Барклі, Джордж
Ба́рклі, Джо́рдж (Берклі; англ. Berkeley, George; 12.03.1685, замок Дайсарт біля м. Томастаун, графство Кілкенні, провінція Ленстер, Ірландія — 12.01.1753, м. Оксфорд, Велика Британія) — теолог, філософ.
|
Барклі, Джордж (Berkeley, George) | |
|---|---|
| Народження | 12.03.1685 |
| Місце народження | Томастаун |
| Смерть | 12.01.1753 |
| Місце смерті | Оксфорд |
| Напрями діяльності | теологія, філософія |
Зміст
Життєпис
Народився в англо-ірландській сім’ї. Навчався у коледжі Кілкенні та Коледжі Святої Трійці у м. Дубліні.
1704 отримав ступінь бакалавра, 1707 — звання наукового співробітника, викладав у Коледжі Святої Трійці, став членом його ради. 1710 отримав сан священника ірландської протестантської церкви (див. Церква Англії). Згодом переїхав до м. Лондона. Товаришував із Дж. Свіфтом, подорожував Європою. 1720 повернувся до Англії. 1724 став деканом Лондондеррі.
Після отримання спадку запропонував відкрити місіонерський (див. Місіонерство) навчальний заклад для навернення до християнства мешканців Північної Америки. 1728 одружився із А. Форстер (1707–1786; тепер Велика Британія) і відбув до м. Ньюпорта на острові Род-Айленд, де планував заснувати коледж. Придбав землю і побудував будинок, проповідував у церкві Святої Трійці у м. Ньюпорті. Унаслідок затримки фінансування його проєкту 1731 повернувся на батьківщину. 1734 призначений єпископом у селищі Клойні (Ірландія).
1752 переїхав до м. Оксфорда, де 1753 помер.
Наукова діяльність
Як філософ дебютував працею «Досвід нової теорії зору» (англ. «An Essay Towards a New Thery of Vision»; 1907) про осмислення зорового сприйняття та різниці між зором і дотиком. Стверджував, що відстань сама по собі не сприймається зором, тому судження про те, що предмети знаходяться на відстані, є результатами досвіду, а самі вони не існують незалежно від людського сприйняття.
У працях «Трактат про принципи людського пізнання» (англ. «A Treatise concerning the Principles of Human Knowledge»; 1710) і «Три розмови між Гіласом і Філонусом» (англ. «Tree Dialogues between Hylas and Philonous»; 1713) запропонував вчення про пізнання, базоване на тому, що речі існують, бо можуть сприйматися. Виступив проти ідеї Дж. Лока про поділ чуттєвих якостей на первинні і вторинні, наполягаючи на тому, що всі вони є вторинними. Вважав беззмістовним твердження, що ідеї первинних якостей є копіями властивостей, які притаманні речам, бо фізичні об’єкти є комбінаціями чуттєвих даних або ідей. Оскільки існування ідеї сутнісно пов’язане із тим, що вона сприймається (esse est percipi), вона не може існувати поза нашим розумом. Його імматеріалізм базувався на тезі про абстрактну ідею абсолютної матеріальної субстанції як внутрішньо суперечливу і неможливу. Відкидав розгляд матерії як абсолютної субстанції, носія об’єктивних якостей речей і джерело людських відчуттів. Визнавав існування Духа як Творця природи, створених ним скінчених духів або душ та чуттєвих даних або ідей. Для фізичних об’єктів існувати означає бути тими, що сприймаються (esse est percipi), для духів і душ — сприймати чуттєві дані та їхні комплекси (esse est percipere). Матеріальні речі, які припиняє сприймати одна людина, продовжують існувати у сприйнятті інших людей, а тоді, коли їх не сприймають, вони існують у божественному розумі.
Його етику представлено у записних книжках 1707–1708, працях «Пасивний послух» (англ. «On Passive Obedience»; 1712), «Алкіфрон, або Філософ хвилини» (англ. «Alciphron: The Minute Philosopher»; 1732), «Запитувач» (англ. «The Querist»; 1735; 1736; 1737) та есе, написаних для газети «Гардіан» (англ. «The Guardian»). У ранній філософії моралі осмислював проблеми задоволення, свободи і відповідальності. У праці «Пасивний послух» доводив, що спротив будь-якій владі є прямим порушенням природного закону, встановленого Богом. У книзі «Алкіфрон» полемізував із Б. де Мандевілем і Е. Е. К. Шефтсбері.
У трактаті «Про рух: тобто про принцип і природу руху, а також про причину зв’язку рухів» (лат. «De Motu: Sive, de Motus Principio and Natuta, et de Causa Communicationis Motuum»; 1721) виступив проти вчення І. Ньютона про абсолютний простір, час і рух.
Визнання
Ідеї праці «Аналітика» (англ. «The Analyst»; 1734) вплинули на розвиток математики.
Філософ Дж. С. Мілль стверджував, що філософські відкриття Берклі стали початком аналітичного методу пізнання людської свідомості та визначили напрям метафізичної думки. Філософ К. Р. Поппер назвав його попередником А. Айнштайна і Е. Маха.
1975 у США засновано Міжнародне товариство Барклі (англ. The International Berkeley Society), яке з 1977 видає журнал «Berkley Newsletter» (з 2007 — «Berkeley Studies») та проводить наукові конференції і щороку присуджує премію одному зі своїх членів за найкраще есе про філософію Барклі.
Додатково
У Північній Америці Барклі познайомився з філософом, педагогом і першим президентом Королівського коледжу у м. Нью-Йорку С. Джонсоном (1696–1772; Велика Британія), який став його учнем. 1731 він зробив значну пожертву на користь Єльського університету, що дозволило покращити фінансовий стан і поповнити бібліотечний фонд. 1752 С. Джонсон видав перший у Північній Америці підручник з філософії, присвячений своєму вчителеві.
Праця «Алкіфрон, або Філософ хвилини» перебувала в Індексі заборонених книг (лат. Index Librorum Prohibitorum) Римо-Католицької Церкви до скасування списку 1966.
Цитати
«У пошуках істини найважливіше остерігатися того, щоб погано зрозумілі слова не перешкоджали нам: майже всі філософи попереджають про це, але лише деякі дослухаються до попередження.»
Джордж Барклі. Про рух. (Переклад з англ. Юлії Доброносової. Перекладено за виданням: Berkeley G. De Motu and The Analyst / Ed., trans. by D. M. Jesseph. Dordrecht : Springer-Science + Business Media, 1992. P. 73).
Праці
- The Works of George Berkeley, Bishop of Clone : in 9 vol. / Ed. by A. A. Luce, T. E. Jessop. London : Thomas Nelson and Sons Ltd., 1948–1957.
- Philosophical Writings / Ed. by D. M. Clark. Cambridge : Cambridge University Press, 2009. 386 p
- The Correspondence of George Berkeley / Ed. by M. A. Hight. Cambridge : Cambridge University Press, 2016. 714 p.
- Р о с. п е р е к л. — Сочинения. Москва : Мысль, 1978. 556 с.
- Алкифрон, или мелкий философ: Работы разных лет. Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. 427 с.
- О духовном притяжении // Историко-философский альманах. 2012. Вып. 4. С. 123‒124. .
- Трактат о принципах человеческого знания и другие сочинения. Москва : Академический проект, 2016. 554 с.
Література
- Leary D. E. Berkeley’s Social Theory: Context and Development // Journal of the History of Ideas. 1977. № 4. Vol. 38. P. 635‒649.
- Mill J. S. Berkeley’s Life and Writing // Collected Works of John Stuart Mill : in 33 vol. Toronto : University of Toronto Press ; Routledge & Kegan Paul, 1978. Vol. 11. P. 449–472.
- Панич О. О. Розвідки з історії скептицизму в британо-американській епістемології. Донецьк : Донецький національний університет, 2007. 524 с.
- Панич О. О. Джон Стюарт Міл і Джордж Барклі: недосліджена лінія розвитку британського емпіризму // Sententiae. 2010. № 1. С. 75–85.
- Breuninger S. C. Recovering Bishop Berkeley: Virtue and Society in the Anglo-Irish Context. New York : Palgrave Macmillan, 2010. 243 p.
- Berkeley’s Lasting Legacy / Ed. by T. Airaksinen, B. Belfrage. Newcastle upon Tyne : Cambridge Scholars Publishing, 2011. 335 p.
- Беседин А. П. Джордж Беркли как философ Просвещения // Философские науки. 2014. № 5. С. 24–34.
- Грицишина М. В. Сенсуалізм Дж. Берклі в контексті сучасної філософії й науки // Актуальні проблеми філософії та соціології. 2016. Вип. 13. С. 24–27.
- Grzeliсski A., Јagosz M. The Animal-Machine Concept in Descartes and Berkeley. The Attempt at Comparison // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія. 2019. № 1 (29). С. 5–10.
- Кебуладзе В., Гусєв В., Панич О. та ін. Understanding Барклі // Філософська думка. 2019. № 2. С. 113–121.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Барклі, Джордж // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барклі, Джордж (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
