Берингове море
Бе́рингове мо́ре — окраїнне море Тихого океану.
Зміст
Географічне положення
Розташоване в північній частині океану, від якого відокремлене Алеутськими й Командорськими островами, між Євразією та Північною Америкою. Згідно з визначенням Міжнародної гідрографічної організації, на півночі межі проходять лінією Полярного кола, на півдні — лінією від мису Кабуч на півострові Аляска, через Алеутські острови до південного краю Командорських островів і далі до мису Камчатський на півострові Камчатка. На півночі через Берингову протоку сполучається із Чукотським морем і Північним Льодовитим океаном.
Омиває береги Росії та Сполучених Штатів Америки.
Історична довідка
Названо на честь мореплавця В. Беринга, під орудою якого було досліджено регіон під час експедицій у першій половині 18 ст. До 19 ст. відоме як Анадирське, Боброве, Камчатське море.
Після продажу Аляски й Алеутських островів (1867) відбулося розмежування зон російської та американської юрисдикції, виокремлення міжнародних вод у центральній частині моря.
Загальні відомості
Площа — 2 315 тис. км2, об’єм — 3 796 тис. км3.
Середня глибина — близько 1 600 м, найбільша — 4 151 м, за іншими даними — 4 420 м.
Характеристика
Рельєф дна
Виділяють мілководну і глибоководну ділянки Берингового моря. Північна й південно-східна частини лежать на шельфі (46 % усієї площі), з глибинами до 200 м. Вузький материковий схил, прорізаний підводними каньйонами й долинами, сягає до 3 тис. м завглибшки та крутими уступами переходить у глибоководне ложе. У центральній та південно-західній частинах моря — абісаль із глибинами понад 3 тис. м, у прибережній зоні облямована вузькою смугою шельфу.
Підводні хребти Ширшова й Баверса ділять глибоководну частину на Алеутську, або Центральну (найбільшу), Баверс і Командорську улоговини, глибина яких варіює від 3,7 до 4 тис. м.
Берегова лінія
Берегова лінія розчленована, з низкою островів, бухт, мисів і заток, з яких найбільші — Анадирська, Карагінська, Корфа, Олюторська (усі — Росія), Бристольська й Нортон-Саунд (обидві — США) тощо.
Острови переважно розташовано на окраїнах Берингового моря. Так, до Росії належать острови Карагінський, Ратманова (Великий Діомід) і Командорські острови; до США — острови Кінг, Малий Діомід, Нунівак, Прибилова, Святого Лаврентія, Святого Матвія та Алеутські острови. Береги здебільшого високі, скелясті.
Гідрологічний режим
Характерний обмежений зв’язок із Північним Льодовитим океаном і вільний водообмін із Тихим океаном через численні протоки.
Загальний середньорічний річковий стік становить близько 400 км3, зокрема Юкону — 176 км3, Анадиру — 50 км3, Кускоквіму — 41 км3. Понад 85 % стоку надходить до моря навесні та влітку. Тоді на півночі спостерігають значне опріснення поверхневого шару води.
У глибоководній частині моря виділяють поверхневі, проміжні підповерхневі (холодні) та тихоокеанські (теплі), глибинні водні маси.
Поверхневі течії утворюють кругообіг проти годинникової стрілки.
Характерні припливно-відпливні явища. Середня висота припливів становить 1,5–2 м, найбільша — 3,7 м у Бристольській затоці.
Температура води на поверхні в лютому становить від −1,5 °С на півночі до +3 °С на півдні, у серпні відповідно коливається від +4–8 °С до +9–11 °С. Узимку солоність варіює від 32 ‰ на півночі до 33,5 ‰ на півдні, улітку в прибережних районах сягає до 28 ‰, у відкритій частині моря — від 31 ‰ на півночі до 33 ‰ на півдні.
Льодовий покрив утворюється в північній та північно-східній частинах моря. У Беринговій протоці крига з’являється у вересні, на північному заході — у жовтні, далі поступово поширюються на південь. Танення льоду відбувається в травні — червні, що спричиняє опріснення поверхневого шару води.
Клімат
Море здебільшого розташоване в субарктичному кліматичному поясі, частина його акваторії на північ від 64° пн. ш. — в арктичному, на південь від 55° пн. ш. — у помірному. Улітку переважають помірні повітряні маси, узимку — полярні.
Унаслідок впливу Алеутського мінімуму взимку панують північні вітри, що зумовлює надходження арктичного повітря. На заході домінують штормові вітри. Середня температура повітря варіює від –4 °С на півдні до –23 °С на півночі, поблизу півострова Аляска — до –48 °С.
Улітку під впливом Гавайського антициклону формуються південні вітри, можливі тайфуни і шторми. Середня температура змінюється від +4 °С на півночі до +13 °С на півдні.
Середньорічна кількість опадів — від 450 мм на північному сході до 1 000 мм на південному заході.
Рослинний і тваринний світ
На літоралі виявлено бурі водорості (усього понад 20 видів), зокрема фукус і морську капусту.
Налічують до 400 видів риб. Промислове значення, зокрема, мають навага, мойва, палтус, оселедець тихоокеанський, тріскові, камбалові та лососеві (переважають кета й нерка).
Поширені креветки й камчатські краби.
З-поміж ссавців поблизу узбережжя трапляються ластоногі (нерпа кільчаста, смугастий тюлень, морж тихоокеанський, лев морський, лахтак бородатий), у відкритому морі — китоподібні (кит гренландський, горбач, смугач фінвал, смугач сейвал, кашалот, косатка).
На скелястих берегах багато пташиних базарів.
Значення
Берингове море розташоване на перехресті морських торговельних шляхів Далекого Сходу. Має також транспортне значення як частина судноплавного маршруту з Північного Льодовитого океану.
На шельфі здійснюють розвідувальне буріння на нафту й природний газ.
Один із найбагатших регіонів промислу водних біоресурсів у Світовому океані, відповідно розвинено рибальство.
Серед головних портів — Ном і Накнек (обидва — США), Анадир і Провидіння (обидва — Росія) та інші.
Екологічні проблеми
Екологічні проблеми охоплюють переважно прибережні райони Берингового моря. Забруднення річкових дельт, заток і портів призводить до зменшення видового різноманіття гідробіонтів.
Додатково
2018 над Беринговим морем (поблизу узбережжя півострова Камчатка) було зафіксовано вибух метеорита.
Література
- Alexander V., Niebauer H. Oceanography at the Eastern Bering Sea Ice Edge Zone in Spring // Limnology and Oceanography. 1981. № 26 (6). P. 1111–1125.
- Limits of Oceans and Seas. 4th ed. Monaco : International Hydrographic Organization, 1986. 215 p.
- Hunt G. L., Stabeno P. J. Climate Change and the Control of Energy Flow in the Southeastern Bering Sea // Progress in Oceanography. 2002. № 55 (1–2). P. 5–22.
- Decline of the Steller Sea Lion in Alaskan Waters. Washington : National Academy Press, 2003. 216 p.
- Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології. 2-ге вид., доп. і перероб. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 255 с.
- Grossman D. A Meteor Hit Earth With the Force of a Nuclear Bomb and We Hardly Even Noticed // Popular Mechanics. 2019. URL: https://www.popularmechanics.com/science/environment/a26855956/kamchatka-meteor-impact-december-2018/
- Demuth B. Floating Coast an Environmental History of the Bering Strait. New York : W. W. Norton & Company, 2020. 448 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Берингове море // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берингове море (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
