Баєв, Борис Федорович
Ба́єв, Бори́с Фе́дорович (12.08.1923, за ін. даними 14.08.1923, с. Аполлонівка, тепер Красноградського району Харківської області, Україна — 07.01.1979, за ін. даними 05.09.1979, м. Київ, тепер Україна) — психолог, доктор психологічних наук (з 1967), учень Г. Костюка. Одним із перших у СРСР дослідив питання внутрішнього мовлення.
|
Баєв, Борис Федорович | |
|---|---|
| Народження | 12.08 або 14.08.1923 |
| Місце народження | Аполлонівка |
| Смерть | 07.01 або 05.09.1979 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | психологія, наукова діяльність |
Зміст
Життєпис
Трудову діяльність почав піонервожатим у школі. Учасник Другої світової війни (призваний до лав 20.12.1943). Отримав тяжке поранення.
Після війни навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (КДУ; тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), який закінчив 1950. Учителював у м. Жданові (тепер м. Маріуполь Донецької області).
1951 вступив до аспірантури Науково-дослідного інституту психології УРСР (м. Київ; тепер Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної Академії педагогічних наук України). У цій установі пройшов шлях від наукового співробітника до завідувача лабораторією загальної психології (1965–1966), від 1966 — заступник директора з наукової роботи.
1967 захистив докторську дисертацію «Психологія внутрішнього мовлення», отримав науковий ступінь доктора психологічних наук. В останні роки перебував на педагогічній роботі. Від 1972 — професор, завідувач кафедри загальної та інженерної психології КДУ.
Науковий доробок
Автор і співавтор навчальних посібників із психології, історії психології. Досліджував індивідуально-психологічні особливості особистості, теоретично та експериментально розробляв проблеми інтеріоризації мови. На підставі емпіричного й теоретичного матеріалів вибудував власну концепцію функціональних особливостей внутрішнього мовлення — одного з важливих засобів і механізмів психічної діяльності, «пускового механізму» довільних дій людини та механізму свідомої регуляції її поведінки.
Характеристика концепції внутрішнього мовлення
Домінантою творчого доробку Баєва стала психологія внутрішнього мовлення (ґенеза, природа, фізіологічні механізми, функціонально-динамічні й структурно-граматичні особливості, роль у різних видах свідомісної діяльності тощо).
Основна праця — монографія «Психологія внутрішнього мовлення» (1966) — натепер єдине фундаментальне дослідження у вітчизняній психології, в якому всебічно висвітлено проблему внутрішнього мовлення. Вважав внутрішнє мовлення одним із важливих засобів і механізмів психічної діяльності, свідомої регуляції зовнішньої та внутрішньої поведінки, «пусковим механізмом» довільних дій людини й таким, що притаманне будь-якій діяльності особистості. Дослідним шляхом виявив залежність функцій внутрішнього мовлення від характеру та змісту мисленнєвої діяльності, включеність внутрішнього мовлення в усі види людської діяльності. Функціональне навантаження внутрішнього мовлення безпосередньо пов’язане з теоретичною чи практичною мисленнєвою діяльності, формою мислення (творче, репродуктивне, інтуїтивне), його мотивацією та метою. Головною специфічною властивістю і характеристикою внутрішнього мовлення вважав функціональну ознаку (виконує психологічно внутрішні функції обдумування, планування, регуляції діяльності, внутрішньої підготовки процесу спілкування та обміну думками). Особливості внутрішнього мовлення перебувають у тісній залежності від змісту тієї діяльності, в яку це мовлення включається.
Внутрішнє мовлення виникає з потреб пізнавальної діяльності та розвивається в міру її ускладнення. У розв’язанні питання механізмів внутрішнього мовлення вчений пропонував виходити із взаємодії мовнорухового, мовнослухового та мовнозорового аналізаторів. Функціонально механізми внутрішнього мовлення пов’язані з характером тієї мовної діяльності, в якій формуються та розгортаються процеси внутрішнього мовлення. Вважав, що провідну роль у формуванні типів внутрішнього мовлення відіграють спосіб або форма мовної діяльності індивіда. Тип внутрішнього мовлення зумовлений об’єктивними умовами функціонування мовних аналізаторів: у кожного індивіда має різний ступінь сталості та виразності й може змінюватися суголосно змінам провідної діяльності.
Внутрішнє мовлення є результатом диференціації функцій мови; воно вторинне, похідне від мовлення зовнішнього. Розвиток зовнішнього та внутрішнього мовлення відбувається в єдності за провідної ролі зовнішнього. Передумови для виникнення внутрішнього мовлення з’являються тоді, коли в мозку людини утворюється «слід» на почуте нею слово, й вона може користуватися словом як означенням. В основі зовнішнього та внутрішнього мовлення лежать одні й ті самі тимчасові нервові мовні зв’язки.
Внутрішнє мовлення — необхідна ланка різних форм мовного спілкування. Воно не пориває зв’язків із мовленням зовнішнім, не стає автономним, самобутнім чи протилежним зовнішньому, хоч і набуває специфічних особливостей відповідно до тих функцій, які виконує. Ці особливості внутрішнього мовлення перебувають у тісній залежності від змісту тієї діяльності, в яку це мовлення включається.
Основну роль внутрішнє мовлення виконує в мисленні, де стає безпосереднім носієм мисленнєвого змісту як форма існування понять, засіб здійснення мисленнєвих операцій. Участь внутрішнього мовлення в мисленні визначається тим, що воно є: засобом розуміння чужих думок, знаряддям власного думання, самостійного розв’язування мисленнєвих задач, засобом підготовки процесу обміну думками. Це специфічні функції внутрішнього мовлення, якими забезпечується мисленнєва діяльність. Визначив нерозривний зв’язок внутрішнього мовлення з емоційно-вольовою регуляцією діяльності особистості.
Нагороди
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945). Орден Слави III ступеня (1968).
Праці
- Внутрішнє мовлення і вольова регуляція діяльності // Психологія. 1966. Вип. 3. С. 93–100.
- Психологія внутрішнього мовлення. Київ : Радянська школа, 1966. 192 с.
- Психологія навчання. Київ : Радянська школа, 1972. 136 с. (у співавт.).
- Навчальна активність школяра. Київ : Знання, 1977. 44 с.
- Психологічне вивчення учнів. Київ : Радянська школа, 1977. 108 с.
- Чи знаєте ви свою дитину? Київ : Радянська школа, 1979. 80 с.
Література
- Б. Ф. Баев: Некролог // Вопросы психологии. 1979. № 3. С. 189–190.
- Ільїна Н. Н. Педагогічний аспект внутрішнього мовлення в науковій спадщині Б. Ф. Баєва // Педагогіка і психологія. 1999. № 4. С. 136–141.
- Лила М. В., Лила М. М. Внесок Б. Ф. Баєва в розвиток психології внутрішнього мовлення // Психолінгвістика. 2012. Вип. 9. С. 82–87.
- Савчин О. Проблема внутрішнього мовлення в психолінгвістичній спадщині Б. Ф. Баєва // Психолінгвістика. 2015. Вип. 17. С. 127–134.
- Історія психології в Україні. ХХ століття: бібліографічний нарис / Наукова бібліотека МНУ ім. В. О. Сухомлинського; упоряд. С. С. Гордєй. Миколаїв, 2016. 123 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Баєв, Борис Федорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Баєв, Борис Федорович (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
