Батозька битва
Бато́зька би́тва 1652 — бій часів Національної революції 1648–1676, в якому українське військо під проводом Б.-З. Хмельницького разом із кримсько-татарськими союзниками розгромило польсько-шляхетську армію, очолювану польним гетьманом коронним М. Калиновським (бл. 1605 — 1652; тепер Україна). Відбувався 01–02.06.1652 на теренах Брацлавщини.
Історична довідка
Передумови
Після поразки у Берестецькій битві 1651 та укладення Білоцерківського договору 1651, який зводив нанівець політичну автономію Української козацької держави, гетьман Б.-З. Хмельницький виношував плани поновлення воєнних дій із Річчю Посполитою. На початку травня 1652 на Чигиринській старшинській раді прийнято рішення розпочати боротьбу за відновлення територіальної цілісності новоствореної козацької держави в межах Брацлавського воєводства, Київського воєводства та Чернігівського воєводства.
Поширення українським урядом чуток про похід козацького-татарського війська на чолі з сином гетьмана — Т. Хмельницьким (1632–1653; тепер Україна) до Молдавського князівства з метою поновлення союзницької угоди з молдавським господарем В. Лупулом та скріплення її династичним шлюбом із дочкою правителя Розандою (бл. 1630–1686; тепер Молдова) стало викликом для командувача польськими військами в Україні польного гетьмана М. Калиновського.
Хід битви
У другій половині травня 1652 М. Калиновський, намагаючись не допустити об’єднання козацьких полків із татарами та перешкодити їхньому можливому походу до Молдавії, вирушив у район традиційної переправи через р. Південний Буг. Польське військо розташувалося на правому березі, біля впадіння р. Батіг, неподалік г. Батіг та містечок Батіг і Четвертинівка (тепер село Гайсинського району Вінницької області). У розпорядженні М. Калиновського перебувало близько 20 тисяч вояків (без урахування обозних і слуг). Розраховуючи на швидкий прихід військової підмоги з Польщі та коронних хоругв із Лівобережжя, польський командувач звелів закласти збільшений табір. Розміри табору перевищували реальні можливості його оборони, до того ж його було погано укріплено.
Зважаючи на активізацію польської сторони, очільник козацької держави оголосив мобілізацію реєстрового війська і закликав приєднуватися до війська нереєстрових козаків та посполитих. Попередньо погоджено спільні дії з нурадин-султаном Кази Ґераєм, сили якого нараховували 7–8 тисяч вершників. Кістяк козацького війська становили найбільш боєздатні полки — Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський та Уманський. Чисельність об’єднаного козацько-татарського війська становила близько 35 тисяч.
Союзницьке військо, яке виступило у похід, було поділене на три частини:
- авангард, сформований у вигляді козацько-татарського корпусу на чолі з Т. Хмельницьким і Карач-беєм (? — 1663, тепер Україна); у його складі перебував досвідчений полковник Богун, Іван;
- основні сили, очолювані гетьманом Б.-З. Хмельницьким;
- ар’єргард, представлений татарськими силами нурадин-султана Кази Ґерая.
Після стрімкого маршу передові частини союзницького війська 29.05 з’явилися на лівому березі р. Південного Бугу. 01.06 всі частини війська вже переправилися через річку, зосередившись із різних сторін табору противника (підхід основних сил та ар’єргарду відбувався приховано). Татарська кіннота, яка перебувала у складі авангарду, підійшовши з північної сторони, розпочала зачіпні сутички з жовнірами, а потім, зімітувавши втечу, заманила їх у засідку. У бою, що розгорівся, польські підрозділи зазнали невдачі та змушені були повернути до табору. Основні сили українського війська атакували табір із західної сторони, ар’єргард — із південної. Оборону табору було прорвано у декількох місцях. Лише величезними зусиллями польському командуванню вдалося організувати відбиття атаки, влаштованої козацько-татарськими підрозділами з трьох сторін.
За іншими даними, військові дії 01.06 обмежилися лише відволікальними боями, влаштованими силами авангарду. Вони дозволили основним силам Б.-З. Хмельницького та ар’єргарду Кази Ґерая непомітно підійти до річки. Вранці наступного дня вони здійснили успішну переправу південніше від польського табору. Після ретельного ознайомлення з оперативною обстановкою штаб Б.-З. Хмельницького прийняв рішення вдатися до одночасної атаки ворожого стану з різних сторін.
02.06 розпочався генеральний штурм табору М. Калиновського. Моральний дух його оборонців був украй низьким, у середовищі жовнірів панували панічні настрої, породжені усвідомленням неможливості ефективного захисту табору через його надмірні розміри, непідготовленість, а також чисельну перевагу козацько-татарських військ. У зв’язку з цим частина польської кінноти намагалася втекти, переправившись через р. Південний Буг. Польський головнокомандувач навіть змушений був віддати наказ німецьким піхотинцям стріляти по тим, хто відступав. Сум’яття та переполоху додала пожежа, що спалахнула в таборі.
Розпорошення сил за периметром величезного табору не дозволило польському командуванню успішно протистояти штурмувальним діям гетьманського війська. За козацькою піхотою, якій вдалося здійснити прориви оборони, до табору увірвалася татарська кіннота. Найзапекліший спротив чинила наймана німецька піхота та частина польських жовнірів, які засіли в редутах, однак після їх оточення, щільного гарматного обстрілу та навального штурму цей опір теж був подолано.
Армію М. Калиновського було майже повністю знищено. Врятувалися близько 1500 польських вояків. У битві загинув сам польний гетьман, командувач німецької піхоти генерал артилерії З. Пшиємський (за іншими даними — страчений; бл. 1610, Польща — 1652, тепер Україна) та багато інших іменитих шляхтичів Речі Посполитої. Кілька тисяч осіб опинилися у полоні, багатьох представників польської шляхти викуплено у татар та страчено. Довідавшись про повний розгром сил М. Калиновського, польські воєначальники, які поспішали йому на допомогу, спішно повернули назад.
Значення
Батозька битва стала однією з найбільших перемог українських збройних сил часів національно-визвольної боротьби середини — другої половини 17 ст. Вона засвідчила полководський талант Б.-З. Хмельницького та високий рівень військового мистецтва козацького війська.
Розгром польсько-шляхетської армії під Батогом став відчутною військовою поразкою Речі Посполитої. Він спричинив повну ліквідацію умов Білоцерківського договору 1651 та фактичне відновлення положень Зборівської угоди 1649. На теренах Брацлавщини та Чернігівщини, звільнених від польських військових гарнізонів, поновлено функціонування українських державних інституцій. Позитивним для гетьманської влади наслідком стало зміцнення українсько-молдовського союзу через одруження Т. Хмельницького та Р. Лупули.
Література
- Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т. Київ : Наукова думка, 1996. Т. 9. Кн. 1. 880 с.
- Стороженко І. С. Богдан Хмельницький: воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII століття : в 2 кн. Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний університет, 1996. Кн. 1: Воєнні дії 1648−1652 рр. 320 с.
- Мицик Ю. А. Батозька битва 1652 // Українське козацтво. Мала енциклопедія. 2- ге вид., допов. і перероб. Київ : Генеза ; Запоріжжя : Прем’єр, 2006. С. 31–32.
- Смолій В. А., Степанков В. С. Українська Національна революція XVII ст. (1648–1676 рр.). Київ : Видавничий Дім «Києво-Могилянська академія», 2009. 447 с.
- Степанков В. С. Документальні й епістолярні джерела дослідження Батозької битви зблизька // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки. 2013. Т. 23. С. 127–135.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Батозька битва // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Батозька битва (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
