротьба росіян із німцями» (рос. «Давняя борьба русских с немцами»; 1915), низку статей такого ж змісту в журналі «Парафіяльне читання» («Приходское чтеніе»; м. Петроград).
Брав участь у створенні й формуванні фондів Національної бібліотеки Української Держави (тепер НБУВ). У середині 1930-х власну бібліотеку й колекцію стародруків передав Бібліотеці Київського державного університету (тепер Бібліотека імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка).
Дослідження Барвінка 1920-х — 1930-х присвячено історії українського книгодрукування, візантиністиці та історії українського мистецтва 16–17 ст., оглядам діяльності сучасних йому наукових, музейних і бібліотечних установ. Значна частина праць не опублікована, зберігається в Інституті рукопису НБУВ (фонд X: «Всеукраїнська академія наук (1918–1933)»).
Додатково
Син Барвінка — інженер-мостобудівник Б. Барвінок (1906–1982; тепер Україна), 1937–1952 перебував в ув’язненні, реабілітований 1961.
Праці
- Никифор Влеммид и его сочинения. Киев : Типография АО «Петр Барский в Киеве», 1911. 366 c.
- Загальний огляд стародруків київських бібліотек. Київ : Український науковий інститут книгознавства, 1924. 20 с.
- Роля балканських слов’ян в історії Візантії за IV-го хрестового походу // Юбілейний збірник на пошану академика Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ятдесятих роковин наукової діяльности. Київ : Друкарня Українська Академія наук, 1927. С. 1175–1187.
Література
- Рева Л. Роль В. І. Барвінка в бібліографії церковно-слов’янських стародруків // Четверті бібліографічні студії, присвячені 120-річчю Михайла Ясинського. Харків : Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, 2009. С. 100–103.
- Рева Л. Г. Володимир Барвінок — автор зводу бібліографії українських рукописних книг і стародруків // Ніжинська старовина. 2012. Вип. 14 (17). С. 160–176.
- Ковальчук Г. Український науковий інститут книгознавства (1922–2036). Київ : Академперіодика, 2015. 688 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гірік С. І. Барвінок, Володимир Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барвінок, Володимир Іванович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 11.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
