Аральське море
Ара́льське мо́ре (Арал; від казах., киргиз., чагац. aral — зарості верби, острів, зарослий чагарником) — у минулому (1850–1960) четверте у світі за розмірами безстічне солоноводне озеро у пустельній зоні Середньої Азії.
|
Аральське море | |
|---|---|
| Прісне/солоне | солоне |
| Площа (кв.км) | 8300 |
| Максимальна глибина (м) | 67 |
| Впадають річки | Сирдар'я, Амудар'я |
| Країни | Казахстан, Узбекистан |
Зміст
Географічне положення
Простягалося в центральній частині Туранської низовини, у межах Казахстану й Узбекистану. На заході Аральське море впирається в круті уступи плато Устюрт. На півночі до берегів Аралу підступали піски пустель Великі й Малі Борсуки, Приаральські Каракуми, на сході ― піски Кизилкум; на півдні ― пустеля Каракуми.
Розміри
Площа в минулому — понад 66 тис.км2. Станом на 2015 — 8,3 тис. км2.
Протяжність із північного сходу на південний захід становила 428 км, ширина ― 284 км, максимальна глибина ― 67 м.
Історична довідка
Близько 170 років тому людство не мало чіткого уявлення про точне місцезнаходження моря на картах та майже не володіло географічною інформацією про нього.
1848–1849 здійснено наукові експедиції на шхуні «Костянтин», очолювані О. Бутаковим. У них брав участь Т. Шевченко, якому належать численні замальовки берегів Аральського моря і ландшафтів Приаралля. Проведено перші комплексні географічні дослідження Аральського моря з інструментальними спостереженнями та картографуванням (див. Картографія) територій, виміряно швидкості та напрямки постійних морських течій, установлено характер глибин, солоність, колір та прозорість води. Зібрано ботанічні й геологічні колекції з островів й узбереж. Відкрито родовища вугілля кам’яного (півострів Куланди, мис Ізенди-Арал). Досліджено олігоценові (див. Олігоценова епоха і олігоценовий відділ) відслонення плато Устюрт із рештками викопних молюсків. Відкрито численні острови. Досліджено й нанесено на карти острови Куг-Арал, Барса-Кельмес, Чучка-Бас, Чикита-Арал, Чикан-Арал, Аталик, Токмак-Ати, півострови Куланди, Чубар-Тарауз, миси Ізенди-Арал, Узун-Каір, Бай-Губек, затоки Джалпак, Чернишова, Кум-Суат, Кень-Камиш.
1874 Російське географічне товариство організувало комплексну експедицію з вивчення Аральського моря, у якій брав участь художник М. Каразін, онук В. Каразіна. За її результатами встановлено, що кількість випаровуваної з поверхні моря води більша від тієї, що несуть річки й даютьатмосферні опади.
Від 1850 до 1960 рівень Аральського моря залишався практично незмінним, з 1961 почав стрімко спадати, на початок 21 ст. площа водного дзеркала скоротилася приблизно на 90 %.
До 2020 Аральське море практично зникло: залишилися 2 порівняно великі водойми («Малий Арал» і західна частина «Великого Аралу») та окремі малі озерця.
Характеристика
Геологічна будова
Аральське море розташоване у внутрішній, безстічній частині Середньої Азії. Є кінцевою ланкою ланцюжка внутрішньоконтинентальних водойм Євразії.
Геолого-геоморфологічні особливості цієї території зумовлені розташуванням у межах Аральської западини, яка лежить у зоні зчленування меридіональних герцинід (див. Герцинська складчастість) Уралу й широтних структур Тянь-Шаню. На заході западину обмежено докембрійським (див. Докембрій) кристалічним фундаментом, на північному сході — каледонідами Центрального Казахстану. Будова осадових (переважно карбонатно-теригенних) відкладів мезозою і кайнозою потужністю 3–4 км депресії ярусна. Сучасні морські відклади Аралу мають різноманітний літо-фаціальний склад ― піски, алеврити, глинисто-вапняковий (див. Глини, Вапняк) мул із домішками черепашкового (див. Черепашка) і рослинного матеріалу.
Гідрогеологія
Наповнювалося Аральське море переважно водами двох величезних на той час річок ― Сирдар’ї (на північному сході) й Амудар’ї (на півдні). Внутрішні морські течії здійснювали кругообіг води за годинниковою стрілкою. Геолого-геоморфологічні та палеогеографічні дані фіксують неодноразові зміни рівня вод і солоності басейну Аральського моря впродовж кайнозойської історії його розвитку. Найповніше такі зміни простежено для пізнього пліоцену ― плейстоцену та голоцену. Причини цих змін переважно природні ― гідрологічні, кліматичні, тектонічні з різною мірою впливу.
Рельєф
Дно Аральського моря нерівне, асиметричне. У східній частині багато небезпечних для плавання кораблів мілин й островів. Наймілководніші ділянки на сході й півдні, найглибші ― на заході.
Рельєф узбереж різноманітний: північний берег досить високий, із численними півостровами й затоками; західне узбережжя випрямлене вздовж плато Устюрт, із крутими обривами (чинками) і широкими відкритими бухтами; східний берег низовинний, піщаний, із великою кількістю островів. У берегах Аральського моря чітко виокремлено тераси морські, які є свідченням вищого рівня моря в минулому. Водночас на дні є сліди неодноразових регресивних фаз розвитку у вигляді підводних акумулятивних валів. За палеонтологічними даними, ці фази пізньоголоценового віку.
Ґрунти
Ґрунтовий покрив Приаралля представлено бурими й сірувато-бурими напівпустельними ґрунтами, сіроземами й такирами. Для них характерний низький уміст гумусу (до 1 %), значна засоленість, щебенюватість (див. Щебінь) і опіщаненість. Формуються ці ґрунти на давніших відкладах плейстоцену, неогену (див. Неогеновий період і неогенова система (неоген)) і палеогену.
Клімат
Територія Аральського моря лежить у зоні напівпустель і пустель. Клімат різкоконтинентальний, літо сухе й жарке, зима холодна. Восени й узимку переважають північно-західні вітри, середньомісячна температура січня становить від -12 °С до -14 °С (над морем повітря дещо тепліше). Улітку домінують вітри східного напрямку, середньомісячна температура липня ― +27…+28 °С (над морем на 3–5 °С прохолодніше).
Середньорічна кількість опадів — 100–300 мм (більше від 70 % випадає взимку й навесні).
Рослинний світ
Рослинний покрив Приаралля порівняно збіднений за видовим складом: домінують напівчагарникові полиново-солянкові (див. Полин; Солянка) асоціації. Долини й дельти річкові крупних річок зайняті заплавними лісами ― тугаями (утворені заростями дерев і чагарників: туранги, верби, тамарикса, маслинки, обліпихи, галімодендрона тощо).
Тваринний світ
Фауна Приаралля різноманітна: в Аральському морі водилися осетри, соми звичайні, вусачі, сазани, оселедці; у річках й опріснених ділянках моря траплялися білизни, судаки, щуки, підлящики; по берегах і островах гніздилися пелікани, баклани, фламінго, мартини, лебеді, чаплі; на берегах моря і прибережних островах бачили сліди тигрів, кабанів, вовків, лисиць степових, сайги, верблюдів, тушканчиків та інших тварин.
Екологічні проблеми
Сучасні зміни Аралу зумовлені антропогенним тиском. Різке скорочення річкового стоку з головних наповнювачів моря ― річок Сирдар’ї та Амудар’ї (остання в окремі роки взагалі не доходить до моря) призвело до Аральської катастрофи. Води цих річок інтенсивно забирають на зрошування полів для вирощування бавовни, рису й задоволення інших господарських потреб країн в Аральському басейні (Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану, Афганістану).
Зменшення об’єму води в морі призвело до підвищення її солоності в кілька разів, що спричинило вимирання переважної більшості видів риб. Близько 40 тис. км2 дна колишнього моря перетворилося на соляну пустелю, яка вже дістала назву «Арал-Кум». Солончаки й засолені піски займають близько 2/3 території Аральського моря, на дні якого накопичилися мільйони тонн солей, а також отруйних речовин ― пестицидів, гербіцидів, ДДТ тощо, які потрапили сюди разом із водою після зрошування полів. Щорічно з оголеного дна колишнього Аральського моря вітри розносять мільйони тонн піску й пилу разом зі шкідливими речовинами.
Пришвидшено відбувається опустелювання суміжних з Аралом територій. За рахунок еолових процесів значно підвищується засоленість ґрунтів. Сольові бурі спричинюють танення льодовикового (див. Льодовик) покриву Тянь-Шаню. У дельті р. Амудар’ї загинули цілі масиви очерету, на межі зникнення опинилися унікальні тугайні ліси вздовж її русла. Катастрофічно зменшилося кількість видів тварин у регіоні ― від 420 до 198.
За останні десятиліття смертність серед населення Приаралля зросла більш ніж удвічі, понад 70 % дорослих і 80 % дітей потерпають від однієї або кількох хвороб (анемія, гепатит тощо). У структурі захворювань найбільша частка належить хворобам крові й кровотворних органів, імунної системи (щодругий житель), органів дихання (щотретій), травної системи, шкіри, хворобам інфекційним і паразитарним захворюванням.
Література
- Лобова Е. В., Хабаров А. В. Природа мира: Почвы. Москва : Мысль, 1983. 303 с.
- Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира: Ландшафты. Москва : Мысль, 1989. 504 с.
- Духовный В., Шуттер Ю. де. Южное Приаралье — новые перспективы. Ташкент : Научно-информационный центр Межгосударственной координационной водохозяйственной комиссии Центральной Азии, 2003. 156 с.
- Лымарев В. И. Алексей Иванович Бутаков, 1816–1869. Москва : Наука, 2006. 184 с.
- Миклин Ф., Аладдин Н. Восстановление Аральского моря // В мире науки. 2008. № 7. С. 15–22.
- Свиточ А. А. История последнего Аральского моря // Аридные экосистемы. 2009. Т. 15. № 2 (38). С. 5–17.
- The Aral Sea: The Devastation and Partial Rehabilitation of a Great Lake / Ed. by Ph. Micklin, N. Aladin, I. Plotnikov. Berlin; Heidelberg : Springer, 2014. 454 р.
- Миклин Ф., Аладин Н., Плотников И. и др. Возможное будущее Аральского моря и его фауны // Астраханский вестник экологического образования. 2016. № 2 (36). С. 16–37.
- Аральское море и Приаралье / Ред.: В. А. Духовный, И. С. Авакян, И. М. Жолдасова. Ташкент : Baktria press, 2017. 120 с.
- База знаний по использованию земельных и водных ресурсов бассейна Аральского моря. URL: http://www.cawater-info.net/bk/water_land_resources_use/index.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дорошкевич С. П. Аральське море // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аральське море (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
