Беринг, Вітус Йонассен
Бе́ринг, Ві́тус Йона́ссен (Берінг; дан. Bering, Vitus Jonassen; рос. Беринг, Иван Иванович; 05.08.1681, м. Горсенс, тепер Данія — 19.12.1741, тепер острів Беринга, Командорські острови, у складі Алеутського району Камчатського краю, Росія) — мореплавець, капітан-командор (з 1730), картограф, дослідник Камчатки, Тихоокеанського узбережжя Росії та західних берегів Північної Америки.
|
Беринг, Вітус Йонассен (Bering, Vitus Jonassen) | |
|---|---|
| Народження | 05.08.1681 |
| Місце народження | Горсенс, Данія |
| Смерть | 19.12.1741 |
| Місце смерті | Беринга острів |
| Місце діяльності | Російська імперія |
| Напрями діяльності | мореплавець, географ |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї чиновника митниці. З 14 років служив юнгою у морському флоті Нідерландів. Закінчив морський кадетський корпус у м. Амстердамі (1703), відтоді став на службу Російській імперії. Після подорожі до Ост-Індії служив на Балтійському флоті, брав участь у Північній війні 1700–1721. У 1710 переведений на Азовський флот, учасник війни з Туреччиною (див. Російсько-турецькі війни). З 1712 — знову на Балтійському флоті, був командиром кораблів «Перл», «Селафаїл», «Мальбург» та інших.
Начальник Першої (1725–1730) та Другої (1733–1741) Камчатських експедицій.
Діяльність
Перша Камчатська експедиція
Метою Першої Камчатської експедиції було виявити перешийок або протоку між Азією та Америкою. Беринг очолив експедицію 1725, помічники — капітан-командор О. Чириков (1703–1748; Росія) і капітан-лейтенант М. Шпанберг (1696, Данія — 1761, Росія).
Улітку 1728 на судні «Святий Гавриїл» (збудоване в м. Нижньокамчатську, тепер місто не існує) експедиція обійшла півострів Камчатку й береги Чукотського півострова, далі вирушила протокою (згодом названа Беринговою). Цим фактично було підтверджене водне розділення континентів, хоча північноамериканське узбережжя не виявлене й певні сумніви залишалися.
Берингом була проведена картографічна зйомка понад 600 км північної частини східного берега півострова Камчатки, виявлені Карагінська та Анадирська затоки. Поблизу південного берега Чукотського півострова експедиція досягла затоки Хреста та відкрила острів Святого Лаврентія. Установила, що на півночі берег повертає на захід, досягнувши 67°18′.
Експедиція перезимувала в м. Нижньокамчатську. Улітку 1729 вона здійснила другу спробу досягти американського берега, пройшла від Камчатки на схід близько 200 км, але непогода змусила повернутися. Беринг обійшов Камчатку з півдня, виявив Камчатську й Авачинську затоки.
Загалом за два роки була здійснена картографічна зйомка понад 3500 км західної берегової лінії моря, яке пізніше назвуть Беринговим. 1730 Беринг повернувся до м. Санкт-Петербурга, звітував про зроблені відкриття та запропонував подальший план досліджень північно-східного узбережжя Азії, розвідки морських шляхів до Америки та Японії.
Друга Камчатська експедиція
Метою Другої Камчатської експедиції було досягти Північної Америки та дослідити її північно-західне узбережжя (В. Беринг, О. Чириков), а також провести картографування Курильських островів і відшукати морський шлях до Японії (М. Шпанберг). Беринг очолив експедицію 1733. Для її підготовки на початку 1734 виїхав до м. Якутська. Восени 1740 два невеликі двощоглові вітрильні судна «Святий Петро» (під командою Беринга) і «Святий Павло» (під командою Чирикова) вийшли з м. Охотська до східного узбережжя Камчатки. Зимували в бухті в районі Авачинської затоки, заклавши поселення, майбутнє м. Петропавловськ-Камчатський (за назвою суден експедиції Беринга). 04.06.1741 кораблі вийшли з Авачинської затоки та вирушили до берегів Америки. 20.06.1741 в умовах шторму й туману судна загубили одне одного та далі трималися самостійно. 17.07.1741 Беринг досяг південного узбережжя Аляски (в районі гір Святого Іллі). Після висадки на о. Каяк корабель пішов на захід уздовж південного берега Аляски й Алеутської гряди, прямуючи до берегів Камчатки. Хвороба (цинга) капітана Беринга та членів екіпажа «Святого Петра» змусила зупинитися зимувати біля одного з відкритих експедицією островів. Беринг помер і похований на острові, який згодом був названим його ім’ям. Екіпаж перебудував зруйнований корабель «Святий Петро» і 26.08.1742 дістався м. Петропавловська-Камчатського.
У зв’язку з 250-річчям смерті Беринга (1991) було організовано експедицію на острів Беринга. Групі данських і російських археологів вдалося знайти там могили мореплавця та шести інших членів екіпажу (перепоховані з військовими почестями).
Визнання
На честь Беринга названі Берингова протока, Берингове море, Командорські острови, острів Беринга, Берингів льодовик і озеро Вітус.
Ім’я Беринга носять Камчатський державний університет (з 2006), а також вулиці в містах Санкт-Петербурзі, Мурманську, Нижньому Новгороді, Якутську, Петропавловську-Камчатському, площа і парк у м. Горсенсі та ін.
У м. Петропавловську-Камчатському на честь його засновника відкрито пам’ятник (1827). У с. Никольському (острів Беринга) встановлено три пам’ятники Берингу; з нагоди 330-річчя від дня народження Беринга 17–18.09.2011 відкрито меморіал «Гармати пакетбота “Святий Петро”».
Додатково
Першим підтвердив вірність досліджень Беринга мореплавець Дж. Кук, саме він запропонував назвати ім’ям Беринга протоку між Чукотським півостровом та Аляскою.
Праці
- Камчатские экспедиции. Москва : Эксмо, 2012. 480 с.
Література
- Ваксель С. Вторая Камчатская экспедиция Витуса Беринга / Пер. с нем. Москва : Главсевморпути, 1940. 173 с.
- Яников Г. В. Великая Северная экспедиция. Москва : Географгиз, 1949. 162 с.
- Чуковский Н. К. Беринг. Москва : Молодая гвардия, 1961. 126 с.
- Кушнарев Е. Г. В поисках пролива. Первая Камчатская экспедиция 1725–1730 гг. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1976. 168 с.
- Пасецкий В. Витус Беринг (1681–1741). Москва : Наука, 1982. 176 с.
- Сопоцко А. А. История плавания В. Беринга на боте Св. Гавриил в Северный Ледовитый океан. Москва : Наука, 1983. 248 с.
- Стеллер Г. В. Дневник плавания с Берингом к берегам Америки 1741–1742. Москва : ПАN, 1995. 224 с.
- Frost O. Bering: The Russian Discovery of America. New Haven; London : Yale University Press, 2003. 330 p.
- Великі та унікальні географічні відкриття / Уклад.: М. В. Зінкевич, Л. В. Петринка. Тернопіль : Астон, 2020. 232 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Беринг, Вітус Йонассен // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беринг, Вітус Йонассен (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
