Бердичівський державний історико-культурний заповідник

Берди́чівський держа́вний істо́рико-культу́рний запові́дник — музейний комплекс, що існував від 1928 до середини 1930-х (м. Бердичів, тепер Житомирської області, Україна).

Історична довідка

Бердичівський округовий виконавчий комітет у 1925 прийняв рішення про створення музею в м. Бердичеві. На посаду завідувача Бердичівського історичного музею було призначено Т. Мовчанівського (1899–1938; тепер Україна). Він очолив організаційні роботи щодо створення Бердичівського окружного архіву та краєзнавчого музею.

14.11.1926 відкрито Бердичівський соціально-історичний музей імені Ф. Е. Дзержинського. Т. Мовчанівський (працював у музеї до 1933) запропонував використати будівлі колишнього монастиря Босих кармелітів (див. Монастир Босих кармелітів у Бердичеві) для розміщення в них музею. Від 08.03.1928 Постановою Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки територію монастиря Босих кармелітів та всі зосереджені в його межах науково-музейні установи оголошено державним історико-культурним заповідником.

Сектор науки Наркомосу 1931 надав йому всеукраїнський статус.

Під час Другої світової війни завдано великих збитків.

У 1954 Бердичівський історичний музей припинив існування. Експонати передали до Житомирського обласного краєзнавчого музею.

Характеристика

Державним історико-культурним заповідником оголошено комплекс будівель католицького монастиря Босих кармелітів.

Кількість експонатів музею станом на 01.04.1926 становила 1200; станом на 01.10.1928 збільшилася до 8 280 експонатів.

Значною була музейна бібліотека, в якій для роботи було упорядковано 460 книг. Невпорядкований фонд нараховував 6300 примірників.

З 1928 по 1930 працювала експозиція з історії монастиря та історії католицизму в Україні (антирелігійний музей).

На початок 1930-х під експозицію відведено 18 кімнат. Музейні заклади займали 42 кімнати.

Відділи музею-заповідника:

  • археологічний та нумізматичний (2600 опрацьованих експонатів);
  • етнографічний (понад 700);
  • єврейський (заснований 1928);
  • художня галерея (понад 400 творів мистецтва);
  • музей революції.

Серед унікальних експонатів: 120 тканин, 20 килимів і мережив, 12 ікон, 45 — рукописів, документів та фотографій.

1931–1932 експозицію музею переформатовано відповідно до ідеологічної кампанії в СРСР.

Значення

Упродовж другої половини 1920-х — на початку 1930-х музей-заповідник був центром наукових досліджень регіону.

Додатково

Бердичівський державний історико-культурним заповідник у документах та наукових працях названо по-різному: Бердичівський округовий музей, Крайовий музей Бердичівщини, Бердичівський округовий соціально-історичний музей, Бердичівський соціальний-історичний та економічний музей імені Дзержинського, Бердичівський історико-культурний державний музей-заповідник, Державний історико-культурний заповідник у м. Бердичеві тощо.

1926–1932 під егідою Т. Мовчанівського досліджено та оглянуто орієнтовно 80 окремих археологічних пам’яток (оцінка Л. Павленко, С. Павленко).

Т. Мовчанівського було звинувачено у причетності до антирадянської націоналістичної організації, 17.02.1938 заарештовано й засуджено до розстрілу. Похований у Биківнянському лісі (див. «Биківнянські могили»).

Джерела

Про оголошення колишнього монастиря «Босих кармелітів» у м. Бердичеві державним історико-культурним заповідником: Постанова РНК УСРР від 8 березня 1928 р. // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. 1928. № 4. С. 58.

Література

  1. Мовчанівський Т. М. Бердичівський державний історико-культурний заповідник. Харків : Пролетар, 1931. 52 с.
  2. Законодавство про пам’ятки історії та культури: Збірник нормативних актів / Ред. О. Н. Якименко. Київ : Політвидав, 1970. С. 159.
  3. Ярмошик І. І. Бердичівський соціально-історичний музей в контексті історичного краєзнавства східної Волині 20-тих pp. XX ст. // Велика Волинь. 2005. Т. 32. С. 171–176.
  4. Павленко Л. В., Павленко С. В. Бердичівський державний історико-культурний заповідник у другій половині 20-х — на початку 30-х рр. ХХ ст.: археологічний аспект діяльності // Археологія і давня історія України. 2017. Вип. 4 (25). С. 136–182.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бердичівський державний історико-культурний заповідник // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бердичівський державний історико-культурний заповідник (дата звернення: 13.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
04.02.2021

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶