Бароко (література)
Баро́ко (італ. bаrоссо, букв. — дивний, вибагливий, химерний) — напрям у європейському мистецтві та літературі 16–18 ст., якому властиві підкреслена врочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.
Зміст
Загальна характеристика
Прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Художня система бароко надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Для літератури бароко характерні поєднання релігійних і світських мотивів, образів, тяжіння до контрастів, складна метафоричність, алегоризм і емблематичність, прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.
У різних культурах, літературах бароко склалося неодночасно. Серед країн православно-слов’янської культурної спільності бароко почало формуватися й набуло значного розвитку в Україні та Білорусі, що безпосередньо стикалися з польською та західноєвропейською бароковими культурами. Крім цього, бароко мало і власні, національні, джерела: києворуські та фольклорні, що проявлялися на окремих рівнях напряму — «високому», «середньому» та низовому.
В історії української літератури
Бароко в історії української літератури трактували по-різному (часто неадекватно). Уперше бароко як естетичну систему схарактеризував Д. Чижевський у монографії «Український літературний барок» (Прага, 1942–1944). Але тільки 1968 на VI З’їзді славістів у м. Празі (Чехія) вчені порушили питання слов’янського бароко, зокрема українського.
Його розквіт в українській літературі припадає на кінець 16 ст. — 17 ст. і простежується в різних жанрах, наприклад у поезії Лазаря Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та ін. Взірцем барокових віршів є збірка «курйозної» поезії «Млеко от овци, пастирю належное» І. Величковського. Виразні барокові риси мала шкільна драматургія (див. Драма шкільна). Серед прозових творів бароко найбільше проявляється в прозі ораторській: збірники проповідей «Меч духовний», «Труби словес проповідних» Лазаря Барановича; «Ключ розуміння» Йоанникія Ґалятовського; «Огородок Марії Богородиці», «Вінець Христов» Антонія (Радивиловського) та козацьких літописах Самовидця,Г. Граб’янки,С. Величка.
Література
- Семенюк Л. Стильові течії українського літературного бароко: до постановки наукової проблеми // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Літературознавство. 2016. № 8. С. 150–155.
- Рарицький О. Історія української літератури XI–XVIII ст. (Середньовіччя. Ренесанс. Бароко). Кам’янець-Подільський : Рута, 2020. 171 с.
- Астаф'єв О., Радишевський Р. Польська та українська літератури доби Ренесансу і бароко. Київ : Талком, 2021. 639 с.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ковалів Ю. І., Гром'як Р. Т., Теремко В. І. Бароко (література) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бароко (література) (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
