Бер, Карл Ернст фон
Бер, Карл Ернст фон (нім. Karl Ernst Ritter von Baer Edler von Huthorn; рос. Бэр, Карл Макси́мович; 28.02.1792, c. Пієп Вейсенштейнського / Єервенського повіту Естляндської губернії, Росія; тепер с. Піібе Вяйке-Маарʼяської волості повіту Ляяне-Вірумаа, Естонія — 28.11.1876, м. Дерпт; тепер м. Тарту, Естонія) — учений, природознавець, біолог, геолог, ембріолог, географ, професор, засновник ембріології.
|
Бер, Карл Ернст фон (Karl Ernst Ritter von Baer Edler von Huthorn) | |
|---|---|
| Народження | 28.02.1792 |
| Місце народження | Піібе |
| Смерть | 28.11.1876 |
| Місце смерті | Тарту |
| Alma mater | Тартуський університет |
| Місце діяльності | Естонія |
| Напрями діяльності | ембріологія, географія |
Життєпис
Народився у дворянській родині. Лицар за правом народження. Предки по батьківській лінії походили з Німеччини (земля Північний Рейн — Вестфалія та м. Оснабрюк у Нижній Саксонії). Раннє дитинство провів у маєтку Ласіла, тепер Естонія. Освіту здобув у Лицарсько-кафедральній школі в м. Ревелі (тепер м. Таллінн) та Імператорському Дерптському університеті (тепер Тартуський університет), де вивчав медицину. Продовжував освіту в містах Берліні, Відні та Вюрцбурзі. У Вюрцбурзькому університеті (див. Вюрцбурзький університет Юліуса та Максиміліана) І. Деллінгер (1770–1841; Німеччина) познайомив його з дослідженнями в новітній галузі біології — біології розвитку. 1814 захистив дисертацію «Про ендемічні хвороби в Естляндії» («Об эндемических болезнях в Эстляндии») й отримав ступінь доктора медицини. 1817 — професор Кенігсберзького університету, повний професор зоології (1821) та анатомії (1826). У 1829 недовго викладав у м. Санкт-Петербурзі, згодом повернувся до м. Кенігсберга (тепер м. Калінінград; Росія), де зосередився на ембріологічних дослідженнях, 1834 знову приїхав до м. Санкт-Петербурга. Приєднався до Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (тепер Російська академія наук): спочатку працював на факультеті зоології (1834–1846), потім — на факультеті порівняльної анатомії та фізіології (1846–1862). Сферою його наукових інтересів були анатомія, іхтіологія, етнографія, антропологія, географія. Останні роки життя (1867–1876) провів у м. Дерпті (тепер м. Тарту), став головним критиком Ч. Дарвіна; заперечував теорію добору природного.
Наукова діяльність
Вивчав ембріональний розвиток тварин, відкрив стадію бластули й хорду. 1826 відкрив яйцеклітину ссавців, 1827 уперше спостерігав яйцеклітину людини. Разом із Г. Х. Пандером (1794–1865; Росія) на основі праці К. Ф. Вольфа (1733–1794; Німеччина — Росія) описав теорію розвитку зародкового листка (ектодерми, мезодерми й ентодерми) у праці «З історії еволюції тварин» («Über Entwickelungsgeschichte der Thiere»; 1828). Заклав основу порівняльної ембріології. Сформулював ембріологічний закон, відомий також як закон Бера. Дослідив і описав розвиток усіх головних органів хребетних тварин: головного мозку й спинного мозку, очей, серця, видільної системи, легенів, травної системи тощо. На основі ембріологічних досліджень запропонував власну модель філогенетичних відносин (див. Філогенетичне дерево) в еволюції тварин.
Був одним із засновників Російського географічного товариства. Цікавився географією північних частин Росії, 1837 досліджував Нову Землю. Здійснив подорожі до субарктичних регіонів мису Нордкап і Лапландії, Каспійського моря. В арктичних середовищах вивчав морфологічні особливості перигляціальних відкладів, збирав біологічні зразки, започаткував у Росії наукове дослідження мерзлоти вічної. Зафіксував важливість дослідження вічної мерзлоти ще до 1837: докладно спостерігав за градієнтом геотермічним у стовбурі 116,7 м завглибшки у м. Якутську. Наприкінці 1830-х рекомендував відправити експедицію для дослідження вічної мерзлоти Сибіру й запропонував, щоб її керівником був О. Міддендорф. Експедиційні інструкції, написані для Міддендорфа, складали понад 200 сторінок. Із 1838 опублікував більшість статей про вічну мерзлоту. 1842–1843 узагальнив свої знання в рукописі «Матеріали для пізнання багаторічного ґрунтового льоду в Сибіру» («Materialien zur Kenntniss des unvergänglichen Boden-Eises in Sibirien»). Машинопис цієї праці понад 150 років зберігався в архіві бібліотеки Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха; його віднайдення й публікація 2001 стали науковою сенсацією. Цю працю вважають першим у світі підручником із вічної мерзлоти.
Морфологічні описи перигляціальних відкладів Бера досі вважають здебільшого правильними. Дослідник розрізняв «континентальну» й «острівну» вічну мерзлоту, бачив тимчасове існування вічної мерзлоти, а її утворення і подальший розвиток уважав результатом складних фізико-географічних, геологічних і флористичних умов місцевості. Своєю класифікацією вічної мерзлоти Бер заклав основу сучасної термінології Міжнародної асоціації вічної мерзлоти.
1857 cформулював положення про закономірності розвитку ерозії річкових берегів у північній і південній півкулях, відомий також як Бера закон (спростований згодом завдяки відкриттям інших дослідників).
Нагороди й визнання
Іноземний почесний член Американської академії мистецтв і наук (з 1849), іноземний член Шведської королівської академії наук (з 1850), Нідерландської королівської академії мистецтв і наук (з 1875). Президент Естонського товариства природодослідників (1869–1876), співзасновник і перший президент Російського ентомологічного товариства. Дослідникові встановлено памʼятники на пагорбі Тооме в м. Тарту, в садибі Ласіла в Естонії та в Зоологічному музеї в м. Санкт-Петербурзі. У м. Тарту діє Будинок-музей Бера; портрет дослідника зображено на банкноті в 2 крони (до переходу Естонії на євро). На його честь названо птаха чернь зеленоголову (Aythya baeri) з родини качкових. За важливий внесок у дослідження арктичної метеорології протягом 1830–1840 імʼя вченого присвоєне острову в Карському морі.
Праці
- On the Ground Ice or Frozen Soil of Siberia // The Journal of the Royal Geographical Society of London. 1838. № 8. P. 210–213.
- Beiträge zur Kenntniss des Russischen Reiches und der angränzenden Länder Asiens : in 26 bd. St. Petersburg : Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften, 1839–1871.
- Welche Auffassung der lebenden Natur ist die richtige? und Wie ist diese Auffassung auf die Entomologie anzuwenden? Berlin : Hirschwald, 1862. 57 p.
Література
- Вернадский В. И. Памяти академика К. М. фон Бэра. Ленинград : Академия наук СССР, 1927. 9 с.
- Lorenz K. Materialien zur Kenntniss des unvergänglichen Boden-Eises in Sibirien, compiled by Baer in 1843 // Berichte und Arbeiten aus der Universitätsbibliothek und dem Universitätsarchiv Giessen. 2001. № 51. P. 1–315.
- Riha O., Schmuck Th. «Das allgemeinste Gesetz»: Karl Ernst von Baer (1792–1876) und die grossen Diskurse des 19. Jahrhunderts. Aachen : Shaker Verlag GmbH, 2011. 299 p.
- Stieda L. Karl Ernst von Baer: eine biographische skizze. London : Forgotten Books, 2022. 326 p.
Автор
Покликання на цю статтю: Бер, Карл Ернст фон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бер, Карл Ернст фон (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
