Батиметричні карти
Батиметри́чні ка́рти (від грец. βαϑύς — глибокий і …метрія) — зменшені, виміряні й узагальнені, побудовані на площині у заданій проєкції зображення підводного рельєфу дна водойм (здебільшого морів і океанів), що демонструють глибину відносно рівня моря.
Історична довідка
Складання батиметричних карт обумовлено розвитком батиметрії. Історія батиметрії як галузі гідрографії налічує понад 3 тис. років, перші свідчення про вимірювання глибини водойм з’явилися в історичних записах Єгипту Стародавнього. Першими вимірювальними приладами були стовпи-зонди та линви з прикріпленими до них гирями. Масштабне наукове застосування свинцевих тягарців уперше відбулося під час навколосвітньої океанографічної експедиції корабля «Челленджер» (HMS Challenger) у 1870-х. Такі «висові» вимірювання були стандартними до початку 20 ст.
Батиметричні карти як самостійні картографічні твори з’явились у другій половині 20 ст., що безпосередньо пов’язано з розвитком гіпсометричного методу (див. Гіпсометрія) зображення рельєфу морського дна.
Акустичні методи почали застосовувати наприкінці 15 ст., завдяки Леонардо да Вінчі, який виявив, що під водою шум корабля можна почути здалеку, відповідно звук поширюється під водою. Сьогодні значну частину інформації з океанічних середовищ також отримують саме завдяки звуковим хвилям. Поштовхом для подальшого розвитку підводних акустичних методів на початку 20-го ст. стала потреба виявляти підводні об’єкти, наприклад пошук «Титаніка», який затонув у 1912, відтоді почали застосовувати ехолоти.
Глибину морського дна визначають шляхом вимірювання часу двостороннього проходження звукової хвилі, яка надсилається до морського дна і назад. Цей метод у поєднанні з точними вимірюваннями часу проходження хвилі акустичної успішно застосовували протягом 20 ст.
Спочатку використовували однопроменеві ехолоти. Системи багатопроменевого ехолота стали загальнодоступними в 1970-х, що збіглося з розвитком супутникової навігаційної системи глобальної системи позиціонування (GPS), яка забезпечувала високу просторову точність для вимірювань навколишнього середовища. Багатопроменеві системи мають перевагу в тому, що збирають батиметричні дані з вищою роздільною здатністю, відповідно результати картографування ефективніші за набагато коротший час.
Наукове тлумачення походження і структурних особливостей підводного рельєфу, а також локальні підводні знімання в океанах визначили можливості масового створення батиметричних карт. Серйозним методичним досягненням в підготовці Генеральної батиметричної карти океанів (ГЕБКО) слугував перехід від механічної до геоморфолого-геофізичної (визначення структурних особливостей океанічного дна й відпрацювання рисовки основних форм підводного рельєфу) інтерполяції між точками глибин.
Істотного поступу в складанні батиметричних карт вдалося досягти завдяки супутниковій альтиметрії або супутниковому нівелюванню (метод космічної геодезії). Цей метод дозволив скласти загальну орографічну (див. Орографія) схему рельєфу планети, прослідкувати положення хребтів підводних, розломів океанічних, вулканів, зв’язок рельєфу суші з рельєфом океанічного дна.
Характеристика
За змістом батиметричні карти належать до загальногеографічних, що детально й науково обґрунтовано відображають морфометричні особливості (див. Морфометрія) великих форм рельєфу. На картах передають уявлення про рельєф дна водойми або акваторій загалом і окремих його частин відповідно до геолого-тектонічних даних про місцевість з урахуванням сучасних динамічних процесів.
За масштабом є велико-, середньо- та дрібномасштабні батиметричні карти.
За призначенням ці мапи дають загальну наочну уяву про рельєф морського або океанічного дна, виражений системою ізобат (ліній однакової глибини) й окремими характерними відмітками глибин з пошаровим зафарбуванням. Для забарвлення батиметричних карт використовують шкалу глибин в синіх тонах: зі зростанням глибини темніє колір позначення. Батиметрична шкала включає ізобати 100, 200, 500, 1 000 і далі через 1 000 м.
У картографічній колекції батиметричні карти призначені як допоміжні або додаткові для використання мореплавцями, оскільки такі картографічні матеріали вміщують дані, відсутні на морських навігаційних картах.
У побудові батиметричних карт використовують основні закони гіпсометричної школи (зокрема метод лінійної інтерполяції ізобат між відмітками глибин), великомасштабні морські навігаційні карти, а крім відміток глибин — результати геолого-геоморфологічного вивчення морського дна й узбережжя. Геоморфологічна інтерпретація вимірів дозволяє виявити закономірності й типові риси будови підводного рельєфу; узбережні мілини, глибоководні схили, глибоководні западини, гірські хребти. Розширення можливостей картування рельєфу дна пов’язане із використанням даних дистанційного зондування Землі — інформаційного ресурсу Гугл-Планета (Google Earth).
Узагальнює батиметричні дані і зміст національних морських навігаційних карт Міжнародна гідрографічна організація в Монако, що періодично видає «Зведені гідрографічні карти Світу» в масштабі 1:35 000 000, батиметричну карту океанів масштабом 1:10 000 000 (на 16 аркушах). Останнє п’яте видання вийшло 1984. Цифрова база даних про глибини до 2017 нараховувала більше 40 млн. точок спостереження. У 2017 програмою Генеральної батиметричної карти океанів (The General Bathymetric Chart of the Oceans — GEBCO) запущено проєкт «Морське дно–2030», вчені-учасники якого мають розробити повну карту дна Світового океану до 2030. Станом на 2017 було досліджено лише 6% запланованого обсягу.
Додатково
Із колишніх радянських оглядових батиметричних карт велике значення мають мапи Тихого океану масштабу 1:10 000 000 (1964), Атлантичного океану масштабу 1:10 000 000 (1965), Індійського океану масштабу 1:15 000 000 (1963). Батиметричні дані є важливим елементом розвитку нафтогазової промисловості.
Література
- Дудун Т. В. Загальногеографічні карти. Київ : [б. в.], 2013. 202 с. URL: https://geo.knu.ua/old/images/doc_file/navch_lit/Dudun_ZGK.pdf
- Альохіна О. В., Корусь М. М., Кошовий В. В. та ін. Батиметричні дослідження озера Світязь: минуле, сучасніть та перспективи // Природа Західного Полісся та прилеглих територій. 2014. № 11. С. 24–32.
- Сінна О. І., Утєвський А. Ю., Попов В. С. Цифрове моделювання рельєфу дна акваторій у районі української антарктичної станції Академік Вернадський // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. 2015. № 21. С. 31–35.
- Wölfl A.-C., Snaith H., Amirebrahimi S. et al. Seafloor Mapping — The Challenge of a Truly Global Ocean Bathymetry // Frontiers in Marine Science. 2019. Vol. 6. P. 1–16. URL: https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fmars.2019.00283/full
- Скворцов В. В. Карта рельєфу дна Aзовського моря // Геологія і корисні копалини Світового океану. 2022. Т. 18. № 3 (69). С. 40–43. URL: https://gpimo.nas.gov.ua/en/node/1165
- The General Bathymetric Chart of the Oceans (GEBCO). URL : https://www.gebco.net/
Автор
Покликання на цю статтю: Батиметричні карти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Батиметричні карти (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
