Безансон, Ален Жюль Даніель Жюстен
Безансо́н, Але́н Жюль Даніе́ль Жюсте́н (фр. Besançon, Alain Jules Daniel Justin; 25.06.1932, м. Париж, Франція — 08.07.2023, м. Париж, Франція) — історик, політолог, філософ, член Академії моральних і політичних наук (з 1996).
|
Безансон, Ален Жюль Даніель Жюстен (Besançon, Alain Jules Daniel Justin) | |
|---|---|
| Народження | 25.06.1932 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 08.07.2023 |
| Місце смерті | Париж |
| Напрями діяльності | історія, політологія, філософія |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї професора медицини. Закінчив Колеж Станіслас і ліцей Людовика Великого (обидва заклади — в м. Парижі). Навчався у Паризькому університеті.
Був членом Французької комуністичної партії (1951–1956). Після публікації доповіді М. Хрущова на 20-му з’їзді КПРС, присвяченої викриттю сталінізму, вийшов із партії, критикував комуністичну ідеологію та тоталітаризм.
Здобув ступінь агреже з історії в Інституті політичних досліджень у м. Парижі (1957), захистив докторську дисертацію під керівництвом історика Р. Порталя (1906–1994; Франція).
Викладав у закладах середньої освіти (1957–1960): у ліцеї м. Монпельє (тепер регіон Окситанія), ліцеї Корно у м. Тунісі, ліцеї Пастера у м. Неї-сюр-Сен (тепер регіон Іль-де-Франс). Працював дослідником у Національному центрі наукових досліджень (1960–1964), згодом — у Вищій школі соціальних наук: доцент (1964–1970), помічник директора (1970–1977), директор із досліджень (1977–1993).
Водночас викладав в Інституті політичних досліджень у м. Парижі, а також у різних освітніх закладах за межами Франції, зокрема у США: Колумбійському університеті (1964), Рочестерському університеті (1967–1968), обидва — у м. Нью-Йорку, Інституті Кеннана Міжнародного наукового центру В. Вільсона у м. Вашингтоні (1979), Стенфордському університеті (1983–1984) та Прінстонському університеті. У Великій Британії був запрошеним професором Коледжу всіх душ у м. Оксфорді (1986). Упродовж 1961–1962 проживав у СРСР.
Співпрацював із різними періодичними виданнями. Був членом редколегій журналів «Зошити російського світу» («Les Cahiers du monde russe»; з 1961), «Коментар» («Commentaire»; з 1986), редактором журналу «Експрес» («L’Express»; 1983–1988). Регулярно публікував статті у газеті «Фігаро» («Le Figaro»).
Був членом заснованого Р. Ароном Комітету інтелектуалів для Європи свобод (1978–1986).
Похований на кладовищі Монпарнас у м. Парижі.
Науковий доробок
Один із найавторитетніших і найкритичніших дослідників історії Росії та СРСР. Проаналізував комуністичну ідеологію, доводив типологічну подібність комунізму і нацизму. Серед основних праць: «Освіта і суспільство в Росії» (1974), «Інтелектуальні витоки ленінізму» (1977), «Фальсифікація добра» (1985), «Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту» (1998), «Свята Русь» (2012) тощо. У праці «Iнтелектуальнi витоки ленінізму» на підставі проведеного політичного аналізу увиразнив ленінізм від усіх інших утворень тиранії, відомих в історичному досвіді; розглядав марксизм-ленінізм як сучасний гнозис. У праці «Свята Русь» показав масштаби брехні й фальсифікацій, притаманних історії Росії, критикував її великодержавність та імперськість. Нагадав слова Ж.-Ж. Руссо про те, що Росія «згнила, не встигнувши дозріти», сформулював основні постулати Росії як підґрунтя для виправдання власної неповноцінності та відставання від Заходу: імперськість, релігія та брехня. У праці «Лихо століття» розглянув два найжорстокіші політичні режими 20 ст. — нацистської Німеччини й комуністичного СРСР. Досліджував Голодомор 1932–1933 в Україні, наголошував, що його ціль полягала не в зламі опору селянства колективізації, а в бажанні покласти край національному існуванню українського народу.
Досліджував релігію, історію мистецтва у працях: «Заборонене зображення» (1994, перевидання 2000), «Три спокуси в церкві» (1996), «Любов і релігія» (2010), «Американський протестантизм» (2013), «Сучасні релігійні проблеми» (2015). У праці «Заборонене зображення» дослідив іконоборство, проаналізував розвиток філософської логіки від Платона до К. Малевича, через Ж. Кальвіна, І. Канта і Г. В. Ф. Гегеля. Завершив працю розглядом сучасного абстрактного мистецтва як втілення стародавнього іконоборства та зосередив увагу на російській школі живопису.
В есе «П’ять персонажів у пошуках кохання» (2010) звернувся до теми кохання та релігії.
Автор роману «Еміль і брехуни» («Emile et les menteurs»; 2008) та понад 400 статей.
Україніка
Тривалий час цікавився історією України.
У промові від 22.11.2003 у Паризькому університеті, присвяченій 60-м роковинам Голодомору 1932–1933, зауважив, що Україна — це ключ та умова існування Російської імперії, яка зазнала занепаду разом із комуністичним режимом, а вирішальний момент цього розпаду — не відокремлення Балтійських країн, Центральної Азії і Кавказу, а нове відокремлення України. Визнавав Голодомор 1932–1933 в Україні геноцидом.
У статті «Українська ставка» у газеті «Фігаро» від 27.11.2005 підтримав обрання президентом В. Ющенка.
У статті «Україна є європейською!» у газеті «Монд» («Le Monde») від 21.01.2014 стверджував, що незалежно від можливості чи неможливості входження України до Європейського Союзу, Україна за своєю історію та культурою належить до європейської цивілізації.
Приїздив до України 2008, був на презентації перекладу своєї книги «Лихо століття» у м. Києві.
Нагороди та визнання
Лауреат премії Е. Піккара (1987) за книгу «Генерація», премії есе Французької академії (1981) за всю творчість.
Нагороджений орденом Почесного легіону: кавалер (з 1997), офіцер; командор ордена Академічних пальм.
Почесний доктор Російського державного гуманітарного університету, Варшавського університету.
Від 17.01.2022 — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Праця «Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту» — Лауреат Всеукраїнського рейтингу «Книжка року — 2008».
Цитати
«Існують дві перешкоди для остаточного формування української нації — давній дефіцит еліти і старанно культивований Росією розбрат усередині українського народу. Російське гноблення розпочалося не вчора».
Цит. за: Безансон А. Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту. Київ : Пульсари, 2007. С. 130.
«Святе сяє в усьому, що містить у собі конкретно Росію, у всьому, що може претендувати на будь-який зв’язок із нею. Росія перетворилася на предмет віри, ба навіть на єдиний предмет віри. … Список священних предметів нескінченний. Він містить мову, яка є об’єктом культу і яку вважають найкрасивішою та найвиразнішою з усіх мов, яку на еміграції викладали дітям зі святого обов’язку, від покоління до покоління. Цей список містить також літературу; більшість письменників, навіть найпосередніших, оголошують «великими». Вираз «великий російський письменник» є гомеричним епітетом».
Цит за: Марусик Т. «Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія» — французький історик Ален Безансон // Україна молода. 25.04.2022. URL: https://umoloda.kyiv.ua/number/0/196/165868
«Російська культура стоїть осібно. Вона відокремилася від європейської культури на самих початках, і це відокремлення є остаточним. Для того, щоб довести це, автори-слов’янофіли змушені конструювати історіографію Росії, яка є суцільною фальсифікацією». «Сталою російською рисою є гордість за досягнення надзвичайних результатів (колосальний дзвін, гігантська гармата періоду перших царів, перемога над Німеччиною, супутник) порівняно примітивними способами. Неосвічений і натхненний мужик здійснює дивовижні подвиги і перемагає свого враженого супротивника: ось загальна тема російського кіно і літератури».
Цит за: Марусик Т. «Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія» — французький історик Ален Безансон // Україна молода. 25.04.2022. URL: https://umoloda.kyiv.ua/number/0/196/165868
Праці
- Histoire et expérience du moi. Paris : Flammarion, 1971. 241 p.
- Éducation et société en Russie dans le second tiers du XIXe siècle. Paris : Mouton, 1974. 167 p.
- L'Histoire psychanalytique, une anthologie. Paris : Mouton, 1974. 984 p.
- Les Origines intellectuelles du léninisme. Paris : Colmann-Levy, 1977. 327 p.
- La confusion des langues: la crise idéologique de l'Église. Paris : Calmann-Lévy, 1978. 167 p.
- Une Génération. Paris : Julliard, 1987. 332 p.
- Trois tentations dans l'Église. Paris : Calmann-Lévy, 1996. 226 p.
- Le malheur du siècle: sur le communisme, le nazisme et l'unicité de la Shoah. Paris : Fayard, 1998. 165 p.
- Cinq personnages en quête d'amour: amour et religion. Paris : Editions de Fallois, 2010. 215 p.
- Sainte Russie. Paris : Fallois, 2012. 160 p.
- Сontagions. Essais 1967–2015. Paris : Les Belles Lettres, 2018. 1488 р.
- У к р. п е р е к л. — Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту. Київ : Пульсари, 2007. 136 с.
- Свята Русь. Київ : Кліо, 2017. 112 с.
Література
- Rieffel R. Besançon (Alain) // Dictionnaire des intellectuels français: les personnes, les lieux, les moments. Paris : Le Seuil, 2009. P. 177–179.
- Eloy L. D. Alain Besançon. Historien et moraliste. Paris : L’Harmattan, 2023. 294 p.
Автор
Покликання на цю статтю: Безансон, Ален Жюль Даніель Жюстен // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безансон, Ален Жюль Даніель Жюстен (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
