Бертолуччі, Бернардо
|
Бертолуччі, Бернардо (Bertolucci, Bernardo) | |
|---|---|
| Народження | 16.03.1941 |
| Місце народження | Парма |
| Смерть | 26.11.2018 |
| Місце смерті | Рим |
| Напрями діяльності | кіномистецтво |
Бертолу́ччі, Берна́рдо (італ. Bertolucci, Bernardo; 16.03.1941, м. Парма, область Емілія-Романія, Італія — 26.11.2018, м. Рим, Італія) — кінорежисер, сценарист і кінопродюсер.
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї інтелігентів: батько був поетом, кінокритиком, істориком мистецтва, мати — вчителькою літератури. Батько підтримував та заохочував інтерес сина до мистецтва, зокрема, до літератури та кіно.
З 12-літнього віку Бертолуччі займався літературною творчістю. 1956–1957 захопився кіно і зняв перші ще аматорські короткометражні фільми (не збереглись). Навчався в Римському університеті «Ла Сапієнца» (1958–1962), вивчав літературу. Перший досвід у професійному повнометражному кіно ігровому — обов’язки асистента режисера (1961) на зйомках повнометражного фільму «Аккатоне» (за сприяння літератора і режисера П. П. Пазоліні).
Збірка поезій Бертолуччі «У пошуках таємниці» (італ. «Il cerca del mistero»; 1962) отримала літературну премію Віареджо у номінації «Літературний дебют». 1962 він залишив університет і активне заняття літературою та присвятив себе кіно.
Вступив до Комуністичної партії Італії (1969).
Захоплювався фрейдизмом і психоаналізом.
У 1980–1990-і знімав фільми за кордоном (Китаї, Марокко, Непалі, США).
Був членом журі Токійського міжнародного кінофестивалю (1985), головою журі Каннського міжнародного кінофестивалю (1990), Венеціанського міжнародного кінофестивалю (1983 і 2013).
Помер від раку. Прах було кремовано та розвіяно.
Творчість
Основні теми фільмів Бертолуччі: історія 20 ст. і трансформації суспільства, соціальні конфлікти, взаємодія людини та влади, психологія сексуальності, міжкультурні відносини.
У багатьох стрічках митець звертався до різного роду людської сексуальності, зокрема табуйованих форм: інцест, гомосексуальність, лесбійство тощо.
Фільми Бертолуччі естетично вишукані, атмосферні, з увиразненням особливостей тематичних локацій і епох.
Творчий доробок
У своєму першому повнометражному художньому фільмі «Кістлява кума» (1962) Бертолуччі окреслив теми людської долі, соціальної справедливості, сексуальності.
Другий фільм «Перед революцією» (1964) став помітним явищем в італійському протестному молодіжному кіно (інші назви — бунтарське кіно або кіно контестації).
Адаптував сюжет повісті Ф. Достоєвського «Двійник» у своєму третьому фільмі «Партнер» (1968). Того ж року брав участь у створенні сценарію до спагетті-вестерну «Одного разу на Дикому Заході» режисера та сценариста С. Леоне. Був постановником однієї з частин («Агонія») франко-італійського експериментального артхаусного (див. Арт-хаус) кіноальманаху (фільму-антології) «Любов і лють» (1969). За мотивами оповідання Х. Л. Борхеса «Тема зрадника і героя» зняв для італійського телебачення фільм «Стратегія павука» (вийшов 1970), у ньому аналізуються психологічні причини формування фашизму і проблема героїзації зради.
У знятій за однойменним романом А. Моравіа стрічці «Конформіст» Бертолуччі аналізував психологічні мотиви й причини, які приводять його головного героя (роль зіграв актор Ж.-Л. Трентіньян) до співпраці з фашистами. У ширшому плані цей фільм є дослідженням того, як потреба у покровительстві сильної фігури («фігури батька» за термінологією психоаналізу), у підтримці та колективі спонукає до співробітництва з будь-якою владою. Фільм має доволі складну композицію, значну кількість флешбеків, ремінісценцій, наповнений алюзіями, асоціаціями, цитатами. Крім стеження за розгортанням напруженого сюжету, глядач має можливість спостерігати, вгадувати, інтерпретувати безліч метафор, різного роду лейтмотивів і паралелей, присутніх у кінокартині. Окремі епізоди стрічки нагадують і про стилістику сюрреалізму. Сексуальні сцени та мотиви сюжету (зокрема гомосексуального та лесбійського характеру) здебільше інтерпретуються крізь призму психоаналізу.
Естетичне рішення майже кожного епізоду фільму є зразковим у композиційно-динамічному, світлотіньовому та кольоровому аспектах. Деякі кінокритики вважають фільм вершиною всієї творчості Бертолуччі. Він зробив режисера всесвітньовідомим та вплинув на розвиток усього світового кінематографу.
Найскандальнішій еротичний фільм Бертолуччі «Останнє танго у Парижі» (1972) з М. Брандо та М. Шнайдер (1952–2011; Франція) у головних ролях порушує проблеми взаємодії інтимного та соціального. У стрічці присутні нецензуровані сексуальні сцени, через що режисера звинувачували у використанні порнографічних прийомів. Попри те, що фільм отримав дві номінації на «Оскар» (Бертолуччі за режисуру та М. Брандо за найкращу чоловічу роль), в Італії до 1986 він був заборонений.
Епічна історична драма «Двадцяте століття» (1976; інша назва — «1900») з Р. Де Ніро та Ж. Депардьє у головних ролях оповідає про класову боротьбу в Італії першої половини 20 ст., прихід до влади та наступну поразку фашистської партії Б. Муссоліні. Ракурсом висвітлення історичної теми та зайнятою режисером лівою соціально-політичною позицією ця кінострічка близька до соцреалізму.
У фільмі «Ла Луна» (1979) йдеться про складні стосунки підлітка з батьками. Дещо провокативної тональності стрічці надають тематичні мотиви наркотичної залежності героя та інцестних інтенцій взаємин із матір’ю.
Драма з елементами комедії «Трагедія смішної людини» (1981) знята м. Пармі та на її околицях. Крім висвітлення питань взаємин батьків і дітей, у фільмі порушено також деякі економічні та соціальні проблеми промислового виробництва, що дозволяє визначати у стрічці певні жанрові ознаки «виробничого кіно».
У 1980-х почався так званий космополітичний період творчості Бертолуччі.
В історико-біографічному фільмі «Останній імператор» (1987) висвітлені епізоди життя останнього китайського імператора. Фільм отримав десятки кінонагород, зокрема 9 «Оскарів» у різних номінаціях.
Пригодницька драма «Під покривом небес» [англ. «The Sheltering Sky»; інша назва — «Чай у пустелі» (італ. «Il tè nel deserto»); 1990] за однойменним романом П. Боулза (написаний 1949) розповідає про драматичну подорож подружжя американців Північною Африкою у другій половині 1940-х. П. Боулз взяв участь у фільмі в ролі оповідача (камео). Головні ролі зіграли Дж. Малкович (нар. 1953; США) та Д. Вінгер (нар. 1955; США). Більшість сцен знімались в Алжирі та Марокко, кінострічка доволі масштабно і багатопланово відтворює специфічний колорит традиційної північноафриканської культури та побуту.
Фільм «Маленький Будда» (1993) задумувався з метою ознайомлення західного глядача з основами буддизму, під час створення кінокартини митців консультували його представники. У ролі Будди знявся К. Рівз (нар. 1964, Ліван; живе в Канаді), деякі інші ролі виконували діячі буддизму. «Східні» епізоди фільму знімали в Непалі та Бутані, у багатьох сценах задіяні також автентичні представники цих культур та буддистського вчення. Перед випуском у широкий прокат фільм було продемонстровано Далай-ламі. У кінокартині використані цифрові спецефекти (наприклад, морфінг), що не дуже характерно для фільмів Бертолуччі.
Режисер повернувся до італійської теми у стрічці «Краса, що вислизає» (1996) з Л. Тайлер (нар. 1977; США) у головній ролі. Зйомки відбувались у Тоскані.
Сценарій до фільму «Обложені» (1998) за мотивами оповідання новеліста Дж. Лесдана (нар. 1958; Велика Британія) Бертолуччі створив удвох зі своєю дружиною, сценаристом, продюсером та режисером К. Піплоу (1941, Танзанія — 2021, Італія), яка неофіційно також брала участь і в режисируванні кінострічки та вважала цей проект найвдалішою їхньою співпрацею як подружньої пари. Деякі деталі оповідання у сценарії були змінені: дія перенесена з Лондона до Рима, героїня з латиноамериканки перетворилася на африканку, а для пояснення передісторії був введений пролог з подіями у Африці.
2002 Бертолуччі разом із 15 іншими режисерами взяв участь у створенні кіноальманаху «На 10 хвилин старше» і зняв для другого фільму цієї антології свій короткометражний епізод «Історія про воду».
Однією з останніх робіт Бертолуччі став фільм «Мрійники» (2003) — кіноадаптація роману «Святі невинні» (1988) Г. Едера (1944–2011; Велика Британія). Фільм насичений відвертими сценами еротичного, сексуального характеру (особливо це стосується повної версії, тривалістю 116 хв.). У США на нього не допускали глядачів, молодших 17 років, в Італії його демонстрували у 109-хвилинній версії з купюрами, він мав обмеження для глядачів, молодших 14 років. Пом’якшення цензурних заборон та поступове нівелювання деяких моральних табу стали причиною того, що «Мрійники» на початку 21 ст. вже не викликали того скандалу, який супроводжував фільм «Останнє танго у Парижі» на початку 1970-х.
Після дев’ятилітньої творчої перерви (через хворобу), прикутий до інвалідного візка режисер зняв у м. Римі свій останній фільм «Я і ти» (2012). Головний герой — чотирнадцятилітній хлопчик, який намагається обстоювати свій особистісний простір та право приймати рішення. Тиждень запланованого ним усамітнення ускладнюється неочікуваним і спочатку конфліктним спілкуванням зі зведеною сестрою та стає чимось на кшталт ініціації. Фільм про взаємини поколінь, непрості етапи дорослішання, звільнення від комплексів та залежностей.
Нагороди та визнання
Нагороджений орденом «За заслуги перед Італійською Республікою» (1988), Золотою медаллю «За заслуги перед культурою і мистецтвом» (2001). Лауреат кінонагород: премії Давіда ді Донателло (1971); 2 премій «Оскар» — за найкращу кінорежисуру та за адаптований сценарій, 2 премій «Золотий глобус» за режисуру і сценарій, премії «Сезар» (усі — 1988); премії Британської академії кіно і телевізійних мистецтв (1989); премії «Золотий лев» Венеціанського міжнародного кінофестивалю за кар’єру (2007); Почесної Золотої пальмової гілки Каннського міжнародного кінофестивалю за внесок у кіномистецтво (2011); Премії європейської кіноакадемії за кар’єру (2012) та інших.
Твори
- The Inner and Outer Worlds of the Filmmaker’s Temporary Social Structure // The Couch and the Silver Screen. Hove : Routledge, 2003. P. 39–54. (у співавт.)
- La mia magnifica ossessione. Scritti, ricordi, interventi (1962–2010). Milano : Garzanti, 2010. 296 p.
- Cinema la prima volta. Conversazioni sull’arte e la vita. Roma : Minimum Fax, 2016. 467 p.
Література
- Bernardo Bertolucci: Interviews. Jackson : University Press of Mississippi, 2000. 276 p.
- Бурий А. Р. Суспільно-історична проблематика у творчості Бернардо Бертолуччі // Людинознавчі студії. 2006. Вип. 14. С. 178–188.
- Бурий А. Р. Екзистенціали людського існування у творчості Бернардо Бертолуччі (на матеріалі фільму «Останнє танго в Парижі») // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 2007. № 578. С. 79–83.
- Гершович У. Кто такие Мечтатели Бертолуччи и о чем они мечтали? // Labyrinth. Теории и практики культуры. 2021. № 2. С. 68–76.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Корнєєва Л. Л. Бертолуччі, Бернардо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бертолуччі, Бернардо (дата звернення: 15.05.2024).
Оприлюднено: 08.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
