Беліцер, Володимир Олександрович
Бе́ліцер, Володи́мир Олекса́ндрович (у деяких джерелах — Бє́ліцер; 30.09.1906, м. Рязань, тепер Росія — 04.03.1988, м. Київ, тепер Україна) — вчений у галузі біохімії, академік Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки (АН УРСР; тепер Національна академія наук України; з 1957), директор Інституту біохімії АН УРСР (1969–1972); уперше описав фосфорилювання окисне.
|
Беліцер, Володимир Олександрович | |
|---|---|
| Народження | 30.09.1906 |
| Місце народження | Рязань |
| Смерть | 4.03.1988 |
| Місце смерті | Київ |
| Напрями діяльності | біохімія |
Життєпис
Народився в сім’ї ветеринарного лікаря. Батько працював завідувачем ветеринарного відділу Рязанського губернського земського управління, з 1917 — професор епізоотології Донського ветеринарного інституту в м. Новочеркаську (тепер Донський державний аграрний університет, Росія), з 1922 очолював кафедру епізоотології та інфекційних хвороб у Ветеринарному інституті (тепер Московська державна академія ветеринарної медицини і біотехнологій імені К. І. Скрябіна). У 1933 батька репресували, 1937 загинув у засланні (у 1960-х реабілітований). Мати викладала французьку мову.
Після закінчення середньої школи у м. Рязані 1924 вступив на біологічне відділення фізико-математичного факультету Московського державного університету (тепер імені М. Ломоносова), який закінчив у 1930 за спеціальністю «фізико-хімічна біологія». Свою першу наукову роботу з колоїдної хімії виконав ще студентом. Вивчав вплив нейтральних солей на колоїдний стан білків у лабораторії С. М. Скадовського (1886; тепер Україна — 1962; тепер Росія) Інституту експериментальної біології, який очолював М. К. Кольцов (1872–1940; тепер Росія).
1930–1934 працював асистентом на кафедрі загальної біології у Всесоюзному інституті експериментальної медицини імені О. М. Горького(м. Москва, Росія; закритий 1944). Експериментальні дослідження проводив в Інституті біохімії імені А. М. Баха (м. Москва, Росія), де працював за сумісництвом, вивчав взаємозв’язок між дихальними та анаеробними процесами в клітинах тварин. 1935 отримав ступінь кандидата біологічних наук без захисту дисертації за роботи у галузі тканинного обміну, 1936 — звання професора. Під час Другої світової війни працював у м. Томську в евакуації.
1943 після повернення у м. Москву працював у лабораторії фізіологічної хімії Академії наук СРСР на посаді старшого наукового співробітника під керівництвом Я. О. Парнаса.
1944 на запрошення академіка О. В. Палладіна очолити лабораторію ферментів в Інституті біохімії АН УРСР (тепер Біохімії інститут імені О. В. Палладіна НАН України) переїхав у м. Київ. З того часу все подальше життя Беліцера пов’язане з цим інститутом.
1944–1962 — завідувач лабораторії ферментів, 1962–1963 — завідувач лабораторії білків крові, 1963–1987 — завідувач відділу структури і функції білка (з 1987 — провідний науковий співробітник-консультант цього відділу), 1964–1969 — заступник директора, 1969–1972 — директор Інституту біохімії АН УРСР. 1948–1955 за сумісництвом працював завідуючим кафедри біохімії Київського стоматологічного інституту [1955 реорганізований у факультет Київського медичного інституту (тепер Національний медичний університет імені О. О. Богомольця)]; 1955–1960 — професор кафедри біохімії Київського державного університету імені Тараса Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Читав для студентів біохіміків спеціальний курс «Ферменти» і курс «Радіобіологія», розроблений спільно з Д. Л. Фердманом.
З 1986 внаслідок перелому шийки стегна не вставав з ліжка. Помер у м. Києві, похований на Байковому цвинтарі.
Нукова діяльність
Беліцер здійснив одне з фундаментальних відкриттів у біохімії: відкрив взаємозв’язок між клітинним диханням і синтезом багатих на енергію фосфорильованих сполук — фосфорилювання окисне (основний шлях використання енергії при кисневому диханні). Учений визначив, що під час окислювального фосфорилювання синтезуються три молекули АТФ (Аденозинтрифосфорна кислота), показав взаємозв’язок між процесами перенесення електронів у ланцюгу окисно-відновних реакцій і синтезом макроергічних сполук, кількісно оцінив зв’язок між диханням і фосфорилюванням, увів поняття коефіцієнта фосфорилювання — відношення зв’язаного фосфату до поглиненого кисню.
Беліцер досліджував механізм зсідання крові: перетворення фібриногену на фібрин під дією тромбіну, утворення комплексів фібриногену з фібрином і тривимірної сітки фібрину — каркасу тромбу. Поділив процес перетворення фібриногену в нерозчинну форму (фібрин) на ферментативну та полімеризаційну фази. Виявив нові закономірності самоскладання та упорядкування структури волокон фібрину (вивчення системи фібриноген-фібрин прямо пов’язане з проблемою тромбозів); самоскладання надмолекулярних біологічних структур і принципів їхнього утворення за рахунок самоскладання; запропонував модель, що пояснює перехід фібриногену у фібрин, обґрунтував кінетичну теорію цієї реакції.
Вивчав денатурації білків. Показав, що білки мають дискретні фазові стани — біологічно активний і денатурований. Довів стрибкоподібність процесу денатурації білків. Займався проблемами консервування крові та створення білкових замінників крові. Разом із К. І. Котковою (1901–1968; тепер Україна) створили білковий кровозамінник з бичачої плазми крові (БК-8). Бичачу кров піддали денатурації, яка зменшувала видоспецифічність й антигенну реакцію відторгнення під час переливанні крові. На цю роботу 1955 було видано свідоцтво авторське, а у видавництві АН УРСР вийшла збірка робіт «Білковий кровозамінник № 8» (рос. «Белковый кровезаменитель № 8 (БК-8). Сборник статей»; 1957) і книга Беліцера «Про білковий кровозамінник» (рос. «О белковом кровезаменителе»; 1957).
Автор близько 200 наукових праць і 6 патентів, монографії «Хімічні перетворення у м’язі» (рос. «Химические превращения в мышце»; 1940); підготував 27 кандидатів і 4 докторів біологічних наук.
Визнання
Заслужений діяч науки УРСР (1970).
Лауреат Премії АН УРСР імені О. В. Палладіна (1982) за цикл робіт з проблем молекулярних механізмів збирання волокон фібрину.
Лауреат Державної премії УРСР (1987) у галузі науки і техніки за цикл робіт спільно з біохіміками Т. В. Варецькою і К. М. Веремеєнко (1921; тепер Україна — 2006; Україна) під загальною назвою «Розробка теоретичних основ медичної ензимології та впровадження її методів у практику» (рос. «Разработка теоретических основ медицинской энзимологии и внедрение ее методов в практику»). Член ради Всесоюзного та Українського біохімічних товариств.
Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів та медалями.
Член редколегії міжнародного журналу «Дослідження тромбозів» (англ. «Thrombosis Research»; 1965–1988), журналів: «Успіхи сучасної біології» (рос. «Успехи современной биологии»; 1970–1988), «Доповіді АН УРСР» (1966–1988), «Український біохімічний журнал» (1950–1988), «Питання медичної хімії» (рос. «Вопросы медицинской химии»).
Додатково
1936 Беліцер одружився з Т. В. Солодовник; 1939 у подружжя народилася дочка Наталія.
Праці
- Химические превращения в мышце. Москва; Ленинград : Медгиз, 1940. 172 с.
У с п і в а в т. — О механизме фосфорилирования, сопряженного с дыханием // Биохимия. 1939. Т. 4. Вып. 5. С. 516–535.
- Phosphate Acceptors in «Respiratory Phosphorylation» in Muscle Tissue // Science. 1940. Vol. 92. Is. 2397. P. 536–537.
- On the Model for the Fibrinogen Molecule. Consecutive Stages of Fibrin Polymerization // Thrombosis Research. 1973. Vol. 2. № 6. P. 567–577.
- Фибриноген и фибрин: строение молекул, самосборка волокон // Успехи современной биологии. 1975. Т. 80. Вып. 1. С. 5–21.
- Molecular Mechanisms of Fibrin Polymerization and Anticoagulant Action of Fibrinogen and Fibrin Degradation Products // Thrombosis and Thrombolysis. Boston : Springer, 1986. P. 1–32.
- Свойства двух форм пономерного фибрина, различающихся по степени активации тромбином. Характеристика последовательно образующихся активних центров // Биохимия. 1987. № 43. Вып. 6. С. 1045–1052.
Література
- Vladimir Alexandrowich Belitser, 30 September 1906 — 4 March 1988 // Thrombosis Research. 1989. Vol. 55. № 1. P. 1–4.
- Бєліцер Володимир Олександрович // Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка. Незабутні постаті / Авт.-упоряд.: О. Матвійчук, Н. Струк. Київ : Світ Успіху, 2005. 464 с.
- Варецька Т. В. Школа академіка НАНУ В. О. Бєліцера // Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України (1925–2005). Київ : Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна, 2005. 496 с.
- Виноградова Р. П. До 100-річчя від дня народження Володимира Олександровича Бєліцера // Український біохімічний журнал. 2006. Т. 78. № 3. С. 8–61.
- Данилова В. М. Фундатори та провідні вчені Інституту // Український біохімічний журнал. 2010. Т. 82. № 5. С. 8–31.
- Виноградова Р. П., Данилова В. М. Лауреати премії НАН України імені Олександра Володимировича Палладіна 1981–1982 рр. // Український біохімічний журнал. 2012. Т. 84. № 6. С. 145–155.
Покликання на цю статтю: Беліцер, Володимир Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беліцер, Володимир Олександрович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
