Басейн (геоморфологія)
Басе́йн — самостійне заглиблення у земній корі.
Характеристика
Часто не має стоку; може бути розташованим нижче чи вище рівня моря, на поверхні суші або на дні моря. Діаметри основних океанічних басейнів — від 2000 до 4000 км (із них 6 — у Тихому океані); найбільших континентальних басейнів — від 300 до 1000 км. Майже в усіх місцях басейну відбувається седиментація, спричинена водою, вітром, льодом, зсувами або хімічними процесами.
Ландшафти зі значними відкладами відносять до осадових басейнів. Хоча вони зазвичай мають стік, осад відкладається в тому самому місці впродовж тривалого періоду. Внаслідок цього нижчі шари конденсуються з утворенням гірської породи, а поверхня повільно стає рівнинною (Паннонська низовина, Рейнський грабен). Часто такі басейни є ослабленими ділянками земної кори, де геологічні розломи або великомасштабна тектоніка призводять до її тривалого опускання.
Наземні басейни
Геоморфологічні басейни на суші не мають надземного стоку (цим відрізняються від низовин). Окремі чашоподібні ділянки (западини) знаходяться нижче рівня моря; в їхніх найглибших безстічних областях можуть утворюватися солоні озера. У континентальних посушливих регіонах безстічні улоговини здебільшого перетворюються на пустелі або солончаки. Відклади на суші складаються переважно з піску, гравію, глини і лесу.
Приклади наземних басейнів: Аральське море, Великий Басейн (США, штати Невада, Юта, Каліфорнія, Орегон і Айдахо), басейн р. Окаванго (Ботсвана), Таримський басейн (див. Тарим, Китай).
Морські басейни
Морські (океанічні) басейни — замкнуте зниження дна океану з глибинами, як правило, не менше 3500 м (в середньому — 5000 м). Зазвичай це котловини з ізометричними (округлими) обрисами. Розрізняють котловини (басейни) перехідної зони і котловини ложа океану. Великі западини обмежені материковим схилом, підводними гірськими хребтами, валами та височинами. Океанічні басейни займають приблизно 50 % поверхні Землі і 70 % дна океану. Вони можуть з’єднуватися один з одним глибокими проходами. Дно морських басейнів на 80 % має горбисто-абісальний рельєф (див. Абісаль) з коливаннями висот 500–1000 м.
Найбільші підводні басейни: Південно-Тихоокеанська улоговина, Північно-Американська улоговина та Північно-Африканська улоговина.
Література
- Леонтьєв О. К., Ричагов Г. І. Загальна геоморфологія. Київ : Вища освіта, 1991. 224 с.
- Semmel A. Geomorphologie der Bundesrepublik Deutschland. 5 aufl. Stuttgart : Fr. Steiner, 1996. 200 p.
- Стецюк В. В., Ковальчук І. П. Основи геоморфології. Київ : Вища школа, 2005. 495 с.
- Anderson R. S., Anderson S. P. Geomorphology. The Mechanics and Chemistry of Landscapes. Cambridge : Cambridge University Press, 2015. 637 p.
- Zepp H. Geomorphologie. 7 aufl. Paderborn : F. Schöningh, 2017. 402 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Басейн (геоморфологія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Басейн (геоморфологія) (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
